Перемогло мистецтво
Благодійна фотовиставка українського художника зі світовим ім’ям Тараса ПОЛАТАЙКА «Війна. 11 портретів», яка експонувалася в Національному художньому музеї України, в Українському Інституті Америки у Нью-Йорку, у Музеї Сучасного Мистецтва в Одесі, спричинила скандал, коли нарешті дісталася його рідних Чернівців.
Хоча, якщо бути точнішими, сама виставка – не скандальна. Експозиція – це 11 фотопортретів бійців із зони АТО, які дивляться відвідувачам просто в очі, а також – записані історії цих людей, які опинилися в самому пеклі воєнних дій. Протягом кількох днів на початку серпня Тарас Полатайко спілкувався з пацієнтами хірургічного відділення Головного військового клінічного госпіталю в Києві, які потрапили туди з фронту з важкими пораненнями. Розмовляв з ними, записував, фотографував.
Герої його світлин – люди різного віку, місця народження, світосприйняття. Тут і добровольці, і контрактники, і «афганці». Кожен з них зізнається, що після фронту інакше цінує й оцінює життя. У найскладніші моменти їм допомагало переконання, що вони борються за свою землю. Їхню розповідь можна почути, надягнувши навушники і дивлячись героям просто в очі. Куратор виставок НХМУ Оксана БАРШИНОВА зазначає: «Героїзм цих людей не передбачає зовнішніх атрибутів, якогось пафосу… Усі портрети вирізняє емоційна стриманість. Разом з тим, кожен окремий портрет, особливо їхні погляди в камеру, втягує в поле індивідуального досвіду, акцентує увагу не на фізичних втратах, а на внутрішній силі…»
Виставка орієнтована на збирання грошей для допомоги пораненим військовим та постраждалим музейним установам в зоні АТО.
«Люди, які лежать у важкому стані… Спершу просто не можеш наважитися і щось розпитувати, лізти у душу, – пригадує роботу над проектом Тарас ПОЛАТАЙКО. – Першого дня видавив із себе, що це робиться, щоби підтримати бійців АТО, і бійці відгукнулися. З часом бар’єр зник, і вони почали розповідати. Власне, ідея дуже проста. Приходиш, слухаєш, а вони на тебе дивляться. І що важливо – проект благодійний: можна залишити гроші у скриньці в залі. Спілкуючись з героями, я повірив, що все в нас буде добре. Так, важкою ціною, але добре буде. Я побачив людей, які роблять надзвичайно важку справу і говорять про це просто, без пафосу. У кожного – окрема історія, яка вражає. Для прикладу, в Олега у трьох місцях кістка прострелена і вісім сантиметрів стегнової кістки узагалі знесло. Він розповідав, як хлопці виносили його у важкому стані у брезенті, як потім важко несли через болото під зливою. Вражаюче… Треба слухати і дивитися…»
Відкриттю виставки «Війна. 11 портретів» у Чернівцях передував невеличкий скандал. За словами митця, директор Художнього музею Інна Кіцул свідомо змінила кольори афіші з червоного та чорного на коричневі тони, пояснивши, що «Чернівці – це Вам не Львів» і щоб «не нагадувало прапор УПА». Про це Полатайко повідомив на своїй сторінці в мережі Фейсбук, а згодом підтвердив у спілкуванні з журналістами.
«Тут навіть не в кольорі справа чи в дизайні афіші. Справа в заяві, яка прозвучала. Що «це Вам не Львів і тому кольорів УПА тут нам не треба, тож я свідомо це змінила, щоб їх тут не було». Так, вона свідомо цей колір змінила», – наголосив Тарас Полатайко.
Художник, виставку якого успішно представили в Києві, Одесі та Нью-Йорку, навмисне не відмовився після скандальних заяв директора Чернівецького художнього музею від наміру виставити експозицію саме в цьому приміщенні. Проте в організації самої виставки, зазначив Полатайко, працівники музею практично участі не брали. За винятком одного хлопця, який вивішував портрети бійців АТО. Більше музей, каже художник, нічим йому не допоміг.
Після таких неприйнятних для українців заяв директорки Художнього музею художник Тарас Полатайко переконаний, що вона не гідна займати таку високу посаду. На її місце повинна прийти адекватна людина з відповідною освітою, яка б розумілася на мистецтві і на процесах у сучасному мистецтві.
Інна КІЦУЛ, директорка музею, звинувачення відкинула й заявила, що їй прислали чорно-білий варіант афіші виставки Полатайка. Тому вона змушена була самостійно підбирати кольорову гаму, яку потім надіслала куратору виставки Оксані Баршиновій. За словами п. Кіцул, куратор погодилася із таким варіантом, сказавши, що й автор не проти.
«Автор сказав, що ми змінили авторську концепцію. Але він прийшов через дві години після того, як ми вже надрукували афішу. Я сказала, що я не хочу втручатися в авторську концепцію і тому хай автор надрукує свою афішу і ми її повісимо. Автор не зробив цього», – пояснює пані Кіцул.
Під час виставки також планувалося збирати благодійні внески на допомогу українським бійцям в зоні АТО. Однак і така доброчинна справа збурила дискусії між художником та дирекцією Художнього музею. Маючи досвід організації збору пожертв на допомогу українському війську в Київському художньому музеї, Тарас Полатайко сподівався, що чернівецькі музейники також візьмуть на себе такі обов’язки. Але директор музею зі словами «Хто цим буде займатися?», як зазначив митець, відмовилася від цієї справи.
