Мистецький детектив від Тетяни Дугаєвої
(Вільгельм Кемплер: 1872, Дьєр, Угорщина – 1955, Монреаль, Канада)
Сучасним чернівчанам ім’я архітектора Вільгельма Кемплера знайоме лише через будівлю обласної дитячої лікарні. Та решта відомостей про створені ним споруди разом з його біографією залишаються в історичному минулому. Втім, ми й нині милуємося кількома створеними ним будівлями.
За дослідження архітектурної спадщини Вільгельма Кемплера, його професійної позиції щодо планування забудови міста й біографії взялася відома мистецтвознавиця Тетяна ДУГАЄВА. Зокрема довелося їй вивчати чернівецькі та віденські часописи початку XX століття, адже саме вони й тільки вони дають змогу ознайомитися із творчістю митця.
«В результаті, – за словами дослідниці, – склалося розуміння того, що творчості зодчого властива перш за все естетичність, оскільки його архітектурні композиції вирізняє гармонія та стрункість, співмірність об’ємів та форм, їхня ритмічність. А життя його та архітектурна діяльність є однією з прикметних сторінок історії Чернівців» – наголошує п. Дугаєва.
Отже, їй слово.
Мешкав на вулиці, на якій звів кам’яницю
Мало хто пов’язує ставний ошатний будинок в кінці вулиці Ольги Кобилянської, 42 (Herrengasse, 46), із чернівецьким архітектором Вільгельмом Кемплером. Утім, саме йому належить його створення. А мешкав Кемплер із родиною у сусідньому будинку (Herrengasse 48), на розі якого була кондитерська Райнера, де донечка архітектора Гедвіг любила ласувати фірмовим віденським шоколадом.
Дівчинка народилася 1907 року в Чернівцях, тут минали її дитинство та юність. Через бурхливий перебіг подій вона закінчила свій земний шлях на 101 році життя у канадському Монреалі, далеко від рідного міста.
Дочка архітектора Гедвіг Унтерберг (Кемплер)
Батько Геді, як її звали вдома, був успішним архітектором. Пам’ять про нього зберігають зведені ним будинки, які й досі є окрасою Чернівців. Архітектурне творіння Вільгельма Кемплера, одна з архітектурних пам’яток на пішохідній вулиці ім. Ольги Кобилянської, елегантний триповерховий будинок вже тоді був відомий у місті як «Будинок Кемплера».
Стилістика будівлі сприймається як узгоджений вираз традиційного історизму з легкими проявами сецесії. Цю споруду з вправно упорядкованими формами вирізняють дві симетрично розміщені лізени (тонкі вертикальни виступи стіни) із завершеннями у вигляді трикутних щипців (нагадують фронтони, не підтримані горизонтальним карнизом). Натомість по центру — три декоративні мініфронтони трикутної форми динамічно перегукуються з двома фронтонами над вікнами другого поверху. Така симетрія вирізняє фасад будівлі, надає йому ошатності та жвавої емоційності.
Віденський журнал «Der Bautechniker» 8 грудня 1905 р. зауважував, що «будинок стоїть на аристократичній вулиці міста в районі, дуже популярному для житла. За задумом архітектора приміщення скомпоновані таким чином, що на кожному поверсі є по дві квартири, які виходять на вулицю та дві квартири з видом у внутрішній дворик. До кожного з цих двох типів житла можна піднятися окремими сходами з парадного входу. Всі кухні розташовані так, щоб до них можна потрапити лише з чорного ходу іншими сходами».
Прикметно, що у списку майстрів, які зводили дім, наведені й знайомі мистецькі імена: «різьбяра по каменю Кукурудза і скульптора Черни».
Вільгельм Кемплер. Чернівці. Вулиця Ольги Кобилянської, 42. Чиншовий будинок. 1903–поч.1905 рр.
Вільгельм Кемплер. Чернівці, вул. Кобилянської, 42 (Herrengasse 46). Ескізний проєкт будинку. «Der Bautechniker», 8 грудня 1905 р.
