За дослідженням далеких нащадків із XXV століття
Ми живемо в легендарний час. Серед наших далеких нащадків, поза будь-якими сумнівами, знайдуться допитливі (чи то історики), що їм буде цікаво покопирсатися в далекому минулому Буковини й дізнатися, завдяки чому та кому пощастило їм з’явитися на світ Божий, хоч імовірність цього наближалася до абсолютного нуля. Так само, як нам ліньки копирсатися в реальних подіях та особистостях Буковини припустимо XVI-XVII століть, так і нашим нащадкам ліньки буде це робити, відтак вони й опишуть наше життя чітко й достовірно, вбравши його в гарні та героїчні історичні шати й легенди. Пензля їм в руки!
Легенда №1. У той далекий і суворий час буковинці, як і вся Україна, потерпали від підступів сусіднього шкідливого, гидосвітного й потворного територіально-адміністративного геморою із назвою, яку тодішні мешканці писали з малої літери: російська федерація або ж коротко рашка. Царював тоді у ній останній з Рюриковичів Піпін Короткий, або ж Пуйло у високих штиблетах. Завдяки зайвій хромосомі тамтешня популяція Рюриків категорично спростовувала загальний біологічний закон, за яким тварини ніколи не дозволяють найтупішому очолювати зграю. На цьому отой недолугий відросток під назвою «руський мір» зогнив і невдовзі ганебно сконав на радість усьому цивілізованому світу. Та за двійко поколінь уже не залишилося й згадки, в якій саме вигрібній ямі похований отой мерзотник вселенського масштабу.
Легенда №2. Народ України героїчно й успішно захищався від того дебільного сусіда, опускаючи його нижче плінтуса притаманного йому дерев’яного сортиру. Коли герої першої черги, тобто пасіонарії-добровольці, закінчилися, надійшла черга примусових героїв, набраних за допомоги ТЦК. А на обрії постала примара загальної мобілізації усіх здатних відрізнити мушку від дула чи прикладу. На щастя, супротивник закінчився раніше, бо народ струснувся і перестав бігати за кордон, а його законно обрані очільники, хоч і не перестали безсоромно розкрадати бюджет і гуманітарну допомогу, трохи отямилися і усвідомили, що воріженьків все ж треба бити і бити.
Легенда №3. Народ України послідовно доводив своє священне право на широкий плюралізм думок і невгамовний рецидивний демократизм, наслідуючи традиції козаків запорізької Січі. Не потрафив черговий гетьман – саджай його на палю, рубай голову чи копняка у сраку! Почала виковуватися в усій своїй красі гнучка багатопартійна система, яка дозволяла просто за ніч склепати будь-яку партійку, набрати з різного штибу пройдисвітів зграю депутатів і правити на горе цілому електоратові та своїй лідерській голові. Дивно, але демократичні вибрики з непередбачуваними наслідками траплялися ще не один і… не один раз.
Легенда №4. Відбулася велика культурно-інформаційна революція. Тихо позникала друкована преса, а з нею і сонм паперових журналістів. Водночас відпала потреба у традиційній пошті й люди швидко забули про конверти і марки. У вічність відійшли кінотеатри. Радіо стало раритетною химерою. Поширилася епідемія носомобілії (чи то мобілоносії), тобто носи швидко приростали до дисплеїв мобільних телефонів, а звичайні гучні застілля перетворилися на пристойне сонне сопіння зі скраплюванням у екрани.
Легенда №5. Освіта і супутні технології вийшли на нечувано високий рівень і стали доступними для широких мас трієчників та необважених мозковими звивинами носіїв виросту між плечима, себто голови. З вечора хоч кому з тертих фахівців за добрі гроші можна було замовити дисертацію на будь-яку тему, а вранці отримати готовий продукт з позитивними рецензіями, науковими статтями у найбільш цитованих міжнародних виданнях і відмінними оцінками знань з філософії, фахового напрямку та англійської мови щонайменше рівня В, навіть якщо до цього ти знав виключно бессарабський чи гуцульський діалект. Наука достоту пішла в широкі маси та все ближче до народу. Майже в кожному райцентрі відкривались університети й інститути, а докторів юридичних наук уже почали плутати зі докторами-медиками й фельдшерами, припинивши звертатися до них на «ви».
Легенда №6. Розпочалося масове освоєння малої енергетики. Вдень і ввечері на вулицях та алеях гуділи не хрущі над вишнями, а електрогенератори під стінами та кущами. Народ масово навчався грамотно й ефективно планувати свій робочий день, устаканюючи його з графіком вимкнення електрики.
Легенда №7. Почалися революційні зміни в економіці, що руйнували традиційні уявлення про взаємозв’язок трудової сили, виробничих засобів та взаємовідносин. Робоча сила кудись таємничо зникала, натомість кількість вакансій на диво, всупереч усьому, зникала так само, майже пропорційно. Над цим феноменом ламали голови економісти, пробачте – менеджери – наступних століть.
Легенда №8. Руйнувалися канони традиційної медицини і виникали несподівані новації. До тих химерних часів пацієнти зверталися до поліклінік лише тоді, коли їм припече. Із запровадженням цифрових технологій ця сваволя закінчилася. Відтоді пацієнтам стало вигідніше бережливо ставитися до свого здоров’я, адже пройти всі кола цифрових тортур дедалі ставало украй невигідніше й навіть небезпечно. Раніше як воно було? Стріляє щось тобі у вусі – преш просто до оториноларинголога, себто вухо-горло-носа. Засвербіло в дупі – доброго дня, пане проктологу! Нині ж, усупереч гострим покликам організму, записуєшся в чергу до свого рідного терапевта (добре, коли черга дійде за 4-5 днів) і вичікуєш, поки він увійде в хащі Майкрософта й розбереться, де та яку кнопку треба натискати. А вже від нього до профільного лікаря черга від 2 до 30 днів. І лише той дасть направлення на аналізи у точно визначений час (від 2 до 20 днів), а там, якщо пощастить, і до вужчого спеціаліста. Якщо за цей час самостійно одужаєш або, Боже борони! – відійдеш у кращий світ без втручання цієї оперативної системи, то хвала витривалості та живучості твого стражденного організму – бо без цього жодному з далеких нащадків не довелося б ритися в нашому буденні-сьогоденні.
Досліджено за рукописним щоденником краєзнавця початку ХХІ століття Віталія Коржика
