Погляд читача
Навіть не знаю, з чого почати, так усе звалено докупи нашими медіаакулами.
Переповнені через простій маршруток тролейбуси тріщать у прямому сенсі: в одному зсередини видавили вікно. Фото з соцмереж.
Перш за все: це не страйк. Аж ніяк. Ні по суті, ні по Закону. За ст. 17 Закону «Про порядок вирішення трудових спорів» страйк – це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) для вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Те, що відбувається в Чернівцях, не підпадає навіть близько під це визначення. На мою скромну думку, це змова власників маршрутів (чи підприємств) з метою тиску на орган, який регулює і відповідає за пасажирські перевезення та комфортне життя в місті.
Чи є в цьому порушення антимонопольного законодавства, вирішувати не мені. Я не володію інформацією. Але ХТОСЬ же в цій державі має до неї доступ? Хтось же може сісти та скласти пазли ? І тоді запросять присісти не на жарт….
Тисячу разів виступав і буду виступати за права тих, хто возить людей, хто в складний для держави час взяв того буса у перегонщиків, заплатив за переобладнання, дав всім «на лапу» – хто вимагав, і сідає за кермо у сподіванні прогодувати сім’ю…
АЛЕ! Не за тих, хто використовує цих роботяг у власних інтересах. По суті: це такий же страйк, як Храмове свято на Роші – Бразильский карнавал. Цей цирк більш схожий на прихований локаут (тимчасове припинення роботи або суттєве скорочення виробництва для тиску на працівників). Єдине, що відрізняє це від класичного локауту, – це те, що, крім тиску на найманих працівників, відбувається тиск на все населення Чернівців. Навіть не тиск, а ультиматум.
Пасажирські перевезення належать до системи загальної безпеки в державі. Не чули ? Відтак сторони конфлікту таки мають сісти за стіл перемовин. І головне, щоби мета була однакова. Бо інакше хтось програє. Обов’язково. Кожний має подумати: «А раптом я?». Нікого не позначаю. Хто прочитає, самі передайте…
Олександр КОТ, блогер