Протягом певного часу це була чиншова споруда на Herrengasse 46. (Чинш – це оренда житла за платню.) Вільгельм Кемплер здавав її елегантне приміщення в оренду вже від 1905 року.
«Czernowitzer Tagblatt», 14 липня, 1908 р.: оголошення В. Кемплера про здачу в оренду приміщень на Herrengasse 46
Із цим будинком пов’язане ім’я доброго знайомого Августи Кохановської, яка мешкала поблизу, на вул. Шевченка, 41, Агенора Френдля. У Чернівцях він був відомий як радник Вищого крайового суду (Frendl von Agenor, 1875–1956). Доля звела їх у польському місті Торуні. Там вони мешкали в одному будинку по вулиці Бидгоській, 60. Коли Августа Кохановська померла, про смерть малярки сповістив доктор права А. Френдль і подав її дані до Відділу цивільних справ. (Тетяна Дугаєва. Августа Кохановська. Останні сторінки життя художниці — таємниця. «Версії», 2015,3–9 грудня, № 48).
У будинку Кемплера упродовж років не лише мешкали приватні особи, а містилися різні організації. В румунські часи тут були спілка взаємодопомоги єврейської громади, фірма з продажу будівельних матеріалів, хорове товариство «Армонія», модна крамничка тощо. За радянських часів у будівлі облаштували гуртожиток для студентів і працівників медичного інституту. Від 1966 року при вході бачимо табличку Кафедри біологічної фізики та медичної інформатики Буковинського державного медичного університету.
Перші десятиліття 1900 років виявилися доволі плідними в архітектурній діяльності Вільгельма Кемплера. Оскільки у Чернівцях 1908 року планувалося розпочати будівництво низки шкіл, В. Кемплер розробив архітектурні проєкти двох шкіл і запланував створення будівлі жіночого ліцею.
Архітектурний проєкт школи схвалили під оплески магістрату
З публікації «Будівництво міських шкіл» у газеті «Czernowitzer Tagblatt» від 24 липня 1908 р. дізнаємося про розгляд двох архітектурних проєктів будівель шкільних установ. Йшлося зокрема про архітектурний проєкт будівлі Ювілейної народної школи на місці пожежної частини на Feuerwehrplatz ( тепер – школа №5 на вул. Лесі Українки, 1). Проєкт В. Кемплера був схвалений на засіданні магістрату під оплески.
Проєкт і плани школи оприлюднили у віденському журналі «Der Bautechniker» за 28 жовтня 1910 року.
Дізнаємося з цього тексту, що «у навчальному році 1910/1911 у Чернівцях відкриється Ювілейна початкова школа імені Кайзера Франца Йосифа, плани якої склав головний інженер Чернівецької міського будівельного управління архітектор Вільгельм Кемплер і яка була побудована з несуттєвими змінами проєкту, однак не під керівництвом проєктанта».
Як повідомляли чернівецькі часописи на початку вересня 1908 року, будівельні роботи розпочала компанії «Salter & Proske», якій доручили цей об’єкт. За певний час стало помітним, що обриси будівлі зазнали змін і набули зовсім інших рис.
Franz Josef Jubiläums–Volksschule, тепер школа №5 на вул. Лесі Українки, 1
Архітектор Вільгельм Кемплер. Проєктний ескіз Ювілейної початкової школи імені Кайзера Франца Йосифа м. Чернівці. 1908 р.
Як зауважено у публікації віденського журналу «Der Bautechniker», «зовнішній вигляд будівлі демонструє форми невибагливого Ренесансу з чітко структурованою зоною».
Слід підкреслити, що у плануванні цієї монументальній будівлі Кемплер врахував особливості, якими вирізнялися того часу нові шкільні приміщення. Передбачалося, що школа «Franz Josef Jubiläums–Volksschule», мала налічувати 16 класних приміщень і буде «побудована, як зразкова, з найсучаснішим обладнанням». Тут передбачені відділення для хлопчиків і дівчаток. Кожне відділення має по вісім аудиторій. В окремій невеликій будівлі розміщений спортзал з гардеробами».
