Шестикласники Чернівецької ЗОШ №4 посадили на подвір’ї рідної школи каштанчик. Його саджанець вони вивели самі з торішнього стиглого плоду.
Каштани не стали візитівкою Чернівців, як, скажімо, Одеси чи Парижа, але і в нашому місті їх чимало. Це дерево гарне будь-якої пори року. Та, на жаль, буковинські каштани важко хворі й поступово вимирають. І винна в усьому маленька комашка з підлою назвою «каштанова мінуюча міль». Мінуюча – тому що вона як міни закладає свої яйця, личинки з яких нищать ці прекрасні дерева. Лікування каштанів потребує великих грошей.
На захист каштанів стали й чернівецькі школярі з акцією «Врятуємо чернівецькі каштани». Учні нашої школи, звичайно, знають, що це не просто проблема краси наших вулиць, це одна з екологічних катастроф, які ширяться зараз усім світом. Тому ми і вирішили провести в нашій рідній школі №4 акцію «Посади каштан» – вкласти свій внесок у цю справу.
Почали з того, що діти вирішили самі виростити паросток каштану з плода й посадити його на шкільному подвір’ї. Коли на Буковині стояла тепла осінь, ми назбирали в парку стиглих каштанів. Звернулися за допомогою до Інтернету і побачили, що особливого секрету тут немає. Сама інструкція починалася зі слів: «Вам знадобляться горіхи каштану, горщики з грунтом, терпіння і труд».
Отже, ми вірили, що плід проросте й запаслися часом і терпінням. Простіше було б купити готовий саджанець, але ми хотіли самі пройти шлях зростання із нашим каштаном. І у нас вийшло!
Спочатку він був квіточкою в пружкому кетягу, потім таким собі пухнастим їжачком, у якому ховався гладенький брунатний плід. Скільки було радості, коли через цупку шкірку проклюнувся росточок!
Паросток каштану виріс дуже гарний: листочки його були, як зелені долоньки з п’ятьма пальчиками. І ось під час шкільної практики ми його посадили. Доручили це учню 6-Б класу Ігорю ЧИФУРКУ: він вміє саджати, бо не раз робив це на своїй присадибній ділянці. Коли Ігор саджав каштан, наші хлопці підбадьорювали жартома, що він уже посадив своє дерево. Мовляв, залишився дім і син…
І нехай наш каштанчик зростає великий-превеликий, гарний-прегарний, на радість людям. Ми будемо чекати. А цієї осені покладемо пророщувати вже більше каштанів.
Світлана ВЕРБОВСЬКА, вчитель природознавства Чернівецької ЗОШ №4
