Фінансист Анатолій ФЕСЮК про місто Грац – віддзеркалення Чернівців у Австрії
Ласкаво просимо до Граца – містечка на південному сході Австрії! За своєю архітектурою воно схоже на дзеркальний відбиток Чернівців, але, попри це, вони різко відрізняються одне від одного.
Грац – місто, яке впевнено можна назвати «непопсовим». Місто, що вабить своє непривабливістю для туристів. Місто, в якому тролейбуси ніколи не спізнюються, а люди ніколи не сваряться і не полюбляють «понтів».
Таким побачив його Анатолій ФЕСЮК, асистент кафедри фінансів і кредиту ЧНУ, який виграв грант і протягом року проводив у Граці наукові дослідження у сфері інвестування. Повернувшись до Чернівців, він поділився своїми враженнями від міста і підтвердив або спростував відомі стереотипи уявлень про австрійців.
Особливість міста Грац в тому, що воно не є туристичним. Більшість їде до Відня, адже це столиця, чи до Зальцбурга, бо там народився Моцарт. А от Грац туристам нецікавий. Принаймні, я не знаю нікого, хто його відвідував би з метою туризму. Хоча місто дуже гарне й дещо нагадує Чернівці. Архітектурно дуже схожі та й за кількістю населення ми не відрізняємося.
Посеред міста височіє гора Шлоссберг, де стояла колись фортеця. Єдине, що збереглося зараз від неї, – старовинна башта з годинником. Оскільки в Австрії дуже популярний біг, ця гора є справжньою «Меккою» для бігунів. А в червні тут проводяться змагання з бігу.
Місто розташоване на річці Мура. Один архітектор колись побудував на річці ресторан. Завітавши до нього, ви немовби потрапляєте на борт корабля: вода хлюпоче просто біля ваших ніг.
Ще одна особливість – у тому, що в Граці всі розмовляють на південно-східному австрійському діалекті, дуже відмінному від німецької мови. До мене приїжджали знайомі з Німеччини, то їм було дуже важко спілкуватися з місцевим населенням.
А ще Грац – це батьківщина Арнольда Шварценеггера. В селі поряд розташований його будинок-музей.
Найбільше здивувала мене система громадського транспорту. На кожній зупинці висить точний розклад руху. Якось я помітив, що мій тролейбус запізнюється на 1 хвилину, та з’ясувалося, що це просто мій годинник поспішає. Якщо в розкладі написано, що тролейбус прибуде об 11 годині 11 хвилин, він прибуде точно цього часу.
Коли повернувся назад, попервах було важко знову звикати до того, що маршрутки в нас постійно спізнюються, люди весь час сваряться, немає вільних місць, а водії не завжди дають квитки…
Ціни в Австрії, зрозуміло, вищі, ніж у нас. Найдорожче з того, що кидається в очі – це житло. Щоби зняти квартиру, вам треба хоча б 300 євро на місяць. Однак середня зарплата австрійця складає 1840 євро. Якщо взяти, до прикладу, індекс споживання, тобто скільки людина зможе купити за свою зарплату, то в Австрії він буде суттєво вищим, ніж в Україні. І за 1800 євро при високих цінах можна придбати набагато більше, ніж, в Україні за цін, набагато нижчих. Хоча деякі продукти харчування, приміром, молочні продукти, за цінми майже не відрізняються від українських. Зрозуміло, що життя в Австрії дорожче, ніж в Україні, але при таких високих зарплатах, воно не може бути гіршим.
Усі стереотипні уявлення про німців і австрійців – правдиві. Австрійці ніколи не спізнюються. Люди більш виховані, ніж у нас. Приміром, у громадському транспорті завжди поступаються місцем старшим. У магазині не лише продавці, а й комірники та вантажники вітаються з клієнтами.
У австрійців не прийнято сваритися. Якщо вас «дістають» сусіди, ви можете написати їм листа із проханням«Будь ласка, не шуміть після 22-ої години, мені завтра рано вставати на роботу» і покласти його до поштової скриньки. І сусіди до вас дослухаються. Якщо ж ні, ви маєте право викликати поліцію. Та зазвичай до цього не доходить. Псувати стосунки з сусідами – якось не по-австрійськи.
В Австрії дітям, щоби їздити на велосипеді, треба здавати на права. Там дуже багато правил. І штрафи за порушення правил їзди на велосипеді більші, ніж у нас за порушення ПДР для авто. Приміром, їзда на велосипеді в нетверезому стані коштує 800 євро, проїхати на червоне світло – 500 євро, говорити по телефону під час руху – 300 євро. І я особисто бачив, що ці штрафи сплачують. Тобто вони не якісь «віртуальні», як у нас.
Австрійці не схвалюють «понтів». Щоб побачити якусь «круту тачку», вам доведеться ходити містом півдня. Більшість людей їздить на велосипедах.
Мені випала нагода зустрітися з мером Граца. Він, щоправда, не пересувається на велосипеді, та авто в нього – дуже скромне, яке не спричинило б захоплення навіть у Чернівцях.
Найбільше австрійці витрачають на розваги. Та не такі, як у нас, – дискотеки та пивбари. Вони люблять подорожувати. Мої знайомі лише нинішнього року вибиралися з міста три рази. А літо ще не скінчилося!