Дійсно, Вільгельм Кемплер доклав творчих зусиль для реалізації набутого досвіду під час ознайомлення з тогочасними тенденціями в галузі зведення шкільних будівель. Готуючись до цієї роботи, він здійснив навчальну поїздку кількома містами різних європейських країн, ознайомився зі столичними школами Відня, відвідав шкільні заклади Праги, Берліна, Дрездена та інших міст. У такий спосіб архітектор набув чималий досвід у спорудженні шкільних будівель.
Часопис «Czernowitz Allgemeine Zeitung» 11 липня 1907 року детально розповів про практичні враження, що їх отримав архітектор, і нововведення, які він запровадить у будівництві шкіл у Чернівцях. Насамперед у публікації акцентовано на таких загальних рекомендаціях: одностороннє розташування класних кімнат, уникнення середніх коридорів, використання коридорів як майданчиків на перервах, туалет на кожному поверсі та душові кабіни для хлопчиків і дівчаток тощо. Особливої уваги приділено забезпеченню тепла, освітлення, вентиляції (централізоване опалення, вікна майже до стелі заввишки, лінолеум на підлогах, лінолеум на корковій підкладці у спортзалі тощо). Зауважено, що необхідно запланувати розміщення верхнього одягу дітей за межами класів, використання гігієнічних, двомісних шкільних парт, стаціонарних дощок у класних кімнатах, використання тільки одностулкових дверей, які відкриваються назовні, й ще низка рекомендацій (облаштування спортзалу в окремій невеликій будівлі…).
Преса повідомляла, що в місті планується зведення Ювілейної початкової школи за проєктом В. Кемплера, «всередині якої максимально комфортно і легко», а «монументально спроєктований шкільний будинок вирізняється з-поміж інших громадських будівель і буде окрасою міста».
Неоцінене сучасниками новаторство
Належить окремо підкреслити, що напрацьовані Кемплером проєкти таких спеціальних громадських приміщень, як лікарні та школи, вирізнялися специфікою архітектурно-композиційної структури і були результатом творчого архітектурного задуму автора.
Непросто збагнути справжні причини гострих суперечок довкола проєктів двох шкільних будівель, поданих Кемплером. Почасти вони закінчувалися не на користь архітектора. Втім, через архітектурно-композиційні зміни проєкту шкільної будівлі без участі проєктанта або з характеру зауважень до проєкту іншої школи, нескладно уявити, що вони не мали нічого спільного з творчим процесом авторського проєктування. Це наводить на думку, що новаторський підхід архітектора до структури зразково обладнаної шкільної площі був незвичним і спричиняв несприйняття.
Відомі й інші причині відхилення його проєктів. Йдеться про зведення двоповерхової будівлі комунальної початкової школи на станції Фольксгартен.
Проєкт зведення двоповерхової будівлі комунальної початкової школи в районі перехрестя вулиць Siebenbürgerstraße (Головної) та Schulzengasse (Чкалова) розглядався в магістраті одночасно із проєктом школи. На станції Фольксгартен планувалося звести двоповерхову будівлю. Комісія, членом якої був архітектор Вільгельм Кемплер, вирішила, що виділена ділянка підходить для будівництва школи. Він підготував архітектурний проєкт школи і запропонував ескіз з розрахунками вартості будівлі для розгляду в магістраті. Але голоси присутніх на засіданні розділилися через високу вартість будівельних робіт. Вільгельм Кемплер погодився подати інший варіант розрахунків. Результатом неодноразових «бурхливих дебатів», як підкреслювалося у повідомленнях, стало прийняття рішення відхилити проєкт архітектора «навіть якщо він ідеальний, але потрібно приймати дешевший проєкт з міркувань заощадження коштів».
