Остап НОЖАК: «Студенти – то лише маса…»

Він – один з перших переможців літературного конкурсу імені Вадима Коваля, який щороку проводиться у Чернівцях. Молодий, але в собі зосереджений буковинський митець, викладач кафедри журналістики ЧНУ Остап НОЖАК – сьогодні в гостях у «Версій».«Кохаючи серп і молот постмодернізму»
– Коли ти почав писати вірші?
– Перший написав десь 1998 року, ще коли вчився у школі. Підштовхнуло до творчості  перше кохання – нерозділене і нещасливе. Спершу поезії були тільки любовної тематики, а згодом почав писати і філософські.
Прозу також пишу ще від шкільних років. Пригадую, якось усім класом їздили до Карпат. Я був у екстазі від гір, від чистого карпатського повітря – це надихнуло на творчість. Пізніше, вже на 2 курсі університету, мої твори були про студентське та гуртожитське життя.
Зараз пишу про старі фотографії моєї родини. Якось знайшов фотографію бабусі, де вона ще маленька, під час першого причастя. На фото вона в білому, в руці тримає свічку і образок. У бабусі дуже виразні очі, тож вірш цей я написав про них.
– Є у тебе ідейний атхненник?
– Бувало, коли потрапляв під вплив якоїсь людини, то думав, що знайшов свого «натхненника». Але за вдачею я інтроверт – весь усередині. Хто би не був біля мене, я писатиму тільки про те, що у мене в душі.
– Що читаєш?
– Колись мені дуже сподобався роман Достоєвського «Злочин і кара». Я мріяв його  перекласти і навіть екранізувати. Але, звісно, мені не вистачало на це ресурсів і часу.
– Як ти потрапив на літературний конкурс імені Вадима Коваля? Важкою була перемога?
– Мені запропонував узяти участь в цьому конкурсі Микола Антофійчук. 2002-го я був дипломантом, а вже в наступному став лауреатом. Замість призу видали  мою книгу «Кохаючи серп і молот постмодернізму». Ця назва «вирвана» з контексту одного з моїх віршів і вона, як на мене, дуже «стьобна» та інтригує. Але, коли книгу вже видали, я подумав, що до неї краще пасувала би інша назва – «Автоплагіат» або «Ксероманія». Бо людина постійно сама себе копіює, – і я так само.
– Буковинські літератори тебе підтримують? З ким дружиш?
– Постійно підтримуємо творчі і дружні контакти з Інгою Кейван, Миколою Антофійчуком, Христею Венгринюк, Володею Півтораком. Це ті люди, з якими в мене порозуміння. А взагалі-то я доволі замкнута людина: багатьох до себе не підпускаю.
«Не отримую задоволення від роботи»
– В кого з молодих чернівецьких літераторів, на твою думку, великі перспективи?
– Таке важко прогнозувати. Я помітив, що в нашому місті є кілька окремих літературних кіл. Я думаю, що чим більше людина замкнена у своїй тусовці, тим більше вона сама себе обмежує. А коли люди обмежують себе, перспектива стає все вужчою і вужчою. Мені подобається творчість Юлії Косівчук, проза Сашка Горського. Можливо, за ними – перспектива.
– Ти викладаєш на філологічному факультеті. Не важко поєднувати роботу із творчістю?
– Я й не поєдную. Працюю там лише заради того, щоби мати за що жити. Майже не отримую задоволення від роботи в університеті.
– А як студенти реагують на твою творчість?
– Один з них наразі бере інтерв’ю… (посміхається) Дехто часом показує мені свої твори, щоби я оцінив. Та, на жаль, більшість студентів – лише маса, яка приходить і згодом зникає.

Микола КОБИЛЮК, «Версії»