Країна вимагає змін, а часу на них все менше
Тиждень залишається до Дня Незалежності, та у багатьох українців настрій зовсім не святковий: країна несе втрати в неоголошеній війні, обіцяного же владою простим українцям покращення життя зовсім не видно. Навпаки, новий опалювальний сезон завдасть остаточного удару по злиденних бюджетах більшості родин наших громадян. Осінь буде дуже непростою.
Невдоволення в суспільстві зростає, а влада, на жаль, не здатна домогтися позитивних зрушень. Прем’єр обіцяє суттєве зростання доходів населення, та не зазначає, звідки братимуть гроші на них. Планувалося зростання української економіки на кілька відсотків, проте нині оптимістичний прогноз зменшений майже удвічі. Українська економіка була найтіснішим чином пов’язана із російською, та через війну російський ринок втратила. Сподівання на те, що вдасться швидко переорієнтуватися на величезний ринок ЄС, виявилися ілюзорними. Нині гарячково шукають партнерів в Азії та Африці, але на тих ринках існує чимала конкуренція і здобути їх дуже непросто.
Утім, гроші можна знайти усередині країни – якщо перемогти корупцію. Проте боротьба з нею точиться більше на словах, ніж на ділі. Навіть украдені Януковичем гроші не вдалося повернути у країну: депутати так і не прийняли потрібного закону. Не вдається увстановити справжній контроль навіть над статками потенційних корупціонерів: від 15 серпня чиновники повинні були подавати декларації про доходи в електронному вигляді, українська влада обіцяла це іноземним партнерам. Проте обіцянку не виконала, відтак не отримає обіцяного траншу МВФ, а без нього важко утримати стабільність гривні. Якщо підвищуватимуть виплати громадянам за рахунок додаткового друку грошових знаків, ситуація перетвориться на катастрофу. Повсюдно відчувається: старі сили гальмують будь-яке просування вперед і провокують вибух соціального невдоволення.
Рейтинг президента упав до мінімуму, як і рейтинг пов’язаних із ним політичних сил. Опозиція все голосніше вимагає дострокових парламентських і президентських виборів, що в умовах війни є украй небезпечним. Кремль і надалі вкладатиме чималі кошти у дестабілізацію України (він це вже робить, нарощуючи зусилля), щоби забезпечити перемогу тут проросійських сил.
Ситуація у Порошенка складна. За Конституцією України, глава держави не відповідає за стан економіки, ця сфера належить до компетенції прем’єр-міністра, який спирається на парламентську більшість. Але громадська думка у злиденному житті більшості українців звинувачує насамперед саме гаранта Конституції. Кучма робив колись просто: міняв прем’єрів щорічно, перекладаючи на них всю відповідальність. Порошенко вже поміняв Яценюка на Гройсмана, але краще українці жити від цього не стали. Виходить, потрібні інші кроки, до того ж радикальні. Найважливіші з них – справжня боротьба з корупцією і витіснення олігархів з політичного життя країни.
Суспільство розуміє, що саме пов’язані з Кремлем олігархи є найголовнішими винуватцями нинішнього складного стану нашої держави. Тому арешт луганського «божка» Єфремова громадськість зустріла із зрозумінням. Але ж відповідальність лежить не тільки на цій особі.
З іншого боку, олігархи відчули небезпеку, а вони мають достатньо засобів, щоби мобілізувати за допомоги власних ЗМІ чималі маси бідняків, і оплатити їхні дії, спрямовані на захист олігархічних інтересів. Небезпека соціального вибуху є цілком реальною, недарма ж деякі мас-медіа вже заводять розмови про «черговий Майдан».
Нинішня влада може зберегтися, лише спираючись на підтримку серйозних суспільних сил. Але яких? Дрібний і середній бізнес вона відштовхнула від себе нерозумною податковою політикою. Розвалена промисловість не створює нових робочих місць, робітники втратили статус могутньої соціальної сили. Інтелектуалів і студентство влада відштовхує також. Більшості студентів узагалі обіцяли скасувати стипендії, а науковців загнали в кут злиденними зарплатами і повною дискредитацією наукових ступенів, роздаючи їх малограмотним чиновникам. Про селянство і говорити важко: чимало сіл на очах вимирає.
То що ж – залишаються тільки силовики, як у Путіна? Серед учасників АТО (їх уже понад сто тисяч) переважають настрої, зовсім не втішні для київської влади. Путін ще має «зомбоящик» – ефективну пропаганду, чого не мають київські владці. Вони фактично програли інформаційну війну, так і не створивши стратегії її ведення. Намагання зберегти всю мерзоту, накопичену за багато років – олігархічно-феодальну систему, кастовість українського суспільства, принижене становище простолюду – веде до катастрофи. Вихід один: ставка на нових людей – носіїв нових ідей, здатних на рішучі дії. Таких породжує суспільство, коли старі політичні сили доводять його до краю прірви. Ситуація вимагає справжніх змін, а часу на них все менше.
Ігор БУРКУТ