Відиак розробити проєкт шкільної будівлі було доручено міському будівельному управлінню. І вже в липні 1908 року його затвердили, про що повідомила газета «Czernowitzer Tagblatt». Отже, за інформацією «Bukowinaer Post» від 16 червня 1908 р., існували два архітектурні проєкти будівництва початкової школи. За одним з них вона і зведена. Будівельні роботи виконувала фірма «Salter & Proske» («Bukowinaer Post», 23 серпня, 1908 р.).
Ця достовірна й важлива інформація належить історії міста. Та скласти уявлення про ескізні проєкти, довкола яких точилися суперечки, було неможливо, їхній вигляд залишався невідомим.
Через сто років архівістка Марія Никирса знайшла ескізи
Прояснити ситуацію допомогло розміщене 2014 року інтернет-повідомлення про зустріч відомої науковиці архівістки-краєзнавиці Марії Никирси з чернівецькими школярами. Ця подія відбулася в Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського, організувала її директорка бібліотеки Леся Щербанюк.
Марія Дмитрівна Никирса ознайомила з рідкісними архівними документами 1908 року і поділилася результатами своїх досліджень, які стосуються історії зведення будівлі сучасної чернівецької школи №20 на вулиці Глібова, 12.
Досвідчена архівістка розповіла про визначення точної адреси школи, про яку в текстах на давніх архівних аркушах було написано, що це «початкова школа на станції Фольксгартен». Учні теж мали можливість оглянути ескізні креслення з зображеннями будівлі.
Матеріал про цю цікаву розповідь Леся Ілярівна Щербанюк оприлюднила на інтернетсторінці Муніципальної бібліотеки разом з проєктними ескізами шкільної споруди. …Так виникла можливість побачити 2 ескізи школи понадстолітньої давності й доповнити дослідницьку роботу Марії Никирси інформацією чернівецьких часописів того часу про будівництво цієї школи й авторів архітектурних проєктів.
Зображений на одному з документів архівної справи ескізний проєкт відповідає вигляду сучасної будівлі школи №20. Її типова будівельна конструкція має спрощені стандартні форми.
Проєктний ескіз шестикласної школи на станції Фольксгартен, розроблений будівельним управлінням. Школа №20 по вул. Глібова, 12
… Ця чернівецька школа могла мати інший вигляд. Проєкт Вільгельма Кемплера передбачав зведення двоповерхової будівлі з невеликим ошатним трикутним фронтоном в оточені трьох декоративних сфер та арковим вікном. Ескіз архітектора переконує, що це додавало цій чепурній будівлі легкості та стрункості.
Вільгельм Кемплер. Проєктний ескіз шестикласної школи на станції Фольксгартен
Її контури та обриси фронтону головного фасаду перегукуються із маленьким трикутним щипцем з віконцем, який встановлений на гребні даху одноповерхової прибудови на три вікна (спортзалу). Ці нечисленні елементи разом з ритмічним чергуванням вікон різної форми є естетичною особливістю будівлі.
Дитячий шпиталь приніс його автору славу й шану
Саме тоді Вільгельм Кемплер працював над створенням проєкту Дитячої лікарні, в архітектурі якого знову звертався до улюблених форм і обрисів фасадів.
Архітектор Вільгельм Кемплер. Дитячий госпіталь у Чернівцях. Діє від 1910 року
Зведення будівлі Дитячого госпіталю магістрат приурочив до 500-річчя міста Чернівці та на честь 60-річчя правління імператора Франца Йосипа І. Будівництво здійснювалося на благодійні кошти Германа Фішера. У такий спосіб заможний буковинський поміщик вшанував пам’ять своїх батьків і оформив документи, які гарантували існування дитячої лікарні назавжди. Ідея милосердя та безкорисливої любові була образно втілена в монументі, який створив Теодор Штундль. Ця засада була провідною і для архітектора Вільгельма Кемплера, який опрацював архітектурний проєкт з позицій турботи та людяності, що було втілено як в плануванні медичних приміщень за їхнім призначенням, так і в передбаченні зон для здорового відпочинку тощо.
В останні дні 1909 року чернівецька газета «Czernowitzer Tagblatt» інформувала чернівчан, що невдовзі буде відкрито дитячий госпіталь, і детально розповіла сучасникам, що установа буде однією з найкращих у країні.
