Про перехід до приватних рук соляних шахт обласної лікарні повідомив редакції їхній фундатор Валерій ІВАНОВ, який 34 роки тому створив цей лікувальний комплекс власним коштом, врятувавши цим життя власної дружини, а ще життя багатьох інших буковинців – дорослих і дітей.
Утім, з державного у приватне за останні 28 років перейшла більшість фабрик і заводів, підприємств і установ. І випадає, що саме тому медичні послуги обходяться нині українцям так дорого. Для прикладу й звернімося до чудодійних камер обласної лікарні, так званого центру штучного лікування мікрокліматом, де працюють солетрон, аеротрон, аерофітотрон та оксітрон. Іншими словами, тут дихають озоном та оздоровлюються, як у соляних копальнях і сосновому лісі. Ціна такого лікування для хворих на дихальні шляхи, астму та алергію становить лише вартість кілограмової пачки солі та 4-х пляшечок настоянки трави.
Та після початку масштабної реорганізації – йдеться про перетворення обласної комунальної установи «Чернівецька обласна клінічна лікарня» на обласне комунальне некомерційне підприємство «Чернівецька обласна клінічна лікарня» – передбачається або ліквідація безкоштовних соляних кімнат, або передача їх в оренду. Як на мене, логіка тут простежується важко. По-перше, обласна лікарня завжди була некомерційним державним підприємством, хоча назва «некомерційна» не підкреслювалась. Адже раніше вона просто вважалася державною, себто апріорі некомерційною медустановою. Відтак, спадає на думку, що реорганізація зводиться до того, щоби змінити керівництво лікарні та ввести потрібні й скоротити непотрібні ставки. У попередніх матеріалах про цю реорганізацію вже повідомлялося, що у завантажене на 80% відділення вводять ще одну ставку ендоскопіста, а там, де спеціалістів бракує, – скорочують.
Та сьогодні говоритимемо про інше – про безкоштовні «соляні шахти». Їх, мабуть, закривають для того, щоби дати можливість отримати нових пацієнтів комерційним «соляним кімнатам», яких в обласному центрі не бракує. Але візити туди можливі тільки за умови сплати не однієї сотні гривень за 10 сеансів. «У найбільш ходовій соляній шахті з дитини беруть 75 гривень, а з дорослого – 100 грн, – каже Валерій Іванович, – а у нас курс обходиться в 30 гривень». Тож як усе це поєднується зі статусом некомерційності?
Та перш ніж звернутися до листа Валерія Миколайовича Іванова, провідного інженера-метролога обласної лікарні, здійснимо невеличкий…
…екскурс у минуле
Тримаю в руках публікацію працівників кафедри внутрішніх хвороб Чернівецького медінституту С.Гайдичука, Л. Кушнір, Е. Низвещука, Т. Денисенко, В. Іванова (зав. проф. Самсон ) у науковому збірнику за 29.11.1989 року «Про лікування хворих на хронічний бронхіт та бронхіальну астму». Автори повідомляють, що лікували недужих у стадії загострення. За 20-40 хвилин до спрямування їх в іонотрон вводили спазмолітики (платифілін, еуфілін чи папаверин), що сприяло швидшій адаптації в іонотроні та кращому проникненню аерозолів до легень. Інструктор з ЛФК проводила цикл лікувальної фізкультури в атмосфері від’ємно заряджених часток повітря, які вироблялися генератором. У наступному приміщенні проводилися інгаляції вологих аерозолів кухонної солі – відтворювалася атмосфера соляних шахт. В окремій кімнаті робили інгаляції сухих аерозолів кухонної солі. Далі хворі поверталися до відділення й відпочивали.
