Держава доволі мляво захищає своїх маленьких громадян. Дитячий Фонд України намагається хоч трохи заповнити цю прогалину, – зауважує Зінаїда ФЕСЕНКО, голова обласного відділення ДФУ.
– Уже 20 років адресу Худякова, 3 у Чернівцях знають як місце, де опікуються дітьми – сиротами і позбавленими батьківського піклування. Дитячий фонд України за своїм статутом є правонаступником республіканської організації Дитячого фонду СРСР.
Але від можливостей того величезного утворення з солідним бюджетом і штатами залишився, власне, тільки рядок у статуті. Достатньо сказати, що в Україні діють тільки 16 обласних відділень, решта просто розпалися. А ми в Чернівцях існуємо лише за рахунок внесків спонсорів-доброчинців. Дякувати Богові, буковинська земля щедра на таких людей. Тому збірка нарисів «Серце віддаю дітям», яка побачила світ напередодні 20-річчя Фонду, – лише невелика подяка їм.
– Що змушує вас замість заслуженого відпочинку займатися цією, відверто кажучи, важкою і часто невдячною справою?
– Я ніколи не могла байдуже ставитися до знедолених, ображених дітей. Ще з юності знаходила собі підопічних… Головне спрямування нашої роботи – соціальний і правовий захист дітей. І ще намагаємось якось заповнювати своєю турботою… недолугість законодавства. Держава дуже мляво захищає своїх маленьких громадян!
Найважче буває, коли немає можливості допомогти дитині. Конкретний приклад: у дитини немає матері, батько в тюрмі, опіку над дитиною взяла бабуся. Але виходить з тюрми батько, хворий до того ж на туберкульоз, – і бабусю автоматично позбавляють опікунства, – а з ним і невеличкої матеріальної підмоги.
Дуже повільно просуваються справи з позбавлення батьківських прав. Дитина давно живе з бабусею на її крихітну пенсію, батько невідомо де, мати п’є-гуляє, а чиновники лицемірно твердять, що дитині краще з мамою! Тоді як оформлене опікунство дало б бабусі з онукою хоч якусь грошову підтримку.
У складі правління Фонду є два юристи, вони як раз і здійснюють правову консультативну допомогу в таких складних випадках. Маємо вже два видання збірки законодавчих документів «Правовий статус дітей в національному законодавстві України».
– А ще є діти під постійним піклуванням фонду…
– Коли не стало фінансування, ми зрозуміли: допомогти усім нужденним, закинутим дітям, не розпорошуючись, ми не в силі. Щороку 30 вересня проводимо доброчинний вечір «З вірою, надією, любов’ю». Під нашим патронатом завжди перебуває також певна кількість дітей: ведемо їх, призначаючи стипендію, до повноліття. Дякуючи, знову-таки спонсорам. Другий навчальний рік поспіль стипендії фінансує Василь Забродський. Він дуже не любить, коли ми про це згадуємо публічно, але завдяки йому збільшено і суму стипендії, і кількість патронованих дітей…
Заради справедливості зауважу: в обласній і міській владі є люди, до яких можна завжди звернутися з проблемами: вислухають і допоможуть.
Щодо вдячності чи невдячності… Знаєте, наші діти, як ми їх називаємо, приходять до нас і потім, коли подорослішають: поділитися успіхами, порадитись, просто провідати… Хоча бувають і візити – дорослих, звичайно – зі скандалами і претензіями… Тож доводиться займатися вихованням і дітей, і дорослих, що приходять з ними. Адже немає гірше, ніж поселити в дитині споживацькі тенденції. Вона має вирости повноцінною людиною, готовою до життя з усіма його складнощами, їй треба отримати професію, яка могла б годувати…
Власне, про все це й розповідає наша книга «Серце віддаю дітям».
Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»
