Рік 19-й лише почався, та вже «підкинув» нові виклики, як нашого, повсякденного, так і глобального змісту. Про важливість правильної оцінки їх розмірковує експерт «Версій» з економічних та політичних питань Франц Карлович ФЕДОРОВИЧ.
Чому важливо розуміти виклики?
Серйозні експерти світового рівня все частіше попереджають про те, що ось-ось має розпочатися глибока світова криза, яка може на кшталт цунамі нищівно пройтися по багатьох національних економіках. Серед передумов для її початку експерти бачать найперше циклічність: кризи в світовій економіці трапляються приблизно кожні 10 років, остання була 2009-го. Прояви виникають потроху, але загрозливо: нестабільність на американському фондовому ринку, стрімке знецінення сировини на світових ринках, різні політичні чинники, зокрема економічна війна «проти усіх», у яку втягуються США з подачі президента Трампа…
Нашу Україну кризами, так би мовити, не залякаєш: вона у нас і без того перманентно присутня. Але рік має бути непростим: доведеться пережити вибори – президентські й парламентські. Та й розповідь моя розрахована не на залякування. Тут доречно згадати думку Авраама Лінкольна, актуальну й нині: «Коли ми знаємо, де перебуваємо і куди прямуємо, ми значно краще можемо вирішити, що та як нам робити». І найважливіше для нас, українців, сьогодні – не впадати в паніку, вистояти й далі не виживати, а розвиватися.
Чи не час відриватися від годівниці МВФ?
Останні десятиріччя кожний новий уряд чи не як найбільшу свою перемогу подає отримання чергового траншу від МВФ. А це ж нові підвищення тарифу на газ, а відтак – і на всю комуналку. Одразу ж наголошу, що ці підвищення не є вимогою МВФ, є рішенням наших урядовців – адже так найлегше шлях зібрати кошти. А відтак це і подорожчання виробництва, яке потягне за собою подальшу інфляцію… Це замкнене коло «прикрашене» ще й намаганнями МВФ диктувати нам, як хазяйнувати (на їхню користь), як поводитися, скажімо, із деревиною чи землею. І сплачуватимуть ці кредити не ті, хто ними розпоряджаються, а всі ми – податками, низькими зарплатами, мізерними пенсіями.
Розумні ґазди завжди знають: розраховувати слід на власні сили, на свою працю, а не жити в борг. Тим більше, що кредити ці все більше обплутують нас і в економічному, і в політичному сенсі. Звісно, в сучасному світі одноосібно не проживеш, та все ж ліпше торгувати й мати взаємний зиск, ніж позичати й давати наживатися на цьому гендлярам.
Ви запитаєте, а як же це зробити? А як ви пораєтеся зі своїми бізнесовими справами? Правильно оцінюєте ситуацію, визначаєте бізнес-стратегії, оптимізуєте виробництво й поступово відмовляєтеся від кредитування й зовнішніх фінансових вливань. Зазвичай, це перелічити легше, ніж зробити, але ж українці не бідні на передових економістів і здатні
передбачати й оцінювати ризики. І починати саме з цього варто і в малому бізнесі, і в значній компанії, і в країні загалом. Натомість ми й далі граємо на сопілці кредитній кобрі. І роздаємо «своїм» омріяні кредити через, наприклад, державні дотації. Відмовлятися від кредитів важко, це складний і тривалий процес, тим паче, що ми вже майже три десятки років рухаємося до кредитної пастки. Чи пройшли ми вже точку неповернення, мають сказати незаангажовані чужим капіталом фахівці.
Сировина дешевшає – своє виробництво ледь жевріє
За нинішніх світових тенденцій зі знеціненням сировини навіть сировинним придатком бути не вийде: експортні сподівання України «у прольоті». Спеціалісти підрахували, що навіть 10% зниження ціни на головні наші експортні товари – метал і зерно – може призвести до недоотримання 3% українського ВВП. Отож нині не час гратися у скасування-нескасування мораторіїв, а варто замислитися про деверсифікацію бізнесу й пошук нових джерел доходу. Знову ж таки, уряд, його фахівці-есперти мають працювати на Україну.
Ми й досі мало звертаємо уваги на галузі, які насправді могли б надати імпульсу українській економіці: інфраструктуру, логістику, енергоефективні технології, позбавлення газової залежності. Ми на багато років відстали від усього світу, тому не варто гаяти час – треба надолужувати. І способи та засоби для цього в нас є. Переглянути особисті й бізнесові стратегії, оптимізувати бізнес, організовувати нові робочі місця й гідно платити молоді, яка через нестатки масово покидає країну. Переходити на європейські стандарти якості, а не покладатися на диво у вигляді траншів МВФ. З мене поганий агітатор, але у рік виборів варто-таки скористатися нашим спільним шансом.
