Була у Києві у справах, тож вирішила сходити на Майдан. На Майдан, де прожила 5 місяців, хоча здається, що 5 років. Як з’ясувалося, від того, справжнього Майдану майже нічого не залишилося. Побачене й почуте мене шокувало. По-перше, людей, які в найгарячіші часи були на Майдані, майже немає. Багато нових облич, які приїхали й оселилися там уже після головних подій. Вони не стояли проти штурмів, не бачили палаючого Будинку профспілок, не тікали від снайперських куль, не проводжали в останню путь Героїв Небесної сотні під жалобний гімн Майдану «Гей, пливе кача…».
По-друге, літньої гарячої пори стало видно, що оголені тіла багатьох так званих «євромайданівців» прикрашають тюремні наколки. А ще вони вихваляються тим, що вступили у сотні, організації, батальйони, демонструють різні «корочки». Ще, мовляв, їм мають видати посвідчення учасників бойових дій.
По-третє, майже за кілометр від цих людей відчуваєш гострий алкогольний дух, а біля наметів, та й усередині, валяються пляшки від спиртного. Не вельми приємний запах і в самих наметах, бо надворі спекотно, а душ прийняти ніде.
Із харчуванням і питною водою на Майдані теж сутужно: благодійні скриньки практично порожні.
По-четверте, між різними угрупуваннями на Майдані часто виникають бійки, буває і стрілянина. На власні очі бачила, як швидка забирала з намету двох побитих чоловіків. На запитання, що сталося, неохоче розповіли, що вночі до них завітав «Правий сектор». І таких негативних моментів на Майдані ще дуже багато. Однак покидати Майдан ці люди поки що не збираються: мовляв, ще не всі вимоги Майдану влада виконала.
Однак з Майданом треба щось робити. У людей «зриває дах» від того, що вони цілими днями нічого не роблять. Я б назвала це «постмайданним синдромом».
А водночас ледь не щодня на Сході гинуть українські хлопці, захищаючи Україну від російських бойовиків. То може варто було би майданівцям передислокуватися на Схід і захищати нашу країну, а не бухати, жерти і спати на Майдані?
Галина ЄРЕМІЦА, «Версії», Чернівці-Київ-Чернівці
