Життя стороннім не буває. Золоті оплески: день четвертий

А буває таке в цьому житті, що у театрі, під час фестивальної вистави, раптом, на повній швидкості, врізаєшся у своє власне минуле – тому що якимись дотиками, натяками й прямим текстом, випадками й людьми вона виявляється часткою твоєї власної біографії, просто твого дитинства і юності, оживляє в пам’яті дорогих тобі людей – а з ними  їхніх друзів, знайомих, події їхнього життя, те, що бачила сама й що знаєш від батьків… І вже не розпитати їх, і кілька днів поспіль вирішуєш, що ж робити з цією своєю пам’яттю…

Так було зі мною навіть не стільки на самій виставі Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша «Зірка кохання», скільки після неї… Режисер-постановник вистави, заслужений діяч мистецтв України Сергій Павлюк ставив її за відомою  п’єсою Олександра Галіна «Сірена і Вікторія» як бенефіс для цьогорічного ювілею народної артистки України Олени Галл-Савальської. Матеріал не надто глибокий у філософському розумінні, але він зіграв роль своєрідної канви, по якій можна вишивати хоч простою ниткою, хоч золотою, хоч бісером, а хоч лелітками…

Не гадатиму, чи навмисне Олена Ігорівна згадує в ході вистави подробиці свого чернівецького дитинства, щоби зробити приємне нашому глядачеві. Мабуть, і в самої актриси щось зрушило в душі…  Але так вже вийшло, що маленьку дівчинку поруч з гарною актрисою з таким незвичним подвійним прізвищем колись я бачила… І вже студенткою слухала (бо ж вистава музична) «Наталку-Полтавку» із заслуженою артисткою України Валентиною Гаврилівною Галл-Савальською в заголовній ролі. Навіть пам’ятаю, що сиділа тоді в лівій стороні партеру, десь у 10-11 ряду, купивши за 30 копійок вхідний квиток і ледь угледівши вільне місце: частіше доводилося стояти…

А ще запам’яталася та вистава тим, що Миколу грав сам Дмитро Гнатюк, тоді вже відомий співак – і вже не чернівецький, не пам’ятаю вже, з якої нагоди він виступав того вечора у Чернівцях…

І от через півстоліття на чернівецькій сцені «Зірка кохання» і Олена Галл-Савальська в головній ролі. У Херсоні її називають Королевою сцени. Вона зриває овації, щойно глядачі чують її ім’я. Сильна, вольова, характерна і самодостатня народна артистка України Олена Галл-Савальська вже 42 роки працює в театрі.

Її творчий доробок нараховує чимало ролей, яких навіть сама артистка не рахує. І уявіть собі, що свого часу мама акторки, заслужена актриса України Валентина Галл-Савальська, відмовляла доньку від театру – добре, що не послухалася.

Не порівнюватиму Олену з матір’ю, бо вони геть різні. Коли Валентина Гаврилівна проживала своє активне акторське життя – а тривало воно не лише у Чернівцях і Херсоні, а ще й у тодішньому Ленінграді, Києві, радянські актриси були зовсім іншими… І це не погано, й не добре, це просто так було… А чим схожі перелічувати  – якось банально. За подіями п’єса не надто складна – зустріч двох жіночих доль (у ролі Вікторії – Євгенія Кірсанова) конфлікту характерів не містить, швидше взаємодоповнення і взаємовплив. І хоча «Зірка кохання» в назві нібито має означати, що кохання, як зірка, освітлює будь-яке життя, тільки ми не завжди це бачимо й розуміємо в житті власному, – та справжньою зіркою цієї вистави виявляється саме героїня Галл-Савальської, Сірена. І варто віддати належне, вона обертає навколо себе й злагоджений акторський ансамбль.

Більше того, вона виривається в цьому, так би мовити, на оперативний простір. Тільки не треба це трактувати як «тягне на себе ковдру», бо швидше навпаки – дає кожному можливість розкритися… І музика вистави в цьому теж допомагає. Найскладніше самій Олені Ігорівні грати співачку: саме тому, що має дуже незвичний для наших країв голос. А в перших сценах намагалася ніби приховати його за хрипкістю курильниці… Коли ж вона береться співати «по-справжньому» – виринають у пам’яті відомі джазові співачки, такі, як Елла Фітцджеральд, наприклад.

З персонажів другого плану запам’ятався бармен (Сергій Мевша), із власним життям і власною філософією, а не просто тло для героїнь. Чесно кажучи, Костянтин  (заслужений артист України Руслан Вишнивецький) аж ніяк не вражає, щось у ньому штучне, вигадане (починаючи з перуки). І до останнього не зрозуміло, для чого…

Історія Вікторії, молодшої подруги власниці ресторану – якій заманулося вчитися англійської – по-своєму цікава.  Вікторія – людина дуже відповідальна й щиро засмучується, що її учениця не робить успіхів у науці. Може, навпаки, Сірена навчає Вікторію більш складної науки – життя. А далі Сірена співає англійською джазову мелодію, і розуміємо, що маємо справу не лише з актрисою-виконавицею, але й з актрисою – героїнею вистави…

А коли вже на фінальних поклонах актриса зізналася «Ніколи не думала, що коли буду на пенсії, гратиму на цій сцені», мене вже зовсім пройняло… І з особливим сентиментом почула, що мати актриси ще жива…

Фото Миколи Гавки

Нехай не дивуються мої друзі, що пишу й про себе: якщо глядач не проживає сценічне життя разом з акторами, він даремно прийшов на виставу. Але усе написане – може, й не вся, але чиста правда.

Лариса ХОМИЧ, «Версії»