Сім кроків для реалізації «вікна можливостей», яке відкрилося Буковині. Міркує кандидат політичних наук Андрій ГЕВ’ЮК.
“З позавчорашнього дня світовий порядок денний визначає не “Українського питання”, а “Тайваньське питання”. Про Україну не забули, але на кону вже не регіональний воєнний конфлікт, а пряме не тільки дипломатичне, а вже й військове протистояння двох наддержав.
Чи буде пряме вторгнення мільйонної армії Китаю на Тайвань, чи лише спроба захопити декілька Тайваньських островів біля материкового Китаю – важко сказати. За аналогією з діями росії (як-то військове навчання, перекидання армійських частин з різних регіонів Китаю до узбережжя, проведення повномасштабних кібератак, потужна інформаційна прокачка власного населення темою війни, падіння економіки – вперше за 40 років Китай в рецесії), інфляційні процеси призвели до росту цін в середньому від 7-10%, масовий вихід західного капіталу та компаній просто шалений, закриття великої кількості різноманітних регіональних компаній, банкрутство фактично цілої будівельної галузі, через ковід багато регіонів перебувають у фактичній ізоляції від зовнішнього світу, політично активізувалися уйгури та тібетці, і в додачу потенційна осіння зміна влади через амбіції сьогоднішнього керівництва буде вперше з поч. 80 років, швидше за все, порушена. Це лише те, що на поверхні. Які ж ще процеси відбуваються в 1,4-мільярдній країні – важко сказати через її закритість.
Останні 40 років Китай був найбільшим індустріально-промисловим центром нашої планети. Але світ не стоїть на місці, а завдяки “4 промисловій революції” активно змінюється – і Китай почав втрачати свої позиції. Так, два тижні блокади в 2021 році контейнеровозом Суецького каналу призвели не тільки до зміни світових логістичних шляхів, а й до того, що Ефіопія стає замість Китаю найбільшим виробником текстильної продукції, а більшість держав почали надавати різноманітні економічні преференції як своїм, так і міжнародним компаніям, просто “пачками” переманюючи їх виробництва з Китаю. Гонка за регіональне індустріально-промислове лідерство набирає все більших обертів. Країни, які не хочуть повністю залежати від китайського виробництва і прагнуть бути регіональними лідерами, роблять все, щоб якомога більше виробництв відкривалося в них. Йде тотальна зміна світової та регіональних економік. Одні країни закриваються, інші – навпаки відкривають свої економіки для світу. Єгипет, Пакистан, Аргентина і ще низка Африканських великих країн на грані економічного дефолту.
Світ шаленими темпами, починаючи з Ковіду, міняється, “Українське питання” заміняє “Тайваньське”, і ми починаємо з питаннями нашої війни залишатися сам на сам з “дурним безбашенним сусідом”.
Що твориться в економіці країни – варто лише глянути на курс валют і ціни в магазинах два тижні тому і сьогодні. Близько 40% економіки порівняно з переднім роком мінус, держслужби так говорять. Президент зайнятий активно зовнішньою політикою і війною, завдяки чому в нас з’являється все більше зброї і міжнародні донори фінансують фактично наших бюджетників і освіту. Але формула «Партнери, давайте постійно нам гроші бо ми воюємо» через певний час завершиться. Діяльність уряду і ВРУ?
Трохи цифр: місячні видатки бюджету України. Армія – 150 млрд грн. Охорона правопорядку – 35 млрд грн. Державне управління (це і чиновники, і бюджетники, і витрати на благоустрій і багато чого ще): 25 млрд грн. Соціальний захист, в тому числі виплати ВПО – десь щонайменше 50 млрд грн. Медицина та освіта – ще 40 млрд грн. Загалом набігає десь 300 млрд грн.
Доходи. Податки, всі, від ПДВ та ПДФО до єдиного податку: 90-100 млрд грн. Це по максимуму. Рентна плата – 10-20 млрд грн. Акцизи – близько 10 млрд грн. Неподаткові надходження – 12-15 млрд грн. Загалом – по максимуму – 150 млрд грн.
Де взяти решту грошей ???
Позичити. Вже робимо, але це не остаточний варіант, бо основні міжнародні ринки приватних капіталів через війну закриті. Всередині країни можливості є, ті ж самі військові ОВДП, але вони вкрай обмежені. Навіть якщо «вигребти» з банків та з-під матраців усі заощадження населення, це ще десь 400-500 млрд грн. Ну як варіант – вистачить на три-чотири місяці. Міжнародна міждержавна фінансова допомога є, та її недостатньо і вона вже завершується.