Газета відзначала особливу роль головного інженера-архітектора Кемплера, якому було доручено будівництво лікарні: «У своїй блискучій роботі він поєднав досконале архітектурне мистецтво й далекосяжну практичність. Прекрасна робота закінчена. Вона принесе славу й шану творцю будівлі». Згадано й роль лікаря Владіміра Філіповіча, якому були доручені обов’язки консультанта.
Автор статті називав нову дитячу лікарню справжнім Ельдорадо для дітей і запевняв, що в цій прекрасній будівлі, розташованій у мальовничому парку, кожна дитина знайде зцілення. Він підкреслював також, що тут «повітря буде приправлене райським ефіром» й діти будуть почуватися комфортно.
Публікація детально ознайомила з лікарняним комплексом. Дописувач звернув увагу на те, що він складається з чотирьох об’єктів, а саме: двох одноповерхових павільйонів, одного одноповерхового адміністративно-житлового будинку і карантинного приміщення…
А віденський журнал «Der Bautechniker» за 25 березня 1910 р. опублікував ескізне креслення головного фасаду дитячої лікарні, плани та кілька цікавих фотографій.
Архітектор В. Кемплер. Дитячий госпіталь у Чернівцях. Головний фасад. Ескіз. «Der Bautechniker», 1910, 25 березня.
У тексті читаємо й про інші особливості будівлі цієї медичної установи. Не зупиняючись на суто специфічних особливостях медичних приміщень і технічних служб, наведемо лише найбільш прикметні з них.
«На кожному поверсі був великий хол на десять спальних місць із кухнею, ванною, туалетом, кімнатою медсестри. Цей зал мав прямий вихід до парку. Крім того, були менші кімнати на два-чотири ліжка…
* У південному павільйоні – лабораторія, найсучасніша операційна зі стерилізаційною й темна кімната з рентгенівською установкою.
* Згадано й про обладнання лікарні спеціальними меблями найсучасніших конструкцій: спеціальними ліжками (ліжками Багінського) із рухомими бортами та кронштейнами, з шафками для їжі та дитячих іграшок.
* Площа приміщень була ретельно прорахована відповідно до нормативних показників світла та повітряного простору для кожного ліжка. Кімнати були світлі й незатінені.
* Звертається увага не лише на зручності й технічне обладнання, а на те, що такі приміщення, як операційна, стерилізаційна кімната, молочна кухня тощо облицьовані глазурованою плиткою».
Будівлі були з’єднані одна з одною. У партері була опалювальна аркада, яка була простором для дитячих ігор. Чудова відкрита тераса над нею слугувала приміщенням для лежання.
А з неї був вихід на майданчик «для прийняття сонячних ванн із видами на прекрасні краєвиди на схід і на південь».
Значну увагу приділено оздобленню інтер’єрів, у чому відчувалися дизайнерська майстерність і художність оформлення. Стіни приміщень пофарбовані в салатовий колір, радіатори та меблі мали кремові кольори. Плиткою відомої в Чернівцях фірми Leon Schrenzel викладена підлога. «А бордюри та чарівні дитячі фризи розмальовані олійними фарбами» (живопис Йозефа Шецінгера, Josef Schätzinger).
Насамкінець автор тексту оптимістично доходить висновку, що комфортна будівля дитячого госпіталю виглядає як затишна вілла, а її «дизайн із використанням трохи модернізованих середньовічних будівельних форм» справляє надзвичайно приємне враження.
Чернівецького будівничого знали й у інших містах
У Сучаві В. Кемплер брав участь у конкурсі на спорудження приміщення примарії міста та посів третє місце («Zeitschrift des Österr. Ingenieur- und Architekten Vereines», 1903, Nr. 11). Цей конкурсний проєкт опублікував австрійський журнал «Der Bautechniker» 1903 року.
Вільгельм Кемплер. Конкурсний проєкт будівлі примарії в Сучаві.
