Гастроном «Берізка» в історичному центрі Чернівців:

Знести не можна залишити.

Наші Чернівці інколи «трусить» не лише у сейсмічному сенсі, а й через запеклі віртуальні битви навколо сучасної забудови Старих Чернівців. Суперечки «Можна чи не можна будувати в історичному центрі» не вщухають, – із постійним оперуванням термінами «історичний ареал», «буферна зона», «пам’ятка ЮНЕСКО» тощо. Нині «найгарячішою точкою» є ймовірна забудова на розі вул. Ольги Кобилянської та Вірменської – на місці совкового гастроному «Берізка». І це проблема не лише саме цього будівництва, а й загалом охорони культурної спадщини Чернівців.

Коментує Світлана БІЛЕНКОВА, науковиця, яка у 2002-2008 рр. очолювала відділ Чернівецької міської ради з питань охорони культурної спадщини міста, учасник Української делегації на 36-й сесії Комітету Всесвітньої спадщини UNESCO, присвяченої 40-річчю Конвенції з охорони Всеcвітньої спадщини (2012 р.), член бюро УНК ІКОМОС*.

А тепер зауважимо: те, що ви нині прочитали і читатимете далі, надруковано ще у березні 2016 року на шпальтах газети «Версії». Та публікація, погодьтесь, справляє враження, ніби вона написана сьогодні. Ну а про те, чим сьогодні займається пані Біленкова, розповімо наприкінці цього тексту.

Отже, слово професіоналу Світлані Біленковій. Наголошуємо, що дата цієї публікації – весна 2016 року.

Найголовнішою причиною суперечок є невпорядкованість нормативних актів і частково – законодавства з цих питань.

«Буферна зона»: норми і правила

«Буферна зона об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО» – це певна територія історико-культурного призначення, яка виконує охоронні функції і забезпечує державні гарантії збереження пам’ятки ЮНЕСКО. Умовно кажучи, «об’єкт ЮНЕСКО» – як видатна творча особистість, а «буферна зона» – енергетична аура навколо неї.
Для будь-яких об’єктів культурної спадщини установлюються відповідно: охоронна/ буферна зона, зона регулювання забудови і господарської діяльності, зона охоронюваного ландшафту. За нормами міжнародного та національного права на територіях пам’яток Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та в їхніх буферних зонах заборонене нове будівництво, не пов’язане з реставрацією, музеєфікацією та реабілітацією пам’яток або відновленням історичної забудови; допускається лише реставрація й реабілітація пам’яток, реконструкція інших будівель і споруд без збільшення висотних параметрів, а також компенсаційне будівництво замість знесених малоцінних чи дисгармонійних будівель.
Ансамбль колишньої Резиденції митрополитів Буковини і Далмації (арх. Й. Главка), об’єкт ЮНЕСКО від 2011 року, розміщений на земельній ділянці, яка складає «центральну зону» (8 га) та «буферну» (244.85 га), розташовані в центральному історичному ареалі Чернівців. При цьому «буферна зона» підпорядкована місцевій владі. Державну гарантію збереження пам’ятки забезпечує науково-проектна документація з «Коригування історико-архітектурного Опорного плану Чернівців та визначення меж і режимів використання історичних ареалів міста». Тож Опорний план – це своєрідна Конституція міста!

Культурна спадщина без нагляду?

2007 року, вперше у вітчизняній пам’яткоохоронній справі, в Чернівцях, у співпраці з вітчизняними та зарубіжними науковцями, були визначені та обґрунтовані не лише межі цінних територій міста, а й відповідні режими їхнього використання. Чернівецька міськрада отримала унікальний науково-проєктний документ, на базі якого відділ з питань охорони культурної спадщини міг повноцінно виконувати довірені йому Урядом повноваження. У ті роки часто приймалися «непопулярні» – у представників активного бізнесу – рішення, які не дозволяли хаотично здійснювати нове будівництво. Тому цей «непокірний» відділ 2008-го ліквідували. Із його ліквідацією в Чернівцях зупинений нагляд і за пам’ятками, і за землями історико-культурного призначення». Швидше за все, цей нагляд і досі не здійснюється: бо ж треба приймати «непопулярні» у представників бізнесу рішення.
Хоча саме «Опорний план історичних ареалів міста», затверджений Кабміном 2007 року, став головною державною гарантією, яка забезпечила включення ансамблю Резиденції до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Цей документ «де-юре» і досі гарантує дотримання в місті режиму використання земель історико-культурного призначення. Але із ліквідацією відділу в історичному центрі міста час від часу виникали проблеми і з пам’ятками, і з територією «буферної зони». На жаль, представлена 2011 року ЧНУ ім. Ю. Федьковича концепція «буферної зони» залишається недопрацьованою, бо органи місцевої влади як належні «розпорядники» земель історико-культурного призначення міста не можуть розглядати це питання без відповідних повноважень. Тож «буферна зона» нібито й існує, але державні гарантії її збереження не забезпечуються. Втім, подібні ситуації виникали і в інших містах світу з об’єктами ЮНЕСКО.

Чернівці – «колиска досвіду» з охорони пам’яток

На 36-й сесії ЮНЕСКО 2012-го це торкнулося і Чернівців. Міжнародні експерти зазначили, що «Опорний план Чернівців» став щасливим імпульсом для винайдення нових шляхів у становленні пам’яткоохоронної справи в Україні і саме Чернівецька міськрада змогла знайти механізм, який забезпечував би громадянам право на культурну спадщину. Цей досвід став міжнародним: після Чернівців у інших містах України та світу стали розробляти комплексні плани, на базі яких стало можливим обґрунтовувати території буферних зон у містах з об’єктами ЮНЕСКО. В цьому контексті надзвичайно важливим став міжнародний документ з управління містобудівними ландшафтами в історичних містах – «Віденський Меморандум-2005» (ратифікований Україною 2005 року з ініціативи саме Чернівецької міської ради).
Чомусь поза увагою представників місцевих ЗМІ залишився торік (себто у 2015 році) виступ представника австрійського уряду д-ра Райгольда Гогенгартнера 21 вересня у Червоній залі ЧНУ щодо головних завдань ЮНЕСКО. Зокрема наголошувалося, що вкрай необхідно налагодити відповідні заходи із захисту унікальних об’єктів культурної спадщини у комплексі наукових, правових, політичних, адміністративних та аналітичних досліджень. І, звісно, – із роз’яснювальної роботи.

Пам’ятка для людини, а не людина – для пам’ятки

За політичними баталіями і драматичними подіями війни ми не помічаємо, що охорона і збереження культурної спадщини є не менш важливими. Поза увагою громадськості залишився ще один надзвичайно важливий міжнародний документ, затверджений Комітетом ЮНЕСКО – «Стратегічний план дій із впровадження Конвенції про всесвітню спадщину на 2012-2022 роки». ЮНЕСКО вже здійснює заходи, починаючи з «комплексної ревізії» об’єктів ЮНЕСКО із територіями їхніх буферних зон і закінчуючи оглядом проблемних місць у містах з об’єктами ЮНЕСКО. Формуються нові критерії понять «універсальної цінності об’єкта культурної спадщини»: насамперед пам’ятка слугує для людини (для мешканців), має бути доступною, а вже потім – нести культурну та інформаційну цінність. Стали з’являтися нові номінації, скажімо, унікальні пам’ятки науки і техніки, ландшафту, підводного світу і т.д. А це означає, що пам’ятки, незважаючи на всі випробування політичних і військових конфліктів, потребують нагляду і піклування, як усе, що оточує нас у житті.

«За політичними баталіями і драматичними подіями війни ми не помічаємо, що можемо втратити об’єкт ЮНЕСКО»

Через «Берізку» втратимо об’єкт ЮНЕСКО?

І лиш тепер – до питання, що має бути на місці гастроному «Берізка» на вул. О. Кобилянської в Чернівцях. Ця будівля не є і ніколи не була пам’яткою архітектури. Але вона – частина містобудівного ансамблю вулиці, яка в Державному реєстрі об’єктів культурної спадщини України має статус національного значення. Тобто будівля магазину є малоцінною і для компенсаційного заповнення дисгармонійної забудови будувати тут можна і треба. Та, за міжнародними правилами, ратифікованими Україною, нова забудова має розглядатися не як окрема будівля, а в контексті ансамблевого характеру містобудівного комплексу. Йдеться ж бо про вулицю, яка від кінця ХІХ ст. має статус головної пішохідної вулиці міста і в часі майже збігається з найдавнішою і найдовшою (майже 2 км) у Європі пішохідною вулицею Строгет (у перекладі з датської – «прогулюватися») у Копенгагені! Тож об’єкт нового будівництва має визначатися з позиції задоволення культурних, соціальних, економічних, санітарних, відпочинкових, естетичних та інших потреб населення і тільки в цьому контексті може вестися будівництво. Можна припустити, що історико-будівельне обґрунтування для інвестора було виписане без урахування цих важливих факторів. Хоча можна зрозуміти й забудовника. Інвестор – це раціоналізатор. Він пропонує громаді свої послуги, тож не варто йому перешкоджати. Та він має знати, що зміни в містобудівному ландшафті міста можливі тільки з урахуванням вимог не тільки вітчизняного, а й міжнародного законодавства. Натомість громаді вже повідомляють про завершені конкурси на цю забудову – про які громада й не чула. Згідно з вимогами ЮНЕСКО, забудова в межах історичних ареалів чи «буферної зони» об’єкта ЮНЕСКО має проводитися тільки через відкритий міжнародний конкурс! Цей шлях не завжди короткий, але інших варіантів налагодження контактів із громадою немає. До таких поважних конкурсів, як правило, залучаються авторитетні архітектори світу, бо на території міста є об’єкт ЮНЕСКО. Зауваження інвесторів, що такі конкурси обходяться дорого, не завжди виправдані, бо йдеться про престижність і якість проектної роботи, про рівень культури не тільки міста, а й держави, яка гарантує світовій спільноті збереження об’єктів культурної спадщини ЮНЕСКО на своїй території. Отже, висновок: влада повинна спілкуватися як з громадою, так і з інвесторами. Напевно, для цього варто було би створити незалежний експертний орган (терміном на 3-4 роки), очолюваний незаангажованим фахівцем «із зовнішнього світу», думка якого не залежатиме ні від місцевих, ні від столичних впливів. У цьому будівництві (а надалі – і в інших) обов’язково слід урахувати сейсмологічні загрози, міжнародні вимоги до будівництва паркінгів в історичному середовищі, спроможність інвестора забезпечити будівництво матеріалами найвищої якості, рівень технологій… І прорахувати, чи осилять дотримання таких вимог місто та інвестор. Якщо ні, то є загроза, що гарна ідея перетвориться на довгобуд у центрі міста, як це сталося із горезвісним універмагом «Рязань». Для запобігання цьому органи влади мають залучити комплексне інвестування, запрошуючи до співпраці вітчизняні та міжнародні авторитетні установи та організації.

