Мистецтвознавиця Світлана БІЛЕНКОВА: «Без фахової оцінки панно не можна було знищувати»
Після знищення панно, знайденого під час демонтажу «Берізки» на вул. Ольги Кобилянської, 41, залишилося чимало запитань. Чи становив цей твір мистецьку та історичну цінність? Чи можна було його врятувати? І що робити тепер, коли від нього залишилися лише фрагменти та фотографії? Про це «Медіа-Версії» поговорили з мистецтвознавицею Світланою Біленковою.
— Пані Світлано, чи правильно було знищувати панно, не провівши попередньо незалежної мистецтвознавчої експертизи?
— Ні. З позиції міжнародних пам’яткоохоронних стандартів і місії міжнародної організації DOCOMOMO це порушує базовий принцип — презумпцію цінності.
DOCOMOMO була заснована 1988 року в Нідерландах архітекторами Хубертом-Яном Хенкетом та Весселом де Йонгом. Організація об’єднує архітекторів, істориків і памяткоохоронців у десятках країн світу і займається виявленням, документуванням та збереженням пам’яток міжвоєнного та післявоєнного модернізму.
В Україні є ГО «DOCOMOMO Україна» — єдиний представник цієї міжнародної організації. Вона координується харків’янами.
На жаль, офіційної інформації про «DOCOMOMO Україна» у Чернівцях відсутня, на відміну від Львова та деяких інших міст.
— А що означає принцип презумпції цінності загалом та у випадку з цим панно зокрема?
— Презумпція цінності DOCOMOMO — це засадничий пам’яткоохоронний принцип, згідно з яким будь-який об’єкт архітектури модернізму (Modern Movement) за замовчуванням вважається потенційно цінним, доки не буде науково доведено протилежне.
Цей підхід був сформульований згаданою міжнародною організацією DOCOMOMO International для захисту споруд XX століття від масового знищення, знесення та непрофесійних перебудов.
Конкретно у нашому випадку це означає те, що твір не можна просто вважати нецінним лише тому, що він належить до певної історичної епохи. Спочатку його потрібно зафіксувати, дослідити й оцінити незалежними фахівцями, а вже потім приймати рішення щодо подальшої долі.
І зовсім неважливо, якого періоду монументальний твір. Культурні пласти розвитку містобудівної діяльності підлягають документуванню та збереженню як частина культурного ландшафту міста.
— Уточнюю, себто визначення «радянське панно» саме по собі не є аргументом для його знищення?
— Безумовно, ні. Саме тому знищення панно просто неба без належної консервації демонструє критичні системні прогалини у пам’яткоохоронній справі на рівні міста.
Спочатку має бути незалежна експертиза і здійснення професійної фіксації твору для ґрунтовного дослідження.
— Тож чому цього не зробили? Адже маємо при департаменті Чернівецької міської ради управління охорони культурної спадщини…
— Це може означати лише одне: у пам’яткоохоронного органу виконавчої влади міської ради не має делегованих повноважень щодо нагляду за землями історико-культурного призначення міста та пам’ятками, розміщеними на їх територіях. Так само невідомо, у чиєму підпорядкуванні нині перебуває Управління охорони культурної спадщини і чи має можливості контролювати процеси охорони спадщини. Це велика проблема, яка вже не вирішується майже 20 років. Про це я писала у «ВІДКРИТИХ РОЗДУМАХ ПРО ДОЛЮ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СПАДЩИНИ В ЧЕРНІВЦЯХ У ПЕРІОД ВИПРОБУВАНЬ ВІЙНИ» («Медіа-Версії», 8 червня, ц.р. ). Отже, на жаль, досі немає розподілу делегованих повноважень між іншими структурами, такими як, зокрема, регіональна виконавча влади та охорона об’єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
— Усвідомлюю, що саме у тій проблемі делегованих повноважень, так би мовити, й собака зарита. Та панно вже знищене. Чи можна сьогодні хоча б якось виправити ситуацію?
— Так. На щастя, тут ще не все втрачено. Навіть після фізичного знищення панно місто має можливість зберегти його образ, пам’ять… Адже панно активно фотографували містяни протягом тих кількох днів, коли воно було більш-менш доступне для ознайомлення. Тому сьогодні можна говорити про цифровий порятунок і можливість реплікації втраченого. Ба, більше, навіть про «атрибуцію художнього твору», тобто про можливість дослідити, хто є його автором.
— Як це можна зробити?
— Технологічно це можливо шляхом так званого краудсорсингу фотографій — тобто публічного збору всіх наявних фотоматеріалів.
Причому йдеться не лише про професійні фотографії. Цінними можуть бути й звичайні фотографії зі смартфонів — зроблені з різних кутів, зблизька і здалеку, у різному освітленні.
Якщо зібрати достатню кількість таких зображень, їх можна використати для цифрової реконструкції панно, а надалі — для виготовлення його копії.
— І де могла б бути розміщена така копія?
— Один із варіантів — інтегрувати її в інтер’єр новобудови там, де панно було виявлено. Інший — розмістити в іншому публічному просторі Чернівців як відтворений об’єкт втраченої пам’ятки міста.
Тобто навіть після фізичної втрати твору місто має можливість зберегти його образ, історію та пам’ять про нього.
І така практика вже існує. Одним з найвідоміших у світі прикладом, де для відтворення втрачених об’єктів масштабно залучалися публічні фотографії (краудсорсинг) є приклад Національного музею Бразилії (Museu Nacional) у Ріо-де-Жанейро, де внаслідок масштабної катастрофи у вересні 2018 року було знищено понад 85% колекції артефактів. Тоді як чернівецьке панно було збережене на 80%. Та повернемося до столиці Бразилії. Одразу після трагедії розпочався масштабний краудсорсинг для цифрового відновлення пам’яті. Студенти Федерального університету штату Ріо-де-Женейро (UNIRIO) запустили всесвійтній заклик до відвідувачів. Вони просили надсилати особисті фотографії та селфі, зроблені на тлі експонатів. У результаті було надіслано понад 14 тисяч матеріалів (світлин, малюнків, авторських відео). Цей архів допоміг зафіксувати точний вигляд залів та втрачених речей для майбутніх дослідників.
— Отже, історія зі знищеним панно може стати для Чернівців своєрідним уроком?
— Саме так. Чернівці – місто, яке володіє об’єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО І тому дуже важливо, щоби надалі до подібних об’єктів застосовувався принцип: спочатку дослідити й зафіксувати — і лише потім приймати рішення.
Бо культурна спадщина — це не лише те, що вже занесли до офіційних реєстрів. Це також те, що місто повинно вміти побачити, розпізнати й зберегти до того, як воно буде втрачено.
— До слова, пані Світлано, нагадаю про унікальні автобусні зупинки мозаїчного стилю, яких колись на Буковині було чимало. Нині вони також майже втрачені…
Людмила Чередарик, «Медіа-Версії»
