Той, хто володіє інформацією, той володіє світом. Це правило добре засвоїли сильні світу цього. Чи не тому всі засоби масової інформації в усіх державах, як відомо, належать можновладцям. Маючи в руках такий потужний засіб маніпулювання суспільною свідомістю як ЗМІ, з народом можна робити все, що завгодно. І це не перебільшення. За прикладом далеко ходити не треба – Росія ж бо поруч. Так ось там 89% (!) населення щиро підтримує Путіна. Скажіть, чи можливе таке за умови незаангажованості – питання риторичне. Пропагандистській машині здатні протистояти одиниці. Така вже людська психіка. На жаль, самостійного аналізу прагне меншість і тому бажано, щоби люди знали правду й мали різнобічну інформацію.
Оскільки ж будь-яка влада найперше хоче захистити себе і своє корито, а вже потім усіх інших, її повідомлення для нас створюються і фільтруються прес-службами – спеціально навченими для цього спеціалістами. Потужна мережа прес-служб створена й в Україні.
Та у медійній сфері у нас поки що зберігається унікальна ситуація – у багатьох областях виходять невеличкі малотиражні газети, які швидше схожі на соціальні проекти, бо й досі виконують нехарактерну для сучасних ЗМІ функцію захисту населення. Вони стали останньою інстанцією, куди можуть звернутися люди, захищаючи свої права. Саме тому ці газети, хоча й не масові, але все ж таки гучні, ну дуже заважають жити олігархам.
Чи можна цим писакам закрити рота? Легко! Для цього якнайкраще підійдуть економічні важелі. І вони вже давно в дії. Приміром вартість друку нашої газети – папір, фарба тощо – виросла за останні роки у 5 разів! (Тому газети нині продаються за ціною навіть нижчою за собівартість).
«Укрпошта» теж щороку піднімає вартість доставки друкованих ЗМІ. Цьогорічний підйом здорожить газети та журнали щонайменше на 120%. Хоча нині видавці й так ставлять ціни на свою продукцію нижчу за собівартість, бо інакше читач просто не купить газету, віддавши перевагу хлібові.
А про бажання влади захистити себе і своє корито – іншими словами, позбутися будь-якої критики, свідчить і свіженька заява першого заступника міністра інфраструктури Володимира Шульмейстера. Державний чиновник заявив, що «видання газет і журналів давно втратило свою соціальну функцію і є видом підприємницької діяльності, а їхні власники зацікавлені в отриманні максимального прибутку». Сказати це під час війни за незалежність країни та на фоні інформаційної агресії Кремля, яка суттєво впливає на свідомість не лише росіян, а й усього світу та, на жаль, навіть українців – це підписати собі вирок як працівнику державної структури.
Української Асоціації Видавців Періодичної Преси (УАВПП) звернулася за роз’ясненнями та з проханням прозоро сформулювати позицію держави щодо ролі преси в українському суспільстві до міністра інфраструктури Андрія Пивоварського, голови Служби безпеки України Василя Грицака, секретаря РНБОУ Олександра Турчинова, прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка та Президента України Петра Порошенка.
Національна спілка журналістів України у свою чергу виступила проти економічно необґрунтованого підвищення «Укрпоштою» тарифів на приймання передплати і на доставку друкованих ЗМІ та відправила відповідні листи на Банківську й Грушевського, а також у Мінінфраструктури. Чи зреагують глава Адміністрації Президента України п. Ложкін, прем’єр-міністр п. Яценюк та міністр Пивоварський? Якщо чесно, беруть сумніви, бо цим структурам теж хочеться жити спокійно, тобто мати пресу, яка вірнопіддано служить.
До слова, редакції нині також надсилають листи протесу до Адміністрації президента, прем’єра і міністра. Пропоную долучитися до захисту преси і пересічних громадян. Бо від закриття вільної преси найбільше постраждають саме прості українці.
Людмила ЧЕРЕДАРИК
