У Чернівецькому академічному обласному українському музичнодраматичному театрі ім. О. Кобилянської саме у дні відзначення чергових роковин народження письменниці нова прем’єра: «Габріель» за п’єсою Мішель Лоранс «Моє століття» в українському перекладі та адаптації режисера-постановника, заслуженого діяча мистецтв України Юрія Кочевенка. Зауважимо одразу, тема жіночого психологізму близька до творчості Кобилянської, – як подарунок до її 157-ліття.
Юрій Кочевенко для чернівецького глядача – фігура нова, тож трохи про нього. Вихованець Київського (тоді ще) інституту театру і кіно імені КарпенкаКарого, від 1975 року працював у різних театрах, від 2011 року виховує акторську молодь в Інституті телебачення, кіно і театру Київського міжнародного університету. Як режисер, «на вільних хлібах» у різних театрах, працює у манері психологічного театру, обирає також для постановок матеріали історичної тематики. П’єса Мішель Лоранс ставилася в різних театрах саме під варіантами «Моє століття». Юрій Кочевенко обрав для своєї постановки ім’я героїні Габріель. Разом із згадуваними в репліках персонажів відомими діячами мистецтва і політики отримуємо (за бажання) алюзії, скажімо, до образу Коко Шанель. Хоча супутнє їй століття має ще приклади принаймні кількох знаменитих жінок зі схожим «анамнезом». На сцені – у старому будинку – зібралися чотири жінки, чотири покоління: столітня Габі, її 70-річна донька Марель, 47-річна онука Ніна й правнучка 17-років Фостін. По суті, це представниці не лише різних поколінь, але й різних епох. І хоча усі вони незаміжні й мають по одній доньці, які, своєю чергою, не знають свого батька, здається, найкраще розуміються в цьому квартеті найстарша й наймолодша, Габі та Фостін. Можливо, через те, що між ними не стоїть низка особистих образ та інших невдоволень, може, тому, що стара вже навчилася цінувати просто Життя, а молодша – просто живе. Ті, хто був присутнім на здавальних показах вистави – у двох складах – впевнено кажуть, що це – при спільному сюжеті – вийшли дві різних вистави. Не гадатиму, чи саме так задумував Юрій Кочевенко, але так вийшло Але це зовсім не осуд, це така родзинка постановки. Посудіть самі. Головну героїню, якій на момент вистави, саме виповнюється 100 років, грають народна артистка України Тамара Кільчицька і заслужена артистка Діана Анепська. Не кажучи вже про зовнішність, це різний емоційний камертон, і він спрацьовує. У виставі з Тамарою Кільчицькою працюють заслужена артистка України Лариса Попенко (Марель), заслужена артистка Христина Зборлюкова (Ніна), артистка Олена Кільчицька-Дудка (Фостін). З Діаною Анепською – заслужена артистка Наталія Гунда (Марель), Марина Тимку (Ніна) і Мар’яна Тимчишин (Фостін). Символічний образ Балерини танцюють Наталія Гоменюк і Маріанна Дадус. І хоча з реплік персонажів можна припустити, що між ними взагалі немає жодного порозуміння, це той випадок, коли варто слухати не стільки слова, скільки… тире між ними. Тоді наперед виступає відчуття любові між цими чотирма жінками, попри навіть вигуки з доріканнями чи звинуваченнями. І безперечний успіх вистави в тому, що на складному, навіть психологічно важкому матеріалі зростає такий світлий образ: безперервності Життя, а відтак – важливості в ньому кожного з його ланців. Упевнитися в цьому ви зможете 3-4 грудня (четвер-п’ятниця) на прем’єрі вистави «Габріель».
Лариса ХОМИЧ, «Версії»
