Прощання з Маестро Іваном Кавацюком: музикою він повертав нам Україну
Сьогодні у церкві відспівують Івана Кавацюка. Він пройшов свій земний шлях, залишивши по собі дуже багато доброго, щирого, високого. Одним із багатьох свідчень того є реакція на кончину Івана Кавацюка журналіста і воїна Миколи Кобилюка.
«Спекотне, трохи втомлене літо на порозі великого зламу. Селяни, виснажені десятиліттями радянської сірості, зібралися біля новозбудованої каплиці в Драгасимові. Саме тоді, мабуть, у повітрі вперше по-справжньому запахло волею. Синьо-жовтий стяг уже майорів без огляду на заборони й «компетентні органи», люди жили передчуттям чогось незворотного, великого та світлого.
Для мене це літо стало особливим. Саме з того концерту, власне, і почалося моє захоплення музикою. Малий, у шароварах та вишиванці, під розлогий супровід баяна я виводив: «Гей, шуми, великий луже…».
Я співав, як умів. Переляк у мені перемішувався з гордістю, голос тремтів, але десь поруч уже підхоплювали дорослі. І в якийсь момент ставало незрозуміло, хто кого підтримує: я їх чи вони мене.
Та справжньою несподіванкою й абсолютним вибухом для всього села став виступ легендарного дуету «Писанка» з Чернівців. За своєю новаторською силою та глибоким естетичним шоком це було схоже на концерт Onuka, але зразка пізньорадянських часів. І це була та автентика, яку піднімали на рівень високого мистецтва; яка розривала шаблони шароварщини, до якої нас привчала радянська система.
Жива філігранна гра на цимбалах Івана Кавацюка та душевний спів Оксани Савчук створювали справжнє диво. Драгасимів того дня відчув: українська культура – то живий і потужний генетичний код, який фіг зламаєш.
..Та надійшла сумна звістка. Іван Михайлович покинув цей світ. Ми не були близькими друзями. Та й, якщо вже говорити правду, наше знайомство було простим і міським: нерідко бачилися на вулицях Чернівців, віталися, проходили далі у своїх справах.
Але я маю подякувати йому за той щирий ковток справжнього українства, який він на початку 90-х привіз до маленького Драгасимова і який «Писанка» усе життя дарувала українцям по всьому світу.
Ви вчили нас любити своє так, як ніхто інший.
Спочивайте з миром, Маестро…»
Микола Кобилюк, FB