І попередження

Без співпраці з обґрунтовання меж та режимів так званої «буферної зони» навколо об’єкта ЮНЕСКО, розміщеного на території центрального історичного ареалу Чернівців, будуть виникати патові ситуації, які врешті-решт призведуть до виключення об’єкта ЮНЕСКО зі Списку всесвітньої спадщини. Чернівці мають розвиватися максимально відкрито, максимально високоякісно і максимально в інтересах своїх мешканців і громадян світу.

Записала Маріанна АНТОНЮК, «Версії», березень 2016 р.

Нагадуємо!!! 29 травня, у пятницю, о 12.00 – громадські слухання щодо проєкту будівництва за адресою вул. Ольги Кобилянської, 41 у м. Чернівцях. Вони відбудуться у міській раді

Щоправда, на одній із весняних пресконфернцій міський голова Роман Клічук визнав, що громадські слухання навряд чи на щось вплинуть. Та будемо сподіватися, що голос народу щось таки важить у цій державі…
Зрозуміло, що проєкт забудови погодило Міністерство культури та інформаційної політики України, бо ділянка ж розташована в межах охоронної зони історичного ареалу та буферної зони ЮНЕСКО. Сталося це ще у квітні 2021 року. Тоді посаду міністра обіймав Олександр Ткаченко, він очолював це відомство з червня 2020 року до липня 2023 року. Нагадаємо, що за цей період він встиг також роздерибанити Одеську кіностудію.
Відтак у вересні 2022 року інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради видала дозвіл на зведення будинку.

А тепер, як і обіцяли, кілька слів про пані Біленкову. Нині вона працює в Університеті безперервної освіти Кремса (Австрія), який, за словами його ректора Фрідріха Фаульгаммера, «здійснює дослідження та освітню діяльність, спрямовані на подолання суспільних викликів та позиціонує себе як простір для обміну знаннями й перспективами у дусі трансдисциплінарності». Розшифровуюи ці слова, пан ректор уточнює, що вони поєднують «наукову експертизу з різних дисциплін із поглядами представників громадянського суспільства. Бо такий підхід дозволяє нам розробляти інноваційні та надійні – а отже соціально ефективні – рішення для складних і динамічних викликів нашого часу.».
Саме ці слова пан ректор написав у передмові до збірника матеріалів, який став проєктним дослідженням Світлани Біленкової «Відбудова Австрії після Другої світової війни – модель для України?» і побачив світ цього року.
Збірник одразу ж став знаковим, набувши популярності. У ньому, до слова, науковиця застерігає нас від того, щоби українські міста не повторили долю післявоєнного Брюсселю, який, на жаль, назавжди втратив історичне обличчя середмістя…

Вл.інф. Медіа-Версії

*ІКОМОС (від англ. ICOMOS — International Council on Monuments and Sites) — це Міжнародна рада з питань пам’яток і визначних місць. Це головна професійна неурядова організація, яка займається збереженням, дослідженням та популяризацією культурної спадщини в усьому світі.
Основні напрямки діяльності:
• Експертний партнер ЮНЕСКО: Організація є головним консультантом Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО щодо включення історичних об’єктів до Списку всесвітньої спадщини.
• Розробник стандартів: ІКОМОС створює ключові міжнародні хартії та рекомендації (наприклад, Венеційську хартію), які визначають правила реставрації та охорони пам’яток.
• Глобальна мережа: Об’єднує тисячі архітекторів, істориків, археологів та реставраторів у понад 140 країнах світу.
В Україні діє УНК (Український національний комітет) ІКОМОС, який об’єднує фахівців для захисту вітчизняної історико-архітектурної спадщини.