Чи стане Західна Україна резерватом і чому нам потрібен проукраїнський президент
«Вітчизняні вчені розгадали плани Росії. Висновки шокують». Такі коментарі гуляють інтернетом після публікації у «Дзеркалі тижня» статті екс-секретаря Ради національної безпеки Володимира Горбуліна і доктора політичних наук Олександра Литвиненка.
Стратегічна мета зовнішньої політики Російської Федерації – встановлення «протекторату» над Україною з імовірним наступним поділом країни, заявили вони.
На думку експертів, нові плани щодо України озвучив у серпневій заяві російський президент Дмитро Медведєв, а до того вони вже звучали у Держдумі Російської Федерації.
До речі, саме таку фабулу розгортання подій протягом двох останніх років передбачали і «Версії» у численних редакційних публікаціях у рубриках «Погляд» і «Акценти тижня». Утім, наша прозорливість нас не радує.
Бо, щоби зберегти територіальну цілісність, Україна мусить перейти до «особливих стосунків» з РФ, а фактично – до російського протекторату над слабкою Україною», – відзначають Горбулін і Литвиненко.
«Конкретні ж дії Москви будуть визначатися ходом ситуації і, перш за все, реакцією України», – підкреслюють експерти.
Але Горбулін і Литвиненко не виключають, що протекторат над Україною не є кінцевою зовнішньополітичною метою РФ.
«Не виключено, що встановлення протекторату може розглядатися лише як перехідний етап для подальшого територіального поділу України, найімовірніше, на три частини, за моделлю, оприлюдненою, швидше за все, російською розвідкою в італійському геополітичному журналі «Limes», – припускають спеціалісти.
У зазначеній моделі, за словами Горбуліна й Литвиненка, йдеться про пряме включення Півдня та Сходу України до складу РФ, створення маріонеткового уряду на території Центральної України та відгородження від Західної як основного «порушнника спокою».
Як бачимо, ми можемо потрапити до резервації, якщо імперські ідеї Росії здійсняться через недолугість і продажність української влади.
Утім, ця медаль має й зворотній бік. Я б навіть сказала, вибачайте за парадокс, два зворотніх боки. Перш ніж зазирнути туди, визнаємо, що вже сьогодні залежимо від усіх, кому тільки не ліньки нас підім’яти під себе, а точніше – заплатити за це. Поставки російського газу, кредити МВФ, продукти й товари з усього світу, навіть гуцульські вишиванки з… Китаю. І все це завдяки плідній «праці» всіх наших політиків без винятку. Країною торгують оптом і вроздріб.
Чого тільки вартують ризики з боку Туреччини! Складається враження, що на часі повернення козацько-турецьких воєн, тільки на іншому витку спіралі. Всі спецслужби світу в один голос твердять про творення осі Анкара-Київ, яка має за мету витіснити ось Москва-Київ. Апетити в ісламістів – дай Боже кожному.
Вже й не приховують, що Крим не буде ні українським, ні російським, а за кілька років стане турецьким. І планують переселити до Криму 2 млн. кримських татар, які мешкають нині у Туреччині. Та й агенти впливу ісламістів – скрізь. Вони давно заполонили всі українські базари та АЗС. Погляньте тільки, хто торгує у Чернівцях, – і цього досить.
А де українські спецслужби? – поцікавиться наївний пересічний громадянин. А вони тим часом зайняті власним бізнесом. Як і в міліції, в них немає часу на захист інтересів держави та її громадян. Бо на догоду політичним інтересам у кріслах професіоналів давно сидять «потрібні люди».
Чергове свідчення торгівлі інтересами народу – на сайті «Лігабізнесінформ». Посилаючись на авторитетне видання «Defense News», там повідомляється, що Україну долучили до списку можливих майданчиків для розташування радарів раннього попередження про ракетні запуски. І, за словами помічника оборонного відомства А. Вершбоу, українські офіційні особи «вказали» на свій інтерес до подібної участі.
Хіба не сумно, що ми дізнаємося про ймовірну появу на території України іноземних військових баз із зарубіжних ЗМІ? Таке запитання, до речі, поставили й учасники інтернетівської Території вільної журналістики. Більше того, назвали Україну прифронтовою зоною, оскільки в сучасній війні першими «накривають» саме РЛС. Іншими словами, розташування цих станцій в Україні не поліпшить нашої безпеки, а навпаки. Бо з ким би не вирішила посваритися Америка, ми постраждаємо першими: перші ракети й бомби впадуть на нашу, а не на їхню землю!
Зрештою, політики завжди торгували й торгують життям свого електорату… І вихід тут один – проукраїнський президент. Без нього Україна, одна з найбільших і найбагатших європейських держав, буде сплюндрована і стерта з європейської карти. Ось тільки де ж його, проукраїнского президента, взяти?!.
Боюсь, що проблема вирішиться «конкрєтно по-українськи», як у гуморесці відомих жартівників Тарапуньки і Штепселя:
– Кажеш, де взять? У мене є зять. Треба його взять!
Людмила ЧЕРЕДАРИК
