Тільки справді демократичне суспільство не має цих вад, або Кілька слів про журналістські стандарти й анонімки
Зеленський боїться журналістів, тобто – критики? Таку тезу чула неодноразово після того, як глава держави запропонував законодавчо врегулювати «стандарти новин», себто діяльність медіа в Україні. Про це, зокрема, йдеться в його указі №837/2019 «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави», оприлюдненому 9 листопада. Згідно з документом, до 31 грудня 2019 року уряд має розробити та внести на розгляд ВРУ законопроєкти, у яких міститимуться «положення щодо вимог та стандартів новин».
Того ж дня на Фейсбуці міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський запевнив, що уряд не збирається врегульовувати стандарти новин, а слова в Указі президента про «вимоги й стандарти новин» є термінологічним непорозумінням, атому ніхто не збирається втручатися у питання, які належать виключно до компетенції професійної спільноти.
Щось цей виступ Бородянського живо нагадав запал, із яким пані Герман захищала колись «ляпи» проФФесора Януковича. Тим паче,що влада планує запровадити законодавче визначення понять «небезпечна інформація», «дезінформація», «недостовірна інформація», як додав міністр. За його словами, це є важливим в умовах інформаційної війни з РФ і з огляду на те, що деякі ЗМІ фінансуються країною-агресором. Бородянський також написав про запровадження визначень характеру інформації як новинної, розважальної тощо із можливим зобов’язанням позначати поширюваний контент відповідно до цих визначень.
Ініціативу президента вже розкритикував голова Національної спілки журналістів (НСЖУ) Сергій Томіленко. Він назвав пропозиції Зеленського «драконівськими» й такими, що не мають нічого спільного зі зміцненням держави.
Собі, як члену НСЖУ, дозволю провести таку паралель. Чому, приміром, Зеленський не пропонує встановити стандарти лікування? Адже такі протоколи вже існують і за ними працюють в усьому світі. Їх, як відомо, розробляли професіонали високого ґатунку. Те саме можна сказати і про стандарти для ЗМІ, які вже давно існують і весь цивілізований світ їх дотримується. Україна ж, наскільки я розумію, демократична країна?! Про що ж тоді мова?
…Так сталося, що саме цими дня до редакції надійшов лист – анонімний – від колективу (чи може однієї особи, хто ж його знає?) колишнього будівельного технікуму, а нині коледжу ЛНАУ. У ньому був крик про допомогу. І, мовляв, «Версії» у цій справі – остання інстанція. Хоча з’ясувала, що таку ж анонімку отримала і газета «Буковина». Автори листа просили привернути увагу громадськості до виборів директора коледжу, бо якщо залишиться нинішній керівник, то колишній флагман підготовки будівельників може просто зникнути з мапи навчальних закладів області. Бо вже зараз учні практично взимку не навчаються через відсутність опалення, хоча, за словами авторів листа, якби всі гроші, що збирають на навчання, спрямовувалися на потребу закладу, то коледж мав би дуже пристойний вигляд і такі ж умови для здобуття професійної освіти.
Тож за стандартами діяльності ЗМІ анонімки не розглядаються. Та попри це мені стало образливо за людей, за страх, який залишився в них пережитком минулого. Хоча добре усвідомлюю, наскільки це важко – сказати керівникові правду в очі. Та коли це зробить увесь колектив, справа зрушить-таки з мертвої точки. Наразі, мабуть, не все гаразд і з колективом… Утім, гадати не буду. Є чимало шляхів для утвердження своєї позиції, своїх життєвих принципів – власних стандартів. А їх варто дотримуватися, якщо себе поважаєш…
Людмила ЧЕРЕДАРИК
