Ця напрочуд мила, з відкритою чарівною усмішкою буковинка, яку ви бачите на світлині, створила в себе вдома – в селі Чагор, що під Чернівцями – справжнісінький приватний музей старожитностей. Щоправда, сама Наталя Машталір називає його скромніше – власною інтерактивною колекцією старожитностей. Інтерактивний, як відомо, у перекладі з англійської означає здатність до взаємодії. Іншими словами, тут, у гостях в пані Наталі, кожний охочий може приміряти на себе старовинні сорочки, горботки, кептарики, пояси-крайки, коралі, рушники-перемітки, які вдягаються на голову, тощо. Одне слово, по самісінькі вінця зануритися у побут наших пращурів. Як це виглядає, показують світлини.
Пані Наталя демонструє старовинний двоспальний… диван. Мама із сином.
Саме так – на підйомі, з гарним настроєм від знайомства з чимсь новим і маловідомим – об’єднана група піонерів та пенсіонерів на чолі з невтомною мандрівницею Ларисою Канюк провела одну з неділь, відвідавши обійстя родини Машталірів.
Про враження й говорити не доводиться! Повітря чисте – не надихаєшся, а в городі та садку – найкращі у світі смаколики: вільні від хімії ягоди, фрукти та овочі. Саме зі свого врожаю Наталочка готує енергетичні батончики для воїнів ЗСУ, а чоловік Андрій передає з іншим потрібним спорядженням – пауербанками, ліхтарями тощо – волонтерам. На одному такому батончику можна за потреби протриматися добу. Бо серед інгредієнтів – грецькі горіхи, родзинки, інжир, фініки, сушені яблука та багато різних сушених ягід, а ще – розторопша, льон, кунжут, вівсяне чи гречане борошно, мед, інколи халва, мигдаль. Одне слово, потужне джерело вітамінів та мікроелементів, необхідних організму.
– Усе це проходить термообробку, – пояснює господиня, – запікається та фасується у пакетики. За день виготовляємо партію із 30-ти батончиків, – додає вона.
А ще сім’я Машталірів за цю зиму самотужки виготовила й відправила на фронт 6 тисяч окопних свічок! Допомагати фронту пані Наталя почала від перших днів війни, продавши всі свої шкіряні вироби-оздоби (упродовж тривалого часу жінка захоплювалася виготовленням ювелірних виробів зі шкіри) та спрямувавши гроші на потреби ЗСУ.
У Наталчиному музеї вдягнулися всі без винятку й поринули в історію на сто років назад.
У старожитностях Наталка кохається замолоду. Гордістю її колекції є прапрабабина сорочка. Сама пані Наталя з Бессарабії, з Сокирянщини, там ще й досі мешкає її мама, вчителька німецької мови. Чоловік Андрій – з Тернопілля. Спочатку вони мешкали в Чернівцях, та, мабуть, склад душі в обох – чисто український: тягнуло подружжя до землі. Тому й купили хату в Чагрі, куди й перебралися. Свій музей Наталя створила у колишніх стайні (приміщенні для домашньої худоби) та стодолі (будівлі для зберігання снопів, сіна, полови, а також для молотьби, віяння тощо). До слова, дуже зручно, там усе провітрюється й добре зберігається.
– Старожитності – це ж не тільки археологічні пам’ятки, – стверджує моя співрозмовниця, – а й різноманітні старовинні речі, які є, безперечно, культурним надбанням нашого народу. Кожна така річ несе в собі певний духовний заряд, який чи то впливає на ту людину, яка до неї торкається, чи то передається їй. Бо чому ж тоді так приємно почуваєшся, вдягнувши національний однострій?!, – не питає, а стверджує власниця колекції.
До слова, інтерактивний музей пані Машталір поділений на дві частини. В одному приміщенні зберігаються одяг, прикраси та деякі побутові старожитності (килими, подушки, старовинні меблі тощо). А в іншому, сусідньому, приміщенні колишньої стодоли зібрані побутові та господарські старожитності. І про кожну річ своєї колекції Наталочка може розповідати годинами.
Та недарма ж кажуть: краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Тож дивіться і надихайтеся. Це ж бо усе – наша історія.
Так виглядає мальовничий Чагор із кута Руснаків, де розташувалося затишне обійстя Машталірів.
Людмила Чередарик, «Версії», фото автора
