Як розпізнати, коли тобі брешуть

А брешуть в Україні масово і зі смаком: держава – своїм громадянам, партнери по бізнесу – своїм візаві, лікарі – пацієнтам, ч
иновники – громаді, діти – батькам. І пішло-поїхало… А чи не тому ми так погано живемо, що постійно кажемо неправду?

Висловитися на цю тему ми запросили аналітика та експерта «Версій» з економічних питань, політика, виробничника, голову Асоціації виробників Буковини, благодійника і мецената, засновника Фонду «Подаруй дитині життя», що опікується дітьми, хворими на рак, Франца ФЕДОРОВИЧА.

 – Франце Карловичу,  людина, яка серйозно займається бізнесом, апріорі є психологом. Бо наша вітчизняна економіка, на превеликий жаль, суттєво відрізняється від західної. Там ти дав слово і це значить – дотримав його: угоди укладаються під чесне слово. Один раз збрехав – і тобі двері до порядного товариства закриті, з тобою ніхто не матиме жодної справи. Натомість у нас про таке доводиться лише мріяти, бо надурити когось, «кинути», обвести довкола пальця вважається нормальним явищем, мовляв, якщо не я, то мене.  За прикладом далеко ходити не треба. У нас в Чернівцях є ПП, тобто приватний підприємець, один із найсолідніших у краї серед тих, які займаються розповсюдженням преси. Так ось рік як він уже не розраховується з нашою редакцією. Зрозуміло, що ми перестали давати йому газети для розповсюдження, тоді на його точках продажу кіоскери почали казати покупцям, що «Версії» не виходять. Ми поки не називаємо його прізвища, може, в людини совість прокинеться чи страх осоромитися спрацює… Та вже в наступному числі газети озвучимо – нехай усі знають.  А ще назвемо солідне державне підприємство, в якого є гроші, але розраховуватися за рекламу воно не збирається, хоча замовило її через свого, так би мовити, прес-секретаря до професійного свята. А ви як із таким боретеся? 

– Це ганебні, зрештою, речі. Та я волію не допускати подібного. Тим паче, один із аспектів – праця із закордонними фірмами, а там, як ви правильно сказали, діють значно моральніші правила бізнесу. Та, думаю, що і в нас геть не все так погано. Співпрацюючи із вашим часописом, я знаю, що ви виходите вже майже 13 років. І подібне з вами сталося,  думаю, чи не вперше?

– Були випадки, коли доводилося просто вибивати/вимолювати борги, але щоби так нахабно поводилися боржники, то це вперше. 

– От бачите!  Я б сказав, що саме в нашій області стосунки між підприємцями ще більш-менш… людські. Хоча, без сумніву, трапляється всяке. Зрозуміло, що не йдеться про рейдерські захоплення, бо це зовсім інша справа, оскільки рейдерство  – не брехня, а звичайнісінький бандитизм.

– А ми ж маємо поговорити про брехню. З’ясувати її причини, а головне – способи розпізнавання. Іншими словами, як розпізнати неправду в тому, що тобі повідомили. Я переконана, що ви знаєте якісь тонкощі-секрети…

– Якщо чесно, то на першому місці тут інтуїція, а далі вже йде аналіз. Адже буває таке, що вперше зустрів людину, а вона з першої секунди спілкування викликає позитив і бажання продовжити знайомство. Та буває і навпаки: одразу ж тобі ця людина не подобається і тобі хочеться триматися від неї якомога подалі. У цьому й проявляється наша інтуїція. Напевне, підказує Ангел-охоронець. Бо аналіз у цьому випадку відбувається миттєво, на підсвідомому рівні.

Та коли вже триваліше спілкуєшся з людиною, не можеш не помітити виразу її очей, іншої міміки, скажімо, рухів губ, які можуть багато розповісти спостережливій людині. Недарма сучасні психологи стверджують, що дзеркалом душі є губи, а очі – її задзеркалля. Майже сто років тому один із російських класиків, здається, Вересаєв, який був ще й лікарем, відзначив: «Очі – дзеркало душі? Яка нісенітниця! Очі – оманлива маска, очі – ширма, яка ховає душу. Дзеркало душі – губи. Хочете дізнатися про душу людини, дивіться на її губи. Чудові, світлі очі та хижі губи. По-дівочому цнотливі очі та розпусні губи. Товарисько-привітні очі та по-сановницьки стиснуті губи з гидливо опущеними вниз куточками. Бережіться очей! Саме через них так часто обманюються люди. Губи ж не збрешуть».  Так, губи відзначаються особливою виразністю. І, як правило, за ними не стежать і не контролюють. Хоча читати їх нескладно, для цього потрібне тільки тренування. До прикладу, посилена міміка рота або закушування губи свідчать про неспокій, а скривлений на один бік рот – про скепсис чи насмішку. Якщо це не є особливістю міміки саме цієї людини.  А ще – легка посмішка на губах після завершення фрази є сигналом, що людина каже вам неправду. Дуже часто співрозмовники, які брешуть, під час розмови відводять погляд. Щирість людських емоцій, як правило, засвідчує симетрія у відображенні почуттів на обличчі, і що сильнішою є фальш, то більша різниця між мімікою правої та лівої половини обличчя.

– А яку інформацію несе мова людини? 

– Потужну, треба лише якомога уважніше вслуховуватися в неї. Якщо співрозмовник під час розповіді допускає тривалі паузи чи обмовки, то, швидше за все, він бреше.  За обмовками, до речі, можна навіть зрозуміти хід думок людини, достатньо лише трохи ознайомитися з працями Фрейда, чи то пак, як тепер пишуть – Фройда.

– На що варто звернути увагу, щоби розпізнати брехню і не виглядати, як тепер кажуть, лохом?

– Одна людина – загадка для іншої. Деякі вчинки важко пояснити, навіть якщо ви знаєте абсолютно всю правду. Ви ж напевне стикалися із таким типом людей, які з перших хвилин знайомства  розповідають неймовірні історії, а ви намагаєтеся зрозуміти, правда це чи ні. Запитайте себе про мотиви такої поведінки. На вас хочуть справити гарне враження? Та чи варто вибудовувати подальші стосунки  з брехуном? Ми повинні відрізняти брехню від правди. І для цього існує аналіз міміки та жестів, які називаються ще невербальними (тобто не словесними) способами спілкування. Мова – це вже вербальний спосіб. Щоби витягти істину на поверхню, ставте багато запитань. Уточнюйте якісь дрібні деталі, скажімо, час. Тоді ваш співрозмовник  припуститься помилки, яка дозволить вам зробити певні висновки. Не давайте брехати вам, навіть якщо вважаєте, що людина це робить для блага. Бо брехня – це завжди погано. І не варто довіряти людям, які хоч раз вас обманули. Це аксіома.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *