У квітні разом із Леною Карловою на черговому засіданні «Брами» побувала на чотирьох вершинах світу: у Північній Америці на 
Аконкагуа, в Африці на Кіліманджаро, Танзанія, в Альпах на Монблані і на Говерлі у Карпатах. І ще на горі-вулкані Везувій. Читаю про подорожі Олени на ФБ: цікаві, несподівані, надихаючі, нелегкі, дивовижні… Гори – то є вже пристрасть. Від 2015-го, дев’ять років Олена ходить в гори, колись уперше піднялася разом із студентами (була куратором групи) на Говерлу. На зустрічі прозвучала і невеличка математична задача. А скільки ж років професору Олені Олексійовні: «Це складає меншу частину чверті мого життя». Розв’язали задачу? Пішли далі… Що саме головне для таких сходжень? Фізична підготовка і особливо витривалість. Тренування циклічними видами спорту: біг, ходьба, плавання, велоспорт… Чи потрібно знання англійської мови? Так, але якщо в Занзібарі місцеве населення говорить англійскою може і через Фредді Мерк’юрі, то в Аргентині, Чілі добре б знати іспанську мову. А в Валле-д’Аоста можна спілкуватися і італійською, і англійською, і французькою, німецькою, п’ємонтською. Вже вдома, у словнику Google я взнала, що «до побачення» іспанською Adios. І ще одне слово, яке не прозвучало на зустрічі, але я його точно знаю від подорожі до Пуерто-Ріко – mañana. В перекладі змісту: завтра, обо ніколи… У подорожуючих таке може бути, а у альпіністів, гірських туристів mañana ніколи не може бути. Думаю, що це виправдана тавтологія. Також, тепер я знаю назву сайту спеціалізованого прогнозу погоди для альпіністів для більш ніж 11300 (і постійно зростають) основних вершин – https://www.mountain-forecast.com/. Також на вершинах гір в Гімалаях на Евересті та інших восьмитисячниках працює команда, яка називається Icefall doctors, вони в деяких найбільш уразливих частинах гір провішають перила, драбини, щоб альпіністам було безпечніше.
Це фото із сторінки на ФБ, зараз воно є обкладинкою профілю Олени Карлової. Монблан тільки з італійського боку. Впевнена, що обкладинкою через певний час буде і сама вершина Монблан.
Гори різні: «авантюрні, вищі, прикольніші». Гора Аконкагуа (6962 метри над рівнем моря) розташована в Аргентинській Республіці, на 69º 59´ західної довготи та 32º 39´ південної широти, у так званому провінційному парку Гора Аконкагуа в провінції Мендоса.
Після зустрічі на «Брамі», як зазначила Олена Карлова на фб: «Макс, Maksym Dupeshko розворушив у мені спогади тримісячної давнини… Дякую за це. Отже, 3 лютого 2024». Звичайно, я теж і прослухала всі ці відео, і переглянула всі світлини. Дякую.
Для людей, які піднімалися у гори ще студентами у минулому столітті, Кіліманджаро – це «Сніги Кіліманджаро» Ернеста Хемінгуея (Гемінґвея). А Патагонія не тільки частина Південної Америки, що розташована на південь від річок Ріо-Колорадо в Аргентині і Біобіо в Чилі, а корабель «Дункан» з роману Жюль Верна «Діти капітана Гранта». І, звичайно, дуже знакова книга Чарльза Дарвіна «Подорож натураліста навколо світу на кораблі «Бігль»».
Сторінка 229: «23 липня. Пізньої ночі «Бігль» кинув якір у затоці Вальпараїсо – головному морському порту Чилі. З настанням ранку все здалося нам чудовим. Після Вогняної Землі клімат Вальпараїсо був просто чудовий: повітря таке сухе, небо ясне і синє, сонце сяє так яскраво, що здається, ніби життя так і бризкає звідусіль. З якірної стоянки відкривається чудовий краєвид. Місто побудоване біля самого підніжжя ланцюга досить крутих пагорбів заввишки близько 1600 футів».
І ще така друга невеличка математична задача. А коли ж народилася доктор фізико-математичних наук Олена Олексійовна: «Власне, «Бігль» Чарльза Дарвіна кинув якір у Вальпараїсо 23 липня 1834 року, рівно за день і сто сорок шість років до мого дня народження». Розв’язали задачу? Пішли далі…
Кіліманджаро, Африка, Танзанія. Найвища точка Африки над рівнем моря (5895 м).