А 1905 року Вільгельм Кемплер спорудив величний триповерховий будинок у Станіславі (нині Івано–Франківськ).
Архітектор Вільгельм Кемплер. Місто Станіслав, вул. Сапіжинська. Поштівка. 1905 рік.
Його ескізний проєкт був розміщений також на сторінці «Der Bautechniker» 7 лютого 1908 р. В тексті зауважено, що нерідко архітектори люблять надавати своїм роботам форми італійського Відродження і підкреслюється, що в проєкті Кемплера «особливо вдалим є багата архітектура фасадів з наріжним вирішенням. Завдяки розміщенню колон, кутова вежа, яка зростає у висоту, підтримується двома сусідніми ризалітами. Балкони є в органічному зв’язку з фасадами».
Вільгельм Кемплер. Ескізний проєкт будинку. Місто Станіслав. 1905 р.
Прикметно, що Вільгельм Кемплер найбільш активно й творчо проявляв себе у справах, які стосувалися розвитку саме рідного міста.
Чернівці у житті архітектора
У Чернівцях Кемплер мешкав змолоду. Народжений 1872 року в угорському місті Дьєр (Győr), після закінчення Віденської Академії красних мистецтв (1890-1895) Вільгельм Кемплер отримав спеціальність архітектора та інженера-будівельника і приїхав до Чернівців. Його завзятість і професійна активність вражають. Уже 1904 року він успішно склав іспит і отримав статус державного службовця. А через рік став експертом з архітектурних робіт і був призначений спеціалістом з інженерно-будівельних робіт обласних судів. Він вільно володів угорською мовою і постійно виступав перекладачем у важливих справах.
А 1906 року В. Кемплер став першим і єдиним на той час на Буковині, хто отримав сертифікат офіційно уповноваженого архітектора. Про це повідомляла газета «Czernowitzer Tagblatt» від 24 березня:
Загальна кількість офіційно уповноважених австрійських архітекторів, чий фаховий рівень відповідав кваліфікаційним вимогам, складала тоді 50 фахівців.
1914 року за результатами успішної діяльності Вільгельм Кемплер отримав від будівельної ради магістрату звання радника головного будівельного інженера.
Окрім створення низки архітектурних проєктів і зведення кількох будівель, Кемплер, наприклад, активно підтримав ідею створення в Чернівцях Рибного залу на Рибному ринку і запропонував два власних проєкти («Bukowinaer Post», 1910,11 вересня). Відомо, що чернівецький зодчий залюбки ділився своїми численними ідеями. Однією з них, приміром, була його пропозиція створити музей просто неба на кладовищі, яке на той час містилося за будівлею театру…
Професійна позиція Кемплера щодо архітектурного образу Чернівців
В. Кемплер наполягав на необхідності естетичних оцінок в архітектурі. Він брав активну участь у дискусіях на теми планування нових вулиць, вигляду новобудов і щиро вболівав за розбудову Чернівців, підкреслюючи, що «той, хто потрапляє в наше місто, помічає нові будівлі, які ще під риштуваннями або вже завершені, та розуміє, що місто стрімко зростає й прагне досягти столичного характеру».
Цими словами починалася його стаття «Про наше будівництво» («Czernowitzer Tagblatt», 1906, 3 червня), в якій він передав своє щире піклування про Чернівці. Архітектор Вільгельм Кемплер роздумував над проблемами планування міста, розташування будівель, ширини вулиць… Його турбував і утилітарний бік проблем, але найбільше він непокоївся через низьку увагу до питань естетичного плану.
«Житло, односімейні будинки все більше зникають з центру міста, поступаючись місцем двоповерховим і багатоповерховим житловим будинкам, комерційним будівлям, бо щораз вищі ціни на землю та будівництво дають змогу володіти таким житлом лише найбагатшим. Кількість сучасно обладнаних бізнесприміщень буде зростати. А вуличне життя настільки жваве і яскраво цікаве, особливо на окремих площах, що навіть той, хто потрапляє в місто вперше, не зможе проігнорувати ці враження, і Чернівці доведеться назвати жвавим, цікавим містом, яке перебуває на підйомі».
