«Чорні діри» – астрофізичні об’єкти, про які достеменно знаємо лише те, що вони певним чином впливають на космічну енергію. Всі про них чули, але не всі здогадуються, наскільки вони ближчі до нас…Обирайте – та й обереться вам…
Яке запитання постійно актуальне? Саме так: «Коли будуть нові вибори?». Навіть коли попередні відбулися щойно і доводиться рахуватися з хоча й сплюндрованими законами. Тоді в хід пускаються потрясіння меншого масштабу, але не менш впливового характеру, скажімо, вибори міського голови Києва… Чи призводить це до якихось змін, зовсім не важливо. Бо тут досягається інша мета: викачується і відмивається чергова порція коштів, а люд відволікається від повсякденних негараздів… Інакше важко пояснити, чому через 63 роки після останньої війни стоять виробництва, вибухають шахти і бабусі риються на смітниках… Дякувати Богові, Чечні в нас немає. Зате можна коригувати соціальні обіцянки і тихцем закривати особливо обтяжливі з них.
Той, хто пристосував вибори до одночасного висмоктування і відмивання грошей, мабуть, геніальний конструктор. Хоча об’єднання пилососа і пральної машинки призводить до того, що все в нас сіре – і обранці, і гроші, і саме життя. Зате жодний офіційний звіт не здатен показати, скільки в цю виборну «діру» насправді вилетіло коштів.
Телестриптиз – щодня!
Той, хто доривається до влади, інтригами займається завжди: інакше на політичному Олімпі просто не втримаєшся. Новація останнього часу, мабуть, у тому, що всі ці інтриги миттєво самими ж інтриганами виносяться, так би мовити, на суд громадськості. На кожному «пристойному» телеканалі завели власне телешоу з відкриттями і викриттями. Коли клацаєш пультом, у твоїй свідомості починається якесь «дежа вю»: здається, на всіх каналах сидять одні й ті ж, з дозволу сказати, політики – і причому, водночас! Вони тісно переплетені у своєму вузькому колі родинними, дружніми, партнерськими зв’язками, тож, коли починають свої нахабні й тлусті сенсаційні заяви, навіть не помічають власної захланності і звичайної непорядності. А ті двісті людей, що сидять у залі, гарячково голосують, голосують, голосують, намагаючись вирішити за всю Україну. Найцікавіше, що наші співвітчизники по цей бік екранів наївно вірять, що оце і є справжні демократія, правда і народна думка! Хоча це – «чорна діра», куди вилітають народні мораль, правда, почуття обов’язку, залишаючи нас етичними бомжами.
Двійка з історії
Дуже хотілося б роздати нашим так званим народним обранцям підручники з історії. Навіть не Грушевського – де там, не здолають. Хоча б однотомні, того ж Крип’якевича. І нехай би хоч одним оком вони передивилися ті сторінки, де розповідається, як приблизно через 10 років після Переяславської угоди і років через п’ять по смерті Богдана Хмеля в усіх хоч трохи
значних містечках України стояли російські залоги (гарнізони). І це – без газового крану і Жириновського з його фабрикою в Костополі! Нині угода з Росією в нас є, але тепер російські політики вважають за корисніше розірвати її, бо, на їхню думку, вже час вводити гарнізони до Луганська, Донецька, Харкова… Бо Севастополя, звичайно, замало. Річ у тім, що дружні, добросусідські стосунки багатьма з них трактуються як… добровасальні, коли «на всіх язиках все мовчить». І дай нам, Боже, щоби тут не ховалася «діра», в яку вилетить сама українська Незалежність!
Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»