Цитую: «… після лікування в іонотроні спірографічні та імунологічні дані хворих нормалізувалися чи наближалися до норми. Вже на 3-4 день лікування в них зменшувалися задуха і кашель, мокрота виділялася легше, самопочуття поліпшувалося, частота дихання рідшала, екскурсія грудної клітки збільшувалася, хрипи щезали». Далі наводяться результати лікування й висновок: «Таким чином, комплекс лікування, що проводився хворим на хронічний бронхіт та бронхіальну астму (премедикація перед іонотроном бронхолітиками, психотерапія, вдихання від’ємно заряджених аерозолів сумісно з дихальною гімнастикою та перебуванням у процедурній з вологими і сухими аерозолями хлористого натрію, тобто сіллю) сприяє поліпшенню стану хворих, що підтверджується результатами функціональних обстежень і даних імунологічних тестів».
Саме таким чином Валерій Іванов урятував свою дружину, в якої прогнози через важку форму астми були дуже сумні. А тоді вони були ще зовсім молодими батьками трьох дівчаток. Забігаючи наперед, скажу, що дружина Іванова досі працює в обласній лікарні.
Варто згадати також і ХІІІ з’їзд терапевтів України 1992-го року, на якому виступили кілька чернівецьких спеціалістів, серед яких буда і докторка меднаук пані Тамара Христич. Вони доповідали про ефективність лікування хронічних бронхітів в умовах іонотронів.
З листа Іванова до редакції:
«Центр штучного лікувального мікроклімату я створив самотужки за власний кошт. Але ні тоді, ні зараз не вимагав і не вимагаю за це компенсації. Єдине прошу – не дати перетворити добру справу на чиюсь чергову годівницю». А в тому, що, швидше за все, існують якісь домовленості про передачу соляних кімнат до чиїхось приватних рук, Іванов не сумнівається.
«Голова комісії з реорганізації начмед ОКЛ Борис Ситенко наприкінці липня,а точніше – 23.07. повідомив, що у зв’язку з реорганізацією ліквідуються соляні кімнати», – пише він. А відтак Ситенко запропонував йому взяти їх в оренду. Коли Іванов підрахував, скільки доведеться викласти за оренду центру, то одразу ж відмовився – 14 тисяч гривень щомісяця! Якщо взяти ж тільки одну кімнату, – то 5 тисяч гривень. «Яку ж плату я тоді повинен виставляти пацієнтам?!» – справедливо обурюється спеціаліст.
І ще з колишніх часів, або про те, що втратили
Від 1985 року, коли в обласній лікарні почав працювати центр штучного мікроклімату, до нинішнього липня через нього пройшли й оздоровилися тисячі буковинців. Вже через 2 роки після відкриття він набув розголосу й про нього написала газета «Радянська Буковина», а 1990-го – і «Молодий буковинець». На той час, через 5 років після його створення, про центр знали вже далеко за межами області, бо сюди на лікування приїжджали вже навіть із Москви та Горького… Воно й не дивно. Бо якось привели туди 5-річну дівчинку з сильною задухою, якій ліки не допомагали, а через напади вона не спала ночами. Батьки у розпачі: дитя гине на очах. Але після 7-го сеансу прибіг дідусь – дитя вперше проспало всю ніч!
До слова, центр відвідували і відомі люди, серед яких лауреати Шевченківської премії поет Михайло Ткач і Андрій Кушніренко; співаки Іво Бобул та Лілія Сандулеса, Назарій Яремчук, чимало літераторів, а також лікарі, чиї прізвища на слуху, – а вони, повірте, знають ціну ефективним медичним послугам. Але в нашому випадку ці послуги є ще й практично безвитратними. На цьому наголошував не тільки Іванов. І, мабуть, саме тому апетити на них мають чимало спритників.
А тепер про те, як виглядав цей комплекс. Солетрон складається (чи, може, вже –складався?!.) з двох кімнат. В одній розпилювали сухий соляний аерозоль, в другій – вологий, який у значних концентраціях досягає найнижчих часток легенів. Утім, сухою концентрацією солі добре лікуються захворювання бронхів, горла , носа. Прекрасно знімаються й передгрипозні стани. Цікаво, що в солетроні стерильніше за будь-яку операційну, бо мікроби, м’яко кажучи, не переносять солі.
