Нічого не вийде: як Зеленський, Порошенко, Тимошенко та інші обіцяють перемогти бідність

Соціально-економічна політика – пункт, якому найпопулярніші претенденти на крісло президента України присвятили суттєву частину своїх програм. Кандидати обіцяють українцям все і якнайбільше. А даремно, адже Конституція не передбачає впливу глави держави на пенсії, виплати на дитину чи, тим більше, дотації на корову (так, їх теж обіцяють).

НАРОДНА ПРАВДА проаналізувала, як топ-10 кандидатів у президенти обіцяють у своїх програмах боротися з бідністю, не дивлячись на те, що впливу на це питання (принаймні, за законом) жоден з них не матиме ніякого.

“Кожному за потребами”

Найрейтинговіший нині кандидат у президенти Володимир Зеленський обіцяє економіку, “зорієнтовану на потреби кожного громадянина”. От тільки президент, згідно з чинною редакцією Конституції, не займається економічною політикою.

Менше з тим, Зеленський обіцяє замінити податок на прибуток податком на виведений капітал і впровадити легалізацію доходів за 5% від них. Ці гроші мають піти на допомогу малозабезпеченим. Проблема в одному: податки й соцвиплати – справа уряду й парламенту, а не президента. Та само, як і обіцяні Зеленським житлове кредитування для молоді, держпідтримка підприємців і накопичувальна пенсійна система. І ще кілька нетривіальних обіцянок, як-то органи центральної влади у регіонах та економічний паспорт.

Але проблеми зі знанням конституційних повноважень президента є не лише в політичного новачка.

Зниження тарифів і не тільки

Як і решта кандидатів, Юлія Тимошенко обіцяє те, чого президент, згідно з Конституцією, виконати не може. У своїй програмі вона проголошує: за п’ять років в Україні будуть зарплати, як у Польщі, накопичувальна пенсійна система, якісна й дорога медична страховка в кожного громадянина. Вишенька на торті – зниження тарифів удвічі та побудова терміналів скрапленого газу.

Не обійшлося і без виплат на дітей. Сума обіцяної одноразової допомоги – 50, 100 і 150 тисяч гривень на першу, другу й третю дитину відповідно. Також у програмі – скасування ПДВ, зупинка інфляції та іпотечні кредити без першого внеску і застави під 3% річних. Якби існувало змагання зі щедрості обіцянок, програма Тимошенко мала би всі шанси на перемогу.

Варто згадати, що лідерка “Батьківщини” майже три роки очолювала Кабінет міністрів у аналогічній конституційній моделі. Тобто мала економічних повноважень куди більше, аніж президент. І, відповідно, були в неї можливості втілити щось із обіцяного сьогодні, наприклад, накопичувальну пенсійну систему, ще десять років тому.

(Не)обмежені повноваження

Протягом своєї каденції чинний глава держави Петро Порошенко не раз посилався на згадані вже обмеження повноважень Конституцією. Зокрема, під час однієї з поїздок регіонами в листопаді минулого року він нагадував: не президент платить пенсії.

Втім, це не заважало йому перерізати стрічки перед школами і лікарнями, доручати уряду піднімати пенсії (наприклад, влітку 2017 року), а наприкінці лютого – урочисто оголосити про одноразові доплати пенсіонерам, які отримують мінімальну пенсію. І хвалитися цими доплатами пізніше на зустрічах з потенційними виборцями.

У своїй же програмі Петро Порошенко обіцяє зосередити соціальну підтримку на найменш захищених, збільшити допомогу при народженні дитини, зарплати вчителям і медикам (усе це – без конкретних цифр), а ще – розпочати ремонт лікарень. Де ж і коли тоді закінчуються повноваження президента? Мабуть, питання риторичне.

Секретний економічний прорив

Анатолій Гриценко войовничо обіцяє десятивідсоткове зростання економіки. Секрет стрибка, якому могли би позаздрити азійські економічні тигри, – у плані дій його команди. Проте в програму жоден пункт цього плану не потрапив. Як і більшість кандидатів, лідер “Громадянської позиції” обіцяє знизити тарифи. Вони начебто будуть відповідати затратам виробників і доходам населення. Бодай приблизні розрахунки щодо того й іншого, як і межа компромісу між ними, не вказані.

Мінімальна пенсія, обіцяє Анатолій Гриценко, не буде нижчою за реальний прожитковий мінімум. Разом з тим, пенсії він обіцяє підвищити “до економічно обґрунтованого рівня, що справедливо врахує трудовий внесок і кваліфікацію”. Із конкретики – сума середньої заробітної плати, понад 700 євро. Чи варто нагадувати, що розмір зарплати диктує сякий-такий ринок, а не президент?

Також у програмі – підтримка материнства, гідні пенсії військовим пенсіонерам, спеціальні кредити на житло й робочі місця для переселенців і гарантія першого робочого місця для тих, хто вчився на державному замовленні. Конкуренція? Ні, не чули. Як, схоже, і про чинні конституційні обов’язки президента.

Молочні ріки з кисельними берегами

Екс-регіонал та екс-опоблоківець Юрій Бойко обіцяє створити мало не соціалістичний рай. “В Україні громадяни будуть мати дохід, не менший за фактичний прожитковий мінімум”, – бравурно заявляє він у програмі. Сума цього мінімуму й методи його обрахунку залишаються таємницею. Як і рецепти Бойка для обіцяних зупинки росту цін і зменшення боргів.

