Картинка з життя: перед роботою зайшла до хлібного на Головній – купити чогось до чаю. На тротуарі – кучугури навіть вже не снігу – льоду. В магазині марно чекають покупці, перед прилавком «від душі» лаються продавчиня з водієм хлібної машини.
Вловлюю «суть» конфлікту: водій не заносить привезений товар, бо їхній «хазяїн» сказав, що там де продавці не чистять тротуар, нехай розвантажують самі. А її «хазяїн» казав, що розвантажувати повинні ті, хто привезли…
Тож водій, кремезний дядько років 45-50-ти вимагає, аби продавчиня, такий собі «горобчик» у білій фартушині, більше схожа на випускницю, тягала хлібні лотки (20 хлібин по 600 грамів!) сама…
Дівчина, звісно, відмовляється – і усе це «присолюється» з обох сторін матюками. Хтось із покупців, мабуть, обізнаний на законах, кидає репліку, що це повинно бути прописане в їхніх контрактах:
– От за кордоном…
Водій та продавчиня хором:
– Та які контракти! – Ми взагалі неоформлені працюємо! – Тут тобі не закордон! – Навіщо мені ці тротуари! – А я що, через лід носитиму? – і сварка набуває нових обертів.
Жіночка з черги, ущипливо: – Нічого, потерпіть ще трохи! От буде новий господар, наведе вам порядок…
Тут уже байдужих не залишилося:
– Господар! – Він вам зробе закордон! – Лопату в зуби і вперед! – А вона усе правильно зробила б! – Самі не хотіли! –Та хто б не був, порядок під себе наводитиме! – Дуже їм усім наші тротуари потрібні! – І контракти! – І хто кому що розвантажує!
І мало не зі слізьми дитячий голос: – Тьотю, продайте мені сік! Я до школи запізнююсь…
То чи буде життя після виборів? На Марсі, кажуть, уже знайшли…
Лариса ДМИТРЕНКО
