Чернівці та Сучава створили мережу спільного реагування на епідемії
Що може бути важливішим за нове медичне обладнання? Мабуть, лише люди, які в критичний момент знають одне одного і знають, що робити. Саме такою, схоже, стала українсько-румунська співпраця Чернівців і Сучави у сфері запобігання поширенню інфекцій. За півтора року спільної роботи партнери не просто освоїли європейський грант, а створили систему, яка має працювати тоді, коли вірус не визнає жодних державних перешкод, жодних кордонів.
Вірусам байдуже, де закінчується Україна і починається Румунія. Вони не проходять паспортний контроль, не зупиняються на митниці й не питають, чи готові сусідні держави до зустрічі з черговою інфекційною загрозою.
Саме тому в медицині транскордонна співпраця – не дипломатичний жест і не красиве словосполучення з європейських грантових програм. Це питання практичної безпеки.
29 вересня в Чернівцях на завершальній конференції проєкту «Спільне запобігання поширенню вірусів у транскордонному регіоні» його учасники фактично підбили підсумки півторарічної роботи. Головним партнером був Чернівецький обласний медичний діагностично-реабілітаційний центр, партнером з румунського боку – Сучавська повітова рада.
І, судячи з того, що говорили учасники конференції, за цей час партнери зробили найважливіше: перестали бути просто партнерами за проєктом. Вони стали командою.
Борис Гушилик – очільник головного партнера проєкту, яким є Чернівецький обласний медичний діагностично-реабілітаційний центр
«Ми вже сприймаємо партнерів як рідних»
Цю фразу генеральної директорки Чернівецького обласного центру контролю та профілактики хвороб МОЗ України Наталії Гопко хочеться винести в серцевину цієї історії. Бо за нею – не просто дипломатичний протокол.
Інфекціоністи добре знають: у їхній професії ніколи не буває остаточної перемоги. Сьогоднішня тиша може завтра змінитися спалахом захворювання, а локальна проблема — за лічені дні стати транскордонною. Тому важливо не лише мати обладнання.
Важливо знати, з ким говорити, кому телефонувати, а також які дії узгоджені і що робитимуть сусіди по той бік кордону.
Саме на цьому наголошувала Наталія Гопко, дякуючи генеральному директору Чернівецького обласного медичного діагностично-реабілітаційного центру Борису Гушилику за залучення фахівців до проєкту.
«Ми вже сприймаємо партнерів як рідних», – сказала вона. Можливо, це і є найточніша оцінка результату транскордонного проєкту.
Зліва направо: директорка департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОВА Наталія Свестун, виконувач обов’язків голови Xthysdtwmrj] облради Микола Гуйтор, гендиректорка Чернівецького обласного центру контролю та профілактики хвороб МОЗ України Наталія Гопко.
Почали з малого – дійшли до більшого
Як сказав під час конференції виконувач обов’язків голови Чернівецької обласної ради Микола Гуйтор, співпрацю свого часу починали з невеликих коштів: «Але тепер пішли більші суми».
За цією фразою – доволі проста логіка європейської співпраці: спочатку треба навчитися працювати разом, перевірити одне одного в реальній роботі, а вже потім зростають і довіра, і масштаб проєктів.
Цього разу загальний бюджет JPVS становив 540 600,48 євро. Європейський Союз профінансував 90% – 486 540,43 євро. Українська частина проєкту мала бюджет 255 729,60 євро, з яких понад 230 тисяч євро — грантові кошти ЄС, а необхідне 10-відсоткове співфінансування забезпечив обласний бюджет.
І гроші цікаві тут не самі по собі. Значно цікавіше, а що за них залишилося після завершення проєкту.
Рентген — лише видимий результат
Для Чернівецького медичного діагностично-реабілітаційного центру придбали сучасний цифровий рентгенівський апарат на два робочі місця та відремонтували приміщення відділення променевої діагностики. Це той результат, який можна побачити й помацати.
Але є результати, яких на фото не побачиш. Зокрема розроблений «Алгоритм спільних епідеміологічних заходів», гармонізовані протоколи діагностики вірусних та інфекційних захворювань відповідно до норм ЄС, узгоджені вісім протоколів спільної роботи.
Проведені три спільні тренінги, в яких взяли участь 60 медичних працівників.
І, що особливо важливо, створено Мережу запобігання транскордонним епідеміям Чернівці–Сучава. Тобто після завершення проєкту залишається не тільки придбаний апарат, відремонтоване приміщення й звіт про використані кошти. Залишаються люди, які зустрічалися, навчалися разом, домовлялися і тепер знають, як діяти спільно.
Від обладнання — до спільних дій
У цьому, мабуть, і полягає головна відмінність транскордонного проєкту від звичайного придбання медичного обладнання.
Новий рентген допомагатиме пацієнтам щодня. Та коли виникне інфекційна загроза, вирішальними можуть стати зовсім інші речі: наскільки швидко передадуть інформацію, чи однаково оцінюватимуть ситуацію медики по обидва боки кордону, чи узгоджені протоколи і чи не доведеться в критичний момент починати знайомство від початку. Тепер, як прозвучало на конференції, такого бар’єру немає.
Чернівецькі та сучавські фахівці вже знають одне одного. Вони вже провели спільні навчання. Вони вже узгодили алгоритми. Вони вже створили мережу.
І це, погодьтеся, значно важливіше за сам факт завершення чергового європейського проєкту.
Європейська співпраця починається з людей
Директорка департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОВА Наталія Свестун зауважила, що буковинській медицині є чим пишатися, а наступним кроком має стати подальший спільний із румунськими партнерами розвиток.
Таку думку підтримували й інші учасники конференції: співпрацю варто продовжувати і вже планувати наступні роки. Про це говорили також і Діана ШТЕФАН, проєктний менеджер ОКНП «ЧОМДРЦ», і представниці румунської сторорни Моніка ТЕРТЕЛІУ-БАЙТАН – завідувачка відділення інфекційних хвороб Сучавської повітової лікарні швидкої медичної допомоги «Святий Іоан Новий» та Анна Марія САБАУ – проєктний менеджер Сучавської повітової ради.
І це логічно. Адже справжня цінність європейського проєкту вимірюється не лише розміром гранту і кількістю придбаного обладнання. Значно важливіше, чи залишається після його завершення здатність людей працювати разом.
У випадку Чернівців і Сучави – так. Бо залишається мережа запобігання транскордонним епідеміям Чернівці–Сучава. Залишаються спільні протоколи і досвід. Залишаються професійні контакти. І, якщо вірити Наталії Гопко, залишається навіть дещо більше: відчуття, що люди по різні боки кордону вже не чужі.
А це, можливо, і є найкращий результат будь-якої транскордонної співпраці.
Бо кордон, як відомо, розділяє території. Та коли йдеться про спільну загрозу для людей, він не повинен нас розділяти.
Людмила Чередарик, фото автора
