Давно відомо, що фантастичні романи – це твори письменницького провидіння. Колись в одному з таких ми читали, що людство насправді живе в колбі в якоїсь надістоти, що уважно нас вивчає. Здається, настав час упевнитися в цьому. Щоправда, ми й самі, себто окремі з нас, уміють добре користатися тим, що дає їм до рук прогрес.
Хто та навіщо збирає персональні дані в інтернеті, як ці відомості використовуються, та що каже закон з цього приводу?
Щодня ми користуємося соціальними мережами, завантажуємо мобільні додатки, читаємо новини й дивимось відео онлайн. Майже ніколи ми за це не платимо, натомість розплачуємося інформацією про себе. В сучасному світі персональні дані стали цінним інструментом.
Проте ми не завжди усвідомлюємо, як вони збираються та для чого використовуються, а часто взагалі не контролюємо цей процес. Отже, які головні моменти потрібно знати про персональні дані онлайн.
Хто та що про нас збирає?
Якщо коротко, то багато хто і все, що завгодно. Інтернет-сайти, які ми відвідуємо, завдяки файлам cookies можуть дізнатися про те, де ми знаходимося, якою мовою ми користуємося, які сторінки відвідуємо, вік, стать і багато чого іншого. Мабуть, всі звертали увагу, що варто один раз спробувати пошукати в інтернеті нову модель пилососа, і наступні декілька тижнів контекстна реклама люб’язно пропонуватиме багато варіантів купівлі пилососів. Соціальні мережі теж не залишаються осторонь. Вони не лише обробляють інформацію, яку ми зазначили в профілі під час реєстрації, а й споглядають за нашою поведінкою: вподобаннями, репостами, переходами за зовнішніми посиланнями, подіями, якими ми зацікавилися.
Перелік інформації, яку ми довіряємо мобільним додаткам, ще ширший: це можуть бути маршрути нашого пересування, адресна книга, інформація про дзвінки, дані банківських карток і навіть інтимні подробиці. При цьому дуже часто додатки під час встановлення вимагають значно більше інформації, аніж це насправді необхідно.
Навіщо?
Тут теж можна дати коротку відповідь – гроші та вплив, щоби спонукати до покупок та впливати на нашу думку. Велика кількість інформації про нас дозволяє скласти наш психологічний портрет, зрозуміти наші вподобання та звички і вчасно запропонувати якийсь товар чи послугу. Наприклад, одна з американських торгівельних мереж, аналізуючи масив інформації про покупців-жінок, навчилась визначати з великою ймовірністю, що та чи інша жінка є вагітною. Відповідно, використовувати це в комерційних цілях.
Ще однією метою використання персональних даних є політичний інтерес. Відомим прикладом такого є історія з компанією Cambridge Analytica. Вона використовувала персональні дані користувачів для розміщення політичної реклами під час президентської кампанії в США, а також референдуму про вихід Британії з Євросоюзу 2016 року. В обох випадках кінцевою метою було вплинути на процес волевиявлення виборців, а отже – і результат голосування.
А це взагалі законно?
У більшості випадків – так, але є певні нюанси. Відповідно до закону «Про захист персональних даних» у багатьох випадках для того, щоби щось робити з інформацією про нас, потрібна наша згода. Згода має бути добровільною, поінформованою, та стосуватись конкретної мети використання персональних даних. Це означає, що нас повинні попередити, яку саме інформацію про нас планують збирати та для чого її будуть використовувати. У випадку з соціальними мережами ця інформація є зараз зрозумілою та легкодоступною. Проте раніше вона містилася лише у довгих користувацьких угодах, які майже ніхто ніколи не читав, а просто ставив галочку. З веб-сайтами трохи складніше, далеко не всі вони попереджають про кількість та мету збирання інформації. І це вже можна розцінювати як порушення. Щодо мобільних додатків: якщо якийсь з них під час установлення запитає дозвіл на доступ до відеокамери, мікрофона, фотографій, геолокації та адресної книги, а ви в один клік з цим погодитеся, то формально ви згоду надали.
Що з усім цим робити?
Варто не втрачати пильність. Бажано не завантажувати сумнівні додатки й уважно читати, на що ви погоджуєтеся, користуючись онлайн-сервісами. За можливості, надавати мінімум інформації про себе. На жаль, державний контроль у сфері обігу персональних даних в Україні є дуже слабким, тож сподіватися варто лише на себе.
Аліна Правдиченко, юрист, керівник напряму «Незалежні медіа» ГО «Центр демократії та верховенства права»
