Хто ж нерентабельний? – Ми, українці, чи ті, що нами керують?

Кілька думок про останні новації галузевих очільників

Ще не встигли зникнути з пам’яті урочистості, якими супроводжувалося відкриття в Чернівцях старого маршруту з новим сучасним потягом «Львів-Чернівці» – «Чернівці-Львів», як його вже  скасовують. У публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця» – це наш національний перевізник вантажів і пасажирів – кажуть, що цей поїзд… нерентабельний. І це при тому, що доволі часто його завантаженість сягає ста відсотків. Інша справа, що місця у вагонах надзвичайно незручні, бо розраховані на дітей і тінейджерів, а не на дорослих. Та наші люди згодні вже навіть на таке – за прислів’ям: «Краще погано їхати, ніж добре йти»…

От і подумалося: то що ж тут нерентабельне? Маршрут «Чернівці-Львів» чи, може, зарплата очільника «Укрзалізниці», яка офіційно становить за місяць майже 40 тис. євро? Як бачимо, для людей при здоровому глузді альтернативи немає. Та це, наголошу, з точки зору пересічного українця та саме його здорового глузду. Зверхники ж думають інакше. Бо чим іще можна пояснити скасування швидкісного поїзда «Львів –Чернівці» – і таку зарплату керівника галузі?

Про те, що логіка в українського керівництва хибує, а скромності ніколи й не було, свідчить факт, який уже понад півмісяця тримає в напрузі інтернет-спільноту (почитайте лише коменти – «ульот»!)  Йдеться про Порядок  компенсації витрат на поховання та увічнення пам’яті суддів, у тому числі суддів у відставці, згідно з яким майже всі витрати, пов’язані із похованням, братиме на себе держава. Це більше ніж плювок в обличчя громадянам України. Рада суддів України (РСУ) затвердила текст відповідного рішення № 62 ще 16 вересня 2016 року, а із самим Порядком можна ознайомитися на сайті РСУ.

Як відомо – і це навіть не обговорюється – «наш суд – найсправедливіший у світі». Саме тому в нас так добре все складається з корупцією: вона непереможна! А тепер держава вирішила ще й відшкодовувати суддям поховання. Вони ж бо найбідніші, сарачки! Офіційні зарплати трохи сягають за 10 тисяч грн, а вартість машин, на яких їздять судді, становить десятки й сотні тисяч доларів, та й «хатки», де вони мешкають, тягнуть на мільйони гривень. Чому б таких нещасних і не поховати коштом простих українців?  Адже в документі зазначено, що компенсація здійснюється в межах бюджетних асигнувань відповідного суду. Оце так молодці, оце так сучі діти! Для тих, хто не в курсі: це не лайка, а перифраз похвали Пушкіна самому собі після написання чергового шедевра.

Які ж тут іще слова підбереш, окрім геніальних пушкінських, коли зовсім не бідні люди, яким вистачає не тільки на хліб з маслом, а й на щоденний кав’яр (чорну ікру), заберуть з бюджету держави, який складається, нагадаю, переважно з наших податків, чималу суму на організацію похорону та проведення ритуалу, оформлення свідоцтва про поховання  придбання труни, вінків, установлення пам’ятника, при потребі – кремації, зберігання урн з прахом у крематорії… Одне слово, повний набір послуг – за наші гроші!  За все те, що рядові українці оплачують сповна, врізаючи свій щоденний пайок.

Ні, мабуть-таки, не тільки логіка та скромність зникли з набору чеснот наших зверхників, а й совість їхня десь загубилася! Недарма ж один мудрий старий з Хотинського району стверджував, що хлопцям, які потрапляють туди, нагору, кров одразу міняють. А відчуття міри в них, мабуть, ніколи й не було. Тож почуваються комфортно там, де нормальна людина червоніла б і ховала очі.

Насамкінець ще один приклад, із яким газетярі стикаються постійно, особливо в період передплати на друковані ЗМІ.

Нещодавно на «Укрпошті» відбулися зміни, себто реформи, за якими керівник державної (поки що!) служби отримує за свої «труди праведні» 350 тисяч гривень за місяць. Його 9 заступників – від 190 тис. до 250 тис. грн. А скільки заробляють ті, на чиїх плечах тримається вся «Укрпошта», тобто  поштарі? Менше мінімальної зарплати, бо переважна їхня більшість працює на півставки чи навіть на чверть. Тому завантажують вони до своїх величезних сумок олію, пральні порошки, мило тощо та несуть у дальні села на продаж…

Ось така невідповідність. Одне слово, класична ситуація, коли низи не можуть терпіти, а верхи все більше тиснуть. Мабуть, саме час нагадати першій особі держави, що вона є гарантом прав українців, саме тих прав, які нині плюндруються й зневажаються можновладцями та галузевими очільниками.

Тож слово за вами, пане Президенте!

Людмила ЧЕРЕДАРИК