Савченко проти влади чи влада проти Савченко?

Від сподівань – до скепсису: хроніка Надії.

Майже вічність, або 709 тягучих, як резина, днів патріотка Надія Савченко демонструвала незламну силу духу та свою патріотичну позицію в політичному полоні РФ. Майже вічність, або 709 тягучих днів українці слідкували за слідством і протестували за кожної нагоди… Тепер же рівень довіри до Савченко помітно впав, мало того, її звинувачують у «супер-місії» поширення політики Путіна. Давайте подивимося на події в іншому ракурсі.

Одна проти всіх: чи значить, що не права?

Газета «Україна молода» ще 21 травня 2016 року сказала, що з приходом Надії Савченко у «Батьківщині» можуть виникнути конфлікти: «Савченко буде у ворожому оточенні. Тому бій, який їй зараз треба витримати з «Батьківщиною» і старими елітами, значно складніший, аніж той, що був на фронті чи при арешті в Росії», – переконують експерти видання у статті «Політичний солдат».

Герой України, яка намагається усілякими способами принести зміни туди, де вони необхідні: в політику, в економіку, в державу в цілому. «Не ставте на мене тавро. Висновки робіть по справах», – сказала на своїй першій прес-конференції Савченко. Спробую. То що ми маємо за цей майже рік?..

«Не розуміється на політиці». Правильно, не розуміється, а багато депутатів розуміються?

Вона стала не розумітися одразу, як потрапила на волю, чи, може, вона була такою ще в тюрмі й до полону? За якими критеріями компетентності її обирали? Певно, вона в політиці через патріотизм і бажання щось змінювати, а не через супер-інтелект.

«Закон Савченко». Такий-сякий препоганий, антиукраїнський, популістський – як його тільки не називали, але в мене виникає логічне питання: «Де були пани-депутати?». Запропонувати закон – це одне, але ніхто нікого не змушував за нього голосувати. Якщо він був неефективним, нерозумним і антиукраїнським, чому за нього проголосували 255 депутатів?

 «Політика Путіна». Скажіть мені, чи багато людей, які є «носіями» ідеї країни ворога, будуть «палитися», як дитина обмазана шоколадом, і казати військовим: «Скиньте цю бандитську владу»? А скільки разів подібне говорив Ляшко? І нічого. Окрім того, всі забувають, що вона й про Путіна не раз казала гостре слівце, сказати яке не дає мені цензура.

«Спілкування із Захарченком, або держзрада». Тут зупинюся детальніше. Багато гучних кроків на кшталт зустрічі в Мінську з керівництвом «ДНР» і «ЛНР», поїздка на фронт до українських військовополонених здійснила Савченко. «Як можна було піти проти державної політики?» – запитують її. Контраргумент: а хто так сказав? Той, чия геополітика вже 4-й рік не може зупинити війну, той, кому ця війна вигідна, той, якому є що втрачати. Тобто, за фактом, Савченко довела, що обмін полоненими – це не така вже й нереальна справа і тут «фішка» не в тому, що влада самопроголошених республік – дикуни, а в гордості Порошенка, яка стоїть вище життів людей у тилу ворога. Ідея, що так не можна робити, бо це легімітизує владу самопроголошених республік, вже в’їлася у голови українців, але хто її нам втлумачив за останні роки? Та й ідея ця зовсім не нова і має приплічників: Пінчука, Таруту, Медведчука, Мореля та інших… Надія не має, що втрачати, і заради свободи полонених вона готова відкинути пересуди і десь здоровий глузд. Чи призвела нас до чогось політика «здорового глузду», окрім як до неконтрольованих втрат на Сході та в економіці, які по факту є українською Чорною дірою?.. А щодо самого проникнення на окуповані території, то я не можу гарантувати, що анекдот «– Чому Савченко поїхала до Донецька в об’їзд українських блокпостів? – Не захотіла давати хабар» – не відбиває реальність, і, звичайно ж, не можу довести чи спростувати, була ця операція приховано дозволена «зверху» чи ні. Але факт залишається фактом: якщо дуже захотіти, то можна… в «ДНР» і «ЛНР» проїхати з нашого боку і про це ніхто не дізнається, навіть якщо ти понесеш вибухівку тощо…

Радикальні кроки в закостенілій системі: хто кого?