Після вдихання солі хворі направляються в аеротрон, де спеціальна люстра заряджає повітря від’ємними частинками. За потреби на фоні загальної іонізації повітря недужі виконують дихальні вправи.
Для чого все це потрібно? А для того, щоби збудити в організмах хворих ті процеси, про які медики зробили висновки у науковій публікації щодо впливу на одужання бронхітиків та астматиків немедикаментозних методів лікування.
Якщо говорити звичайною мовою, а не специфічно-медичною, то в аеротроні імітують післягрозову ситуацію, коли простір збагачений озоном. Іони ж знімають стресові стани, нормалізують тиск, роботу серцево-судинної системи, знімають спазм мускулатури бронхів, оздоровлюють органи дихання й організм у цілому.
В аерофітотроні, де хворі перебували 30 хвилин, слухаючи музику, імітують фітоценоз хвойного та змішаного лісу у закритому приміщенні. Іншими словами, це лікування леткими фітонцидами лікарських рослин. Адже відомо, що люди, які живуть у місцевостях, багатих на хвойні рослини, менше застуджуються. Бо фітонциди – біологічно активні речовини – вбивають мікроби, бактерії, паразитарні гриби. Медики, залежно від групи хвороб, створювали відповідні набори трав. А на завершення хворих частували кисневим коктейлем. Згодом тут майже обладнали барокімнату – камеру, де імітували підйом хворих у гори на 2000 метрів. Організми хворих, що перебували в екстремальній ситуації, вмикали резервні сили. Саме за такою схемою мало діяти й лікування нормабаричною гіпоксією: хворий протягом 5 хвилин мав дихати повітрям такого складу: 90% азоту та 10% кисню. Потім перерва і повторення. І так – 10 циклів. Але цю методику не встигли впровадити, як і водолікування та сауни. Союз розпався. Та все ж місцева преса тих часів пістрявіла розповідями про центр немедичних методів лікування та його фундатора Іванова. Прикметно, що кілька центральних районних лікарень, зокрема Кельменецька та Путильська, створили свого часу подібні центри в себе.
Життя і здоров’я українців залежить від кількості грошей у їхній кишені?
Саме таке запитання хочеться поставити керівництву департаменту охорони здоров’я Чернівецької облдержадміністрації. Адже такий центр потрібен буковинцям і ніхто в цьому сумніватися не буде. І навряд чи хтось із організаторів охорони здоров’я візьме на себе сміливість стверджувати, що галотерапія – себто ефективний метод оздоровлення організму за допомоги соляної печери чи штучно створеної соляної кімнати – є зайвою. Більше того, галокамери рекомендовані алергікам і тим, хто часто хворіє на респіраторні інфекції, не кажучи вже про лікувальний ефект для астматиків і бронхітиків. Зокрема, чимало сучасних прогресивних лікарів вважають галотерапію дуже успішним методом лікування та профілактики різних патологій і бачать для нього велике майбутнє.
Та, попри те, впевнена, що організатори охорони здоров’я одразу ж скажуть про нестачу грошей та державну програму реформи. І от щодо цього виникають сумніви. По-перше, людське життя і здоров’я – це державний пріоритет. А по-друге, на території обласної лікарні є купа комерційних аптек. І колись працювала їдальня, де дуже смачно готували. Одне слово, заробити гроші можна. А закривати чи передавати в оренду центр, який вірою і правдою служив пересічним пацієнтам – просто злочин. Бо життя і здоров’я українців не повинні залежати від кількості грошей у їхній кишені. Тож, бачимо, позитивне рішення, як й усе інше в нашій державі, вимагає… політичної волі. Іншими словами – чесності та порядності. На жаль, з цими чеснотами за останні 28 років виникли великі проблеми: їх катастрофічно бракує… Відтак, чи не доведеться найближчим часом грати реквієм за набутками української медицини?
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