Монблан зі значним відривом є найвищою горою Західної Європи. 4810 м. Перше сходження 8 серпня 1786 року двома чоловіками з Шамоні, мисливцем на серн Жаком Бальма та лікарем Мішелем-Габріелем Паккаром, привернуло увагу всієї Європи. Щороку 8 серпня – Міжнародний день альпінізму або День альпініста, своє професійне свято відзначають ті, хто не боїться нових вершин, вміє працювати у зв’язці та готовий підкорити нову висоту.
У 1950 році приблизно 100 людей щороку піднімалися на Монблан різними маршрутами. У 1980 році ця цифра становила 2000 осіб, а зараз вона приваблює приблизно 20 000 – більше людей, ніж будь-яка інша вершина в Альпах. Майже всі ці альпіністи намагаються пройти довгий, але технічно скромний маршрут Aiguille du Goûter & Arête des Bosses над Шамоні. Маршрут 3 Monts від Егюій-дю-Міді та зимовий підйом на лижах через Grands Mulets є іншими відносно доступними та популярними шляхами на французьку сторону. Цей північний бік гори (все ще) значною мірою покритий льодовиком, лише кілька хребтів і опор, що виступають із величезних покривів льоду. Навпаки, східна, південна та західна сторони, які здебільшого лежать в Італії, характеризуються дикими, значними гранітними хребтами та контрфорсами. Вони забезпечують одні з найкращих змішаних сходжень у світі та надихають альпіністів поколіннями. – Інформація з ВікіпедіЯ.
Олена з групою піднімалася на Монблан з Італії так званим «Маршрут Папи».
Цей маршрут від льодовика Міаж до притулку Гонелла, а потім вгору льодовиком дю Дом перед тим, як слідувати французько-італійським кордоном до вершини. Це лінія виняткової краси, яка, хоча й довша, не створює більших труднощів, ніж звичайний маршрут Goûter (38a TK) на французькому боці.
Варіант цієї лінії вперше був пройдений під час спуску з Dôme du Goûter у 1865 році Едвардом Бакстоном, Флоренс Гроув і Реджинальдом Макдональдом під керівництвом Якоба Андерега, Жана П’єра Каша та Пітера Таугвальдера. Хоча вони мали на меті спуститися з льодовика де Бьоннассе, вони дезорієнтувалися в тумані й попрямували вниз по крутій східній гілці льодовика дю Дом.
Цей маршрут не став популярним через небезпеку падіння, але був знову відкритий у 1890 році Абатом Акілл Ратті, майбутнім Папою Пієм XI, під керівництвом Джузеппе Гадіна та Алессіо Промента. Група Ратті спускалася після сходження на західну стіну Монблану через відрогу Турнета, на той час стандартний маршрут на Монблан з Італії. Лінія, по якій вони спускалися, була далі на захід, ніж лінія Бакстона, вниз по легшій західній гілці льодовика Глейшер дю Дом від Італійського Пітона, і таким чином створили те, що згодом стало сучасним «нормальним» маршрутом з Італії.
Піднятися на Монблан з боку Італії як вважають деякі альпіністи технічно це не складно, дуже великий перепад висот, висота над рівнем моря, відкриті проходи та порізані льодовики роблять його складним підйомом, призначеним для добре підготовлених альпіністів.
«Я не сумніваюся, що кожен мандрівник повинен пам’ятати те яскраве відчуття щастя, яке він відчув, вперше вдихнувши повітря чужої країни…Карта світу перестає бути просто вичерпаним аркушем паперу, вона стає картиною, повною найрізноманітніших і найживіших образів…», – Чарльз Дарвін «Подорож натураліста навколо світу на кораблі «Бігль»».
Під час зустрічі побажала Олені десь вже в далекому майбутньому зірки спостерігати в районі обсерваторії Аресібо у Пуерто-Ріко . Аресібо, нажаль, зруйнована, але небо і зорі прекрасні і незмінні. Також пригадала зараз і про «Клуб семи вершин». А чому б і ні?
Я ще не розповіла про повернення з вершини гори на гелікоптері, про танго просто неба в Аргентині і не розповіла, які 10 найближчих гірських вершин пропонує мені сайт спеціалізованого прогнозу погоди для альпіністів згідно мого приблизного географічного розташуванню за IP-адресою…
Дякую за цікаву зустріч, розповідь і велику мотивацію. І романтичну також.
©Тетяна Спориніна,
фото в «Брамі» автора