Та ідею підхопили місцеві волонтери. Наталя Бочарова, волонтерка з громадської організації «Буковина – українському війську», яка взяла на себе відповідальність за ту благодійну функцію виставки, розповіла про співпрацю митця з волонтерами: «Нічого в житті не буває просто так. Для чогось доля зводить людей. Випадково, напередодні відкриття, вночі, в соцмережі зустрівся митець і волонтер. І…. почалася цікава розмова, яка закінчилася плідною співпрацею. Тарас Полатайко передає кошти волонтерській організації «Буковина – українському війську» для пошиття теплого одягу військовим.
Неординарна творча робота художника торкається глибин душі. Пізнання відбувається у два етапи. Спочатку ти розмовляєш очима з обличчями поранених військових, читаючи біль і силу, мужність і безнадію, віру і відданість у їхніх поглядах, а потім ти слухаєш їхні розповіді: неприкрашені і незавчені, відкриті і щирі. Усе це проймає. Змушує переосмислити багато речей в житті. Хочеться робити добро й допомагати.
Прийшовши на виставку, придбайте сертифікат вартістю 100 грн. на пошиття теплого одягу для наших військових, який буде найкращим подарунком напередодні свят для найближчих. Адже тільки найближчі люди можуть ризикувати своїм життям заради нас з вами. Ми разом зможемо зігріти їхню холодну зиму. Разом у нас все вийде! Ми пошиємо теплі зручні костюми! Ми переможемо ворога! Ми побудуємо нову країну!
Відкриття виставки зібрало багатьох відвідувачів – і не лише з мистецького середовища. Скандальні висловлювання директорки музею зацікавили широкі кола громадськості, журналістів, волонтерів, активістів, навіть представників «правого сектора». Дехто навмисно приходив з червоно-чорними кольорами в елементах одягу. Запитання на відкритті виставки до директорки музею були жорсткі…
І оскільки кожна зі сторін залишилася при своїй думці, то в активістів виникла пропозиція провести громадське обговорення проблеми.
Відвідувачка виставки, активістка Ольга Калініченко вважає: «Треба провести громадські обговорення про життя й діяльність художнього музею, де подати до обговорення громади кілька проблемних позицій: 1) виставка Т. Полатайка – передумови й результати; 2) співпраця музею із обласною організацією Національної Спілки художників; 3) особливості роботи музею (графік роботи, музей – для туристів, музей – у час війни в державі тощо). Це найголовніші наразі питання до обласного художнього музею та його керівника – пані Інни. Серед запрошених – представники музею на чолі з директором, Тарас ПОЛАТАЙКО (співініціатор обговорень), буковинські художники – члени обласної організації Національної Спілки художників (співініціатори обговорень), митці краю, уся почесна громада та всі небайдужі буковинці. Справді, громадські обговорення з цієї проблеми – найактуальніша і найвдаліша пропозиція».
Тож поки обговорення плануються, насправді розмова вже почалася. Минулого вівторка ініціативна група активістів уже запланувала обговорення «Діяльність Чернівецького обласного Художнього музею. Проблеми сьогодення й перспективи» на 23 грудня – наступний день після закриття виставки «Війна. 11 портретів», час і місце уточнюються.
Віра Китайгородська, начальник управління культури ОДА: «Станом на сьогодні щодо громадських слухань до управління пропозиції ще не надходили. Але якщо будуть – звісно, ми долучимося, бо проблема є. Я мала розмову з директором музею пані Кіцул. Вона пояснила, що насправді афіша була надрукована до того, як відбулася зустріч з художником. Що вона пропонувала Тарасові Полатайкові передрукувати афішу – але він цього не зробив. Що стосується висловлювань директорки музею щодо червоно-чорного прапора, про які повідомляє художник – мені, як людині, вони однозначно образливі. Та найбільше шкодую, що за цим скандалом якось недостатньо уваги приділилося саме виставці і саме її героям. Нашим Героям, які дивляться на нас з фотопортретів і говорять до нас з аудіозаписів. Саме до них намагався привернути увагу художник своєю виставкою, і ця ідея, як і її втілення – чудові».
Тарас Полатайко: «Як на мене, суттю слухань мають бути реальні зміни в діяльності музею. Без адмінреформи все це може закінчитися у гіршому випадку балаканиною, у кращому – латанням дір при гниючому фундаменті. Тому, власне, й пропоную визначитися з конкретним колом осіб, які б відповідали за чіткий регламент слухань. Тобто: до 22 грудня має бути створений оргкомітет, який розробитъ регламент; слухання починаються з затвердження регламенту шляхом голосування; регламент має включати в себе як обговорення, так і конкретні рішення щодо реформування діяльності музею; до регламенту має увійти пункт про обрання Ради Директорів, яка буде втілювати рішення громадськості (прийняті на цих слуханнях) і надалі формувати напрямки розвитку музею».
Довідка. Тарас Полатайко – український художник, який народився в Чернівцях, з 1989 живе і працює в Канаді та США. 2002 р. представляв Україну на Бієнале у Сан Пауло (Бразилія). Серед інших міжнародних форумів, на яких Полатайко представляв Україну та Канаду – Корейська Бієнале (Південна Корея, 2009), Тель-Авівська Бієнале (2011) та Alberta Biеnnіal в Едмонтоні (Канада, 2013). 2012 року у НХМУ відбувся перформанс Полатайка «Спляча красуня». За останні кілька років роботи Тараса Полатайка виставлялися у багатьох світових галереях.
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