В. Кемплер продовжує: «Але сьогоднішні Чернівці неможливо назвати прекрасним містом, бо естетичне та художнє відчуття вуличного ландшафту майже ніде не проявляється. Навіть у наших монументальних будівлях (за дуже рідкісними винятками) дуже мало поступок робиться почуттю краси. У найближчому майбутньому, ймовірно, буде зведено низку монументальних громадських будівель. …Сподіваємося, що буде приділено більше уваги мистецьким вимогам у плануванні та виконанні аби підвищити почуття краси серед більшості населення. …Саме так створюються красиві міста з індивідуальним характером».
Надзвичайно цікаво прослідкувати міркування Кемплера та його сприйняття архітектурного образу міста у зв’язку з його роздумами про вигляд будівлі нового чернівецького театру, який зводили саме того часу. Прикметно, що погляди В. Кемплера є суголосними й нашому сприйняттю архітектурних проблем, які постають у містах XXI століття.
Есе «Нові Чернівці» Вільгельма Кемплера
Воно було оприлюднене 16 квітня 1905 року в часописі «Czernowitzer Tagblatt».
«Шановна редакціє!
Відповідно до Вашого люб’язного прохання я надсилаю Вам свої погляди на архітектурний дизайн Elisabethplatz (нині Театральна площа).
… У зв’язку з новою будівлею театру, яка зводиться, пропонувалося продумати архітектурний дизайн будівель навколо театру таким чином, щоби це збільшило ефект від самого театру». Водночас автор зазначає, що під впливом експертів від цієї думки відмовилися.
Далі Кемплер розмірковує:
«Кожний забудовник мріє про стиль будинку, який йому подобається. А за допомоги досвідченого архітектора відчує смак і до найкрасивішого напрямку сецесії. Гарне чи погане враження від будівлі залежить, по-перше, від пропорцій у групуванні її основних мас і лише по-друге – від кількості деталей. Будівля з гарними пропорціями виглядатиме привабливо навіть без жодних прикрас».
І продовжує: «Щоби вигляд довколишніх об’єктів гармонійно відповідав театру, зовсім не обов’язково, щоби вони були у стилістиці самого театру. Навряд чи це зустріне заперечення з боку окремих забудовників, оскільки кожний з них зацікавлений у збереженні індивідуальності своєї власності.
Для уточнення вищенаведеного можна знайти достатньо прикладів у великих містах заходу. У Відні на одній з найкрасивіших площ у світі з класицистичним парламентом, університетом у стилі ренесансу та бароковим міським театром стоїть готична ратуша. Я ніколи не чув, щоби хтось висловив бажання, аби будівлі театру, парламенту та університету були вирішені у стилі готики.
Це стосується й відомих витворів архітектури – Віденської опери та Паризької опери. Обидві стоять в оточенні будівель усіх стилів, і від цього їхня краса анітрохи не страждає. Розкішний Міланський собор оточений красивими будівлями, але жодна з них не демонструє купольний стиль».
Далі В. Кемплер резюмує, що належить «в архітектурних проєктах дотримуватися згаданого вище групування мас і не слід декларувати один стиль як обов’язковий для цілого району. Слід залишити простір для фантазії дизайнерів, оскільки проєктування красивих фасадів з різними обмеженнями, з точно фіксованим стилем, висотою тощо … є неможливим. Інакше досягнутий успіх буде діаметрально протилежним безсумнівно правильному і похвальному наміру».
Віденський період у біографії зодчого
Не меншою активністю вирізнялося життя Вільгельма Кемплера і у Відні, де він уже 1915 року працював будівельним інспектором і виконував роботи з будівництва (розрахунки, проєкти, консультації тощо). Можна навести один з прикладів, поданих у журналі «Der Bautechniker», про розгляд дозволу на зведення ним будівлі на Liechtensteinstraße 26 тощо.