Лишається друкувати. Від 24.02 лише «прямо», через викуп Нацбанком ОВДП, надруковано 225 млрд грн. Плюс 19 – чистий прибуток НБУ за минулий рік; це також друк. Емісія триватиме далі: НБУ збирається «додруковувати» близько 30 млрд грн щомісяця до кінця року. Це базово-оптимістичний сценарій. Звідси й інфляція, ріст цін. Звідси ослаблення курсу. Інфляція в Україні цього року перевищить 30%, повідомляє НБУ. Курс долара вже перестали показувати:))
«Формула війни» «ми воюємо, а ви, партнери, фінансово забезпечуєте нас», перестає помаленьку працювати і залишається лише стосовно зброї. Ніхто не хоче, коли в твоїй країні можлива економічна криза, платити за чужу війну, тому що вона «десь там», а не на твоїй вулиці.
Щоб виграти війну і не втратити державу, нам зараз першочергово потрібно все і зараз. Тому треба шукати будь-яку макрофінансову допомогу, гранти, двосторонню допомогу, кредити від Урядів та міжнародних фінансових організацій. Будь-які гроші, які б заходили в Україну. Не час сперечатися, що саме краще: гранти чи кредити; потрібно все. Кредит із відсотками зараз – краще, ніж грант без відсотків, треба економічно не виживати, а розвиватися, розбудовуватися, рости. Економіка зараз – “наше все”, без неї ми не зможемо виграти цю війну. Де брати ресурси на війну?
Починав з Китаю закінчую Буковиною та Чернівцями :)
Наш регіон далеко в тилу, і це відкрило для нього “Вікно Можливостей”. Насамперед економічних. Ми можемо за правильної політики місцевої влади стати регіональним індустріально-промисловим центром не тільки України, а й Молдови та Румунії. Але з тієї кількості новозареєстрованих бізнесів (це в основному “купи-продай”, сфера обслуговування, переїзд промислових виробництв) – на Буковині одиниці порівняно з сусідніми областями. З кожним днем ми втрачаємо, а хтось із сусідів додає і нарощує свій економічний потенціал регіону. Ну, маємо те що маємо, це ж ринкова конкуренція і виживає сильніший.
Що би мала зробити влада, на мою суб’єктивну думку?
Крок 1: Насамперед визначитися з пріоритетами: піар на гуманітарці чи потужна робота з розвитку економіки регіону задля перемоги у війні. Очільники області, міста та ОТГ мали б щось таки вже практичне, а не віртуальне-фейсбусне почати робити, і менше піаритися на гуманітарці. Гуманітарку залишити волонтерам, а самим зайнятися економікою.
Що практичного робити ?
Крок 2: Розробити десь близько 30 різноманітних онлайн-довідників для інвесторів: тематичних, галузевих, територіальних (ОТГ) п’ятьма мовами. Красиві візуалізовані картинки з графіками. Оскільки в нас окремі чиновники лише це і вміють робити, треба не просто малювати, а й доносити потенційному інвестору. 10 чернівецьких, 10 всеукраїнських та 5 міжнародних інформ- та SММ-агентств можуть це непогано зробити.
Крок 3: Зібрати 20 чернівецьких і 30 з інших регіонів проєкт-, грант- та інвест-менеджерів і запропонувати співпрацю згідно з десь 12-ма тематичними напрямками розвитку області.
Крок 4: Зосередитися на кадрах, адже “кадри вирішують все”. Оскільки більшість чернівецьких та всеукраїнських проєкт- та грант-менеджерів уже працюють в міжнародних представництвах в Україні на річних контрактах десь в місяць 1500-2500 $, варто розпочати навчання нових для потреб області, міста і ОТГ. Такі спеціалісти завжди знайдуть роботу. Паралельно розпочати масові курси з підприємництва, інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності, ІТ та креативних індустрій.
Крок 5: Підтримка на ділі, а не на словах, власного місцевого виробника. Розпочати співпрацю з місцевими виробниками щодо виходу їхніх компаній та товарів на зовнішні ринки з надання їм консультантів, кадрів, оплати поїздок делегації для пошуку бізнес-контрактів. 80% продукції місцевого виробника має йти на зовнішні ринки, а сюди – валюта і податки.
Крок 6: Створити мінімум 10 різноманітних центрів, агенцій, офісів та інших інституцій з розвитку регіону. Навіть якщо вони дублюватимуть повноваження один одного, результат роботи – чіткі кінцеві КРІ.
Крок 7: Розробити короткотермінові спеціалізовані програми, які практично реалізуються, спрямовані на розвиток підприємств малого та середнього бізнесу.
Є ще багато й інших різноманітних інструментів для розвитку регіональної економіки – до прикладу, таких, як створення різноманітних індустріальних, наукових, технопарків, кластерів, хабів, акселераторів, але це вже наслідки роботи “кадрів які вирішуються все і навіть трохи більше” :)
Чим швидше розпочали б цю роботу, тим швидше були би вже перші економічні успіхи регіону. “Вікно можливостей” для регіону не завжди буде відкритим. Тому треба діяти вже і сьогодні”.