Крім того, висуванець “Опозиційної платформи – За життя” обіцяє скасувати пенсійну реформу, погасити зарплатні борги бюджетникам, дати молоді соціальне житло й доступну іпотеку – решті. Ну і, звісно, знизити тарифи й необхідний страховий стаж. Хоча невідворотність пенсійної реформи і підвищення цін на енергоносії Юрій Бойко мав би розуміти, як ніхто інший. Адже за його каденції на посаді голови Мінпаливенерго уряд Миколи Азарова підвищував тарифи на газ (у 2010 та 2011 роках), електрику (також у 2011-му), а ще у 2010 році зобов’язувався збільшити пенсійний вік для жінок. До речі, все це – в рамках співпраці з МВФ.

Найбільш конкретний пункт “соціально-економічної” частини програми Бойка стосується виплат на дитину. Він обіцяє виплати в сотню тисяч гривень за першу, двісті тисяч за другу й чотириста – за третю й наступних. Де взяти гроші на такий аукціон небаченої щедрості? Це питання – наступне після того, як давно він читав Конституцію України щодо повноважень президента.

“Податковий рай” Вілкула

Представники біло-блакитного табору в усі часи не вирізнялися дотриманням букви й духу Основного закону. Так, Олександр Вілкул детально розписує, яку зарплату отримуватимуть вчителі та медики, які будуть податки та пенсії, скільки грошей платитимуть у зв’язку з народженням дитини (100, 200 й 400 тисяч, як і за планом Юрія Бойка). І ні на що з цього президент насправді не впливає (як ми вже неодноразово писали вище).

Також висуванець “Опозиційного блоку” обіцяє скасувати єдиний соціальний внесок для роботодавців та податки на доходи фізосіб для молодих фахівців (до 27 років). Звідки після цього в бюджеті з’являтимуться кошти на всі обіцяні щедрі соціальні виплати? Оскільки це не повноваження президента, то, мабуть, можна не надто перейматися відповіддю на це запитання.

Виплати на корову і back to USSR

Державне регулювання цін на ліки й харчі, дотації на худобу та житло від держави. Ні, це не економічна політика СРСР, а президентська програма Олега Ляшка. Дотація на корову (ймовірно, саме їхнє утримання обіцяють дотувати, зважаючи на особливу увагу Ляшка до великої рогатої худоби) має скласти щонайменше п’ять тисяч гривень. Результатами такої економічної політики лідер Радикальної партії бачить зупинку еміграції, два мільйони робочих місць, 100 мільярдів доларів приватних інвестицій.

Головний “радикал” обіцяє наповнити холодильники, “зігріти” справедливими тарифами, дати субсидії й безкоштовно встановити лічильники. Саме час згадати про конституційні обов’язки президента, чи не так?

Середній клас від Ігоря Смешка

На думку Ігоря Смешка, середній клас має становити більш ніж половину населення. І належати до нього повинні не тільки підприємці, а й лікарі, вчителі, держслужбовці та кваліфіковані робітники. Для цього кандидат в президенти обіцяє ліквідувати корупцію в тарифах (нагадаємо, що зміна тарифів – прерогатива уряду й парламенту) та звільнити сімейний бізнес від податку на прибуток. Чому саме його? Невідомо. Ще одна обіцянка – податково підтримати середній клас і створити робочі місця. От тільки податкова політика й робочі місця – теж не президентська справа.

Все і майже безкоштовно від “Свободи”

“Свободівці” – прихильники сильної президентської моделі правління. Можливо, саме тому обіцянки висуванця націоналістів виходять за рамки чинної редакції Основного закону. Руслан Кошулинський обіцяє доступні кредити для бізнесу і новий кодекс законів про працю. А ще – газ і електрику для населення за собівартістю. Звідки тоді брати гроші на зарплати тим, хто обслуговує енергомережі, за які гроші їх ремонтувати і хоч трохи модернізувати? Хтозна.

Далі – більше. Руслан Кошулинський обіцяє “зобов’язати будівельні компанії зводити соціальне житло за доступними цінами згідно з державною програмою”. А ще – пільгову іпотеку або й безкоштовне житло багатодітним родинам і, звісно, виплати у зв’язку з народженням дитини, які індексуватимуться. Впровадження соціальних та академічних стипендій на рівні прожиткового мінімуму, скасування пенсійної реформи – куди ж без цього? І, так, ні на що із цього президент не має повноважень впливати.

“Багаті поділяться з бідними”

Висуванець “УКРОПу” Олександр Шевченко пропонує новітнє трактування давнього гасла про «багатих, які повинні поділитися з бідними». Заплутаний логічний ланцюжок веде до мінімальної зарплати в 500 євро та пенсії в 300 євро. Щоправда, з поправкою на зростання економіки та інвестицій. Решта обіцянок зводиться до стандартних кліше щодо справедливих тарифів, соціального захисту, доступного житла тощо. Чи варто нагадувати, що у чинній Конституції в розділі “Президент України” немає навіть слова “економіка”? Мабуть, ні, як й іншим кандидатам на цих виборах…

Марина Євтушок