1917-го Кемплер став у Відні членом Спілки будівельників (Union-Baumaterialien-Gesellschaft), радником голови організації та згодом очолив її. А за рекомендацією відомих віденських архітекторів вступив до лав творчої організації віденських художників і архітекторів. Вільгельм Кемплер брав участь у виставках у Künstlerhaus Wien протягом 1927-1935 років, очолював Спілку будівельників, заснував власну фірму. Був обраний членом Інженерної палати Відня та її віцепрезидентом.
Протягом 1926-1936 років як архітектор і цивільний інженер В. Кемплер ділився своїм досвідом, публікуючи матеріали для будівельників і архітекторів. Наприклад, 1926 року видання «Allgemeine Bauzeitung: Fachzeitschrift für die Interessen der Bau-Branche» 5 лютого розмістило його статтю «Стагнація будівельної діяльності», в якій Кемплер розглянув перспективи будівельної справи на 1926 рік з аналізом економічної ситуації.
1931 року вийшла друком книга «Порадник з будівництва» зі статтями у співавторстві (Ing. Rudolf Schmahl, Baurat Ing. Wilhelm Kempler in Der Bauratgeber).
Він також читав лекції. А 1 січня 1938 року професійний журнал для будівельної галузі «Allgemeine Bauzeitung» у статті «Новобудови у Відні» повідомляв про нові замовлення, які приймав як підрядник В. Кемплер. І таких прикладів існує чимало.
Вільгельм Кемплер був повний творчих сил. Знаходив час і на відпочинок. Бував з дружиною в оздоровчому австрійському місті Бад-Ішль. («Kurliste Bad List» за 28 липня 1934 р.).
Окупація Австрії
…А навесні 1938 року його життя трагічно змінилося: війська Третього Рейху розпочали анексію Австрії. Відбулася окупація країни. Мільйони людей пережили жахіття Голокосту — масового переслідування і знищення європейських євреїв Нацистською Німеччиною.
Віденці читали в новій газеті Німецького рейху, якою була тоді, зокрема, «Völkischer Beobachter» про новини воєнних операцій, а також списки мешканців столиці, яких притягнуто до відповідальності й розпочато слідство… Згадується там за 1939 і 1940 роки й прізвище Вільгельма Кемплера.
Невідомо, чи надалі залишався Вільгельм Кемплер у Відні. Але його ім’я є в архівній картотеці Національного архіву Франції. Запис свідчить про те, що його справа була складена німецькою службою національної безпеки в рамках розслідувань за період 1938–1940 років. Зазначено також, що справи вела адміністративна поліція для іноземців (заявки на дозвіл на проживання, про натуралізацію), а також судова поліція (застосування вироків про заборону на проживання).
Дані про Вільгельма Кемплера знаходимо також на сайті Avotaynu, Inc., який опублікував документи з колекції Австрійського державного архіву у Відні. Прізвище Вільгельма Кемплера є в списку жертв Голокосту, де вказано дату його народження, яка збігається з даними, які містять списки, складені в Угорщині (Kempler, Wilhelm, 22.08.1872).
Канада. Монреаль
Удалося з’ясувати, що гітлерівці не знищили його сім’ю, і 1949 року В. Кемплер уже мешкав у Канаді. Він з дружиною Кларою й донькою Гедвіг оселилися в Монреалі. Про це довідуємося з повідомлення в газеті «Wieners Zeitung» (1949 р. №256).
Вільгельм Кемплер помер 1955 року у віці 83 років. Невдовзі не стало його дружини Клари Кемплер. А 2008 року пішла з життя їхня дочка Гедвіг Унтерберг (Кемплер), про що повідомлялося у часописі «Montreal Gazette».
Пам’ять про Вільгельма Кемплера зберігають тепер його онуки та численні правнуки в Канаді.
…Минуло понад століття, відколи архітектор залишив Чернівці, а його архітектурні творіння й нині прикрашають буковинське місто, яке він віддано любив.
Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця, член спілки художників України
P.S. Щира вдячність директорці Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського пані Лесі Щербанюк за сприяння в опрацюванні архівних документів.