Ні для кого не секрет, що божевілля і геніальність йдуть пліч-о-пліч. Але чи підходить ця формула для політики?.. Четвертий рік поспіль пани-можновладці б’ються головами об стіни ВР і не знають, як дати раду АТО, кризі та корупційній системі. Придумують щораз  нові плани, проекти законів, ефективні моделі реалізації реформ, а стан речей не змінюється. Аж раптом приходить Надія і починає кидати наліво-направо ідеї, які не «стикуються» із законодавством, офіційними поглядами і власними позиціями політиків-«дідів». Та чи треба, щоби ці погляди збігалися? Чи не вони – ті люди, що їх, коли нам не ліньки, ми звинувачуємо в усіх моментах нашого неблагополуччя? Може, насправді не такі вже й божевільні заклики скандує Надія, а якщо риба гниє з голови і гниє вже десятки років, то єдиний вихід – голову з пліч?..

Ні для кого не секрет, що 2016-го і 2017-го замість «Поверніть нам Надію!» все частіше можна зустріти «Савченко – маріонетка Кремля!». Та кому вигідно робити ворогом України ту, чия свобода була національною ідеєю? І взагалі чи можна без сторонньої допомоги у такі строки з героя України перетворитися чи не на вигнанця?

Пункт перший: звичайно ж це на руку Москві: ворожнеча і неприйняття в політичному колі гарантують тріщину зсередини глечика, який із часом може пролити мутну воду ще й на маси. Пункт другий: звичайно ж, особам при кермі, зокрема – Петру Порошенку. Якщо так собі подумати, то хто мав би намагатися припинити вогонь в зоні АТО і якщо треба –  їхати на Схід? Хто мав би сам посприяти радикальним змінам у  внутрішній системі держави? Хто мав би спробувати з мінімальними жертвами повернути територію ОРДЛО? .. Чи вся проблема у свавіллі чи все-таки у елементарних кроках вирішення проблем українців, які не були зроблені, бо вони просто економічно невигідні? Ще недавній герой став ворогом після того, як перестав бути вигідною картинкою для популістів.

Коли Савченко перестала бути платформою для «спроб щось змінити», результатом «ефективної дипломатії» та політичних потуг, а  стала реальною людиною, характер якої насправді не надто відрізняється від того, який вона показувала ще в камері ув’язнення… Надія перестала бути вигідною як елемент політичної картини… Хто знає, до чого приведе відсутність недоторканності та мандату…
Може, ті, хто «її народили, її ж уб’ють»…

Підсумок, але не остаточний.

У мене є подруга Саша, а в неї є кіт. Любить його дуже, але він обожнює залазити на її робочий стіл, чим страшенно дратує. В такі моменти вона підходить і починає гладити його проти шерсті (вдарити завжди встигне), він розуміє, що спокою не буде. Тоді, роздратована пухнаста морда нехотя, але все-таки злазить… Зробити ще один Майдан не проблема, важко знайти менш болючі, але дієві способи управління  «котом». Думаю, що Савченко використовує метод Саші.

Не захищаю Надію, я просто показую інші можливі сторони медалі, бо мене вже почала дратувати однобокість причин політичних проблем, і як наслідок не тільки, у нас у країні. Коли мені кажуть Савченко ні, я не бачу святу, не бачу українську Маргарет Тетчер, я бачу людину, яка по-своєму любить Україну і доводить це нестандартними методами, але що робити, коли традиційні не ефективні?.. Хай так,  але вона її все-таки любить. Як уміє.

Це, звичайно, моє бачення ситуації, моя думка, та вона, як і багато інших, має право на існування у демократичному суспільстві.

Ксенія Вербовська, «Версії»