До того ж, у австрійців дуже високий культурний рівень. У Граці мені пощастило відвідати концерт симфонічного оркестру. Я був вражений: зала була заповнена вщент. Я ледве встиг придбати квиток. Іноді відвідую чернівецьку філармонію, але у нас порожніх місць доволі багато. А в Австрії зали на культурні заходи завжди забиті.
Працювати в Австрії набагато легше, ніж у нас. По-перше, люди там дуже ділові. По-друге, там, якщо і є бюрократія, то вона якась послідовна й логічна. Приміром, я як нерезидент мав стати на облік у поліції. Я мав заповнити купу документів, але після всієї цієї паперової тяганини мені посміхнулися, видали ручку, флешку, карту міста та квиток на проїзд! Тобто роблять усе, щоб іноземцеві було легше адаптуватися в місті. І зрозуміло, що в таких умовах приємніше не лише працювати, а й жити, ніж у нас.
В Австрії в установах працює система електронних черг: натискаєш кнопку на терміналі, береш квиток і чекаєш своєї черги до чиновника. Якщо тобі треба повернутися, знову натискаєш кнопку і стаєш у чергу. Коли я стояв в електронній черзі в Україні, переді мною пройшли поза чергою до 5 людей: одному «лише запитати», другий «кум-сват-брат», а третій узагалі не питав. Це я до того, що навіть такі європейські ідеї в нас поки що не працюють так, як мали би працювати.
Австрійці соромляться власної історії. Коли тільки розпочалися революційні події, мене запросили прочитати в деяких австрійських школах лекцію про Україну. Я розповідав, що наш Чернівецький університет заснував Франц-Йосип і що Буковина була у складі Австро-Угорщини. Всі були дуже здивовані, ніхто з учнів цього не знав. Я відкрив, що школярі абсолютно не знають власної історії. Приміром, у Відні є пам’ятник козакам, які звільнили місто від Османської імперії. Деякі історики цю битву визнають найвизначнішою в усій історії Австрії. В школі про неї не чув ніхто! Річ у тім, що вони ще не відішли від сорому за Другу світову: вони ж воювали на боці нацистів. Тому історію в них викладають лише в загальних рисах і не як історію Австрії, а як світову. Взагалі історію будь-якої війни, в якій брала участь Австрія, майже ніхто не знає, оскільки не всі з них були захисними.
Педантичність австрійців – на показ, а насправді в їхніх квартирах – справжній гармидер. Я побував у помешканні в деяких знайомих і здивувався: речі розкидані по всій кімнаті, жодного порядку. Зовсім не порівняти зі зразковими українськими хатами, де я бував. Та й ставлення до гостей в них зовсім інше. Ми ж перед приходом гостей мусимо ретельно поприбирати, накрити стіл. Там же, коли я прийшов до знайомої на день народження, половину свята вона провела сидячи у Фейсбуці. Поставила на стіл пляшку – мовляв, ви собі розважайтеся. Тобто гостинність у них негативно різниться від нашої.
Австрійці дуже полюбляють пиво. Можуть випити одразу два келихи – і для них це норма. П’ють навіть дівчата. На території Граца розташований відомий завод «Пунтигамер», а ще й безліч приватних броварень. Тобто пиво для них – напій №1.
Натомість, таких застіль, як нас, у них немає. Приміром, на Різдво австрійці нічого не готують, а сім’єю йдуть у ресторан. Новий Рік – це взагалі, як правило, дискотечний варіант.
На Різдво я приготував для своїх австрійських друзів вареники та кутю. На моє здивування, всі випрошували в мене рецепт. Потім вони запросили мене взяти участь у кулінарному фестивалі «GlobalVillage», на якому представники різних країн готували свою національну страву. Знайомі попросили мене ще раз приготувати кутю. Без зайвої скромності скажу, що кутя була єдиною стравою, якої не вистачило, хоча приготував її дуже багато.
Своєю владою австрійці більш-менш задоволені. Хоча, на моє здивування, у Австрії є й свої «політичні клоуни». Є в них такий собі Франк Стронак, який приїхав з Канади. Він усім розповідає, як у Канаді добре, і що він зробить з Австрії таку ж країну, як і Канада. Він відомий також тим, що проводив концерти, на яких роздавав людям запальнички. До того ж, він погано розмовляє німецькою, хоча народився в Австрії, але прожив 40 років у Канаді і тільки нещодавно повернувся. Коли людям кажеш «Франк», вони сміються. Тобто всі його сприймають, як жарт, але саме цим він і бере.
Австрійці дуже відкриті й раді бачити Україну у складі ЄС. Коли в нас почалися події на Майдані, всі за нас дуже переживали, підтримували, розпитували, що відбувається. Тоді в усіх ранкових газетах на перших шпальтах писали про Україну. В червні, коли я повертався додому, про нас уже майже ніхто не згадував. Головна тема – футбол. І справді: не можна ж говорити про одне й те ж півроку. До прикладу, коли почалася війна в Сирії, всі тільки про це і гомонили, та за два-три місяці все затихло.
Насправді люди бояться до нас їхати. Я запрошував своїх колег, але вони відмовилися, кажуть – у вас же війна. Тобто вони зовсім не уявляють географії України і не знають, що військові дії відбуваються на Сході, а на Заході спокійно.
Руслан КОЗЛОВ, «Версії»
