Про особливе значення Різдвяних свят розмірковує меценат і благодійник, голова Асоціації виробників Буковини, аналітик і експерт «Версій» з економічних питань, засновник Фонду «Подаруй дитині життя», що опікується дітками, хворими на рак і лейкемію, Франц Федорович.
– Я усвідомлюю, що читачі «Версій» звикли до моїх коментарів щодо проблем економіки, податкового законодавства, ну хіба ще до історичних паралелей… І раптом – про таке духовне, таке родинне, людське свято…
– Не кокетуйте, Франце Карловичу, ви давно відомі на Буковині як людина, чутлива до чужої біди. Саме тому вам, даруйте за тавтологію, не чужі питання духовності. Бо такого благодійного Фонду, як «Подаруй дитині життя» – який стільки років поспіль утримувався би на плаву і, даруйте брутальність, не прокрався – в Україні, мабуть, більше немає!
– Річ у тім, що ми одразу продумали шляхи контролю громадськості за ним. Зрештою, ви теж добре про це знаєте, оскільки газета «Версії» є колективним членом Фонду. Ми дуже ретельно підбирали кадри для роботи в ньому. Та й, зрештою, люди в нас хороші: скільки заходів проводили разом з міліцією, тепер ось із дитячими та підлітковими танцювальними колективами. І наші скриньки стоять у багатьох торговельних закладах… Одне слово,боремося з дитячим горем цілим світом.
– А хотілося би, щоби цим опікувалася держава!..
– Воно-то так, але реалії наші поки що такі, які є. Тобто, як казав наш незабутній перший президент Кравчук, «Маємо те, що маємо». Та водночас, на моє глибоке переконання, всі ми вже зараз і тут здатні змінити своє життя на краще. І починати треба із себе…
– А як саме? Та й хіба це легко?
– А хто каже про легкість? Жити – цікаво, та зовсім не легко. Жити ж за Біблією, тобто за її заповідями, ще важче, хоча й дуже природно. Просто сучасна людина заплуталася в тенетах матеріального, загрузла в ньому. А Різдвяні свята, до речі, в цьому бажанні вибратися з Темряви на Світло дуже помічні. Достатньо лише подякувати всім – І Всесвіту (Богові), і батькам та своєму родові, і друзям та недругам, і своїм дітям і чужим за все те добро та за ті уроки, які вони нам дали. І, як співав Булат Окуджава у своїй «Молитві», звертаючись до Бога, «і не забути про себе», тобто в останню чергу треба подякувати і собі. А потім пробачити всіх – і себе також – за помилки, злість, заздрість, обман. І почати з чистої сторінки. Усе це – дуже глибинні речі, тож не всі, на жаль, поки що їх здатні сприйняти…
Нещодавно десь в Інтернеті читав, як американські вчені вивчали… щастя. Дослідники з Каліфорнії дійшли висновку, що люди неправильно уявляють собі це почуття. В цьому і проблема. З’ясувалося, що у період, коли люди нібито повинні почуватися щасливими, в них водночас виникають хвилювання і печаль. Отже, доволі сумнівним є не лише існування самого щастя, а й прагнення людини здобути його. Принаймні, такої думки дотримуються американські науковці. Більше того, у багатьох виникає депресія через те, що вони не відчувають себе щасливими. А чому так, знаєте? Бо їхнє уявлення по щасливе життя не має нічого спільного із життєвими реаліями. Таким чином, вчені припустилися думки, що людина не може почуватися щасливою на всі 100 відсотків. До слова, в цьому експерименті брали участь особи від 15 до 90 років. Усі добровольці згадали про найщасливіші моменти свого життя і розповіли, що вони відчували при тому. З цього вчені зробили висновок: що доросліша людина, то важче їй відчути себе щасливою. Дослідники пояснюють це так: чим доросліша людина, тим багатогранніше вона сприймає світ і події, що відбуваються в ньому. При цьому переважна більшість вважає це нормальним явищем,пояснюючи його тим, що з висоти власного досвіду ми оцінюємо власне життя в різних ракурсах – як позитивних, так і негативних. Відтак мудрі люди менше відчувають дискомфорт, вони усвідомлюють, що жодна подія не може бути тільки поганою і тільки доброю, бо в усьому є і плюси, і мінуси. Одне слово, діалектику ніхто не скасовував.
Тож і переконався, що рецептів щастя не існує, крім одного, універсального: живи за Біблією. Дякуй усім і прощай. І тоді відчуєш у серці мир і любов. А ця сердечна любов і є, мабуть таки, щастям…
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
