Жорстокий урок «мертвих американських президентів» буковинцеві, який продав… нирку

До його ситуації пасує афоризм зображеного на стодоларовій купюрі американського президента Франкліна: «Хто купує непотрібне, незабаром буде змушений продати необхідне».

Ґешефт його був геть невдалим. Але його історія, приправлена доларовою зеленню і реальним жахом, може навчити багатьох.

Йому немає ще й сорока. Великий, кремезний чоловік, який ніколи не боявся фізичної праці. Тверезомислячий, мудрий селянин зі звичайним господарством на подвір’ї.  Буковинський ґазда, який тримає лад у хаті і навколо неї. Під час розмови зі мною метушився між духовкою, де випікав булочки родині на вечерю, і купіллю, яку влаштував для молодшого малюка. Хіба що трохи мружився через слабкий зір. І ховав під сорочкою рубець від операції з видалення нирки. Здорової нирки. Яку продав за гроші.  Не усвідомлюючи, що став жертвою злочинних дій, він не мав претензій до покупців і лікарів: адже сам погодився на запропоновані умови продажу органу, і отримав за це домовлену суму, яка в десятки разів менша за реальну на «чорному ринку» людських органів. А розповів про це, аби ті, хто має намір рятувати своє фінансове становище в такий дикунський спосіб, тисячу разів подумали, чи варте хоч щось у цьому світі їхнього здоров’я. І щоби тисячу разів подумали ті, хто сприяє такому «вирішенню» фінансових складнощів людьми. Якщо їх не спинить моральна сторона питання, то хай зупинить хоча б страх перед законом.

Спочатку обманув банк

«Я в своєму житті, окрім, як вантажником, ніде не працював, – розпочинає 38-річний буковинець Олесь. –  Але всі навколо щось робили біля своїх хат – і я хотів упорядкувати побут. 2008 року взяв кредит у банку. За договором йшлося про 3 тисячі доларів, а по факту я отримав чомусь лише 2400. У банку пояснили, що різницю «з’їла» якась страховка. За два тижні долар «піднявся» від 4 грн. за долар до 8. Якщо раніше я мав платити банкові 1200 гривень на місяць – а отримував трохи більше двох – і щось залишалося на життя, то після кризи мусив віддавати всю зарплату. Це було неможливо, тож позичив приватно в одного чоловіка ще тисячу доларів. Кілька місяців спромігся платити борги, та за якийсь час лишився взагалі без роботи. Дружина тоді теж не працювала – була вдома з малою дитиною.

Тоді й почалися проблеми. Банк погрожував, що відбере все, що маю. Приватний кредитор також. А що я маю? Живемо в батьківській хаті. Все, що на ті гроші купив – усе в дім. Робив ремонт, облаштував ванну, воду до хати протягнув. Що було робити? Йти вбивати? Кредитор «порадив» швидкий спосіб: я зайшов до інтернет-клубу й попросив хлопців, щоби дали оголошення: «Продам нирку». Зазначив у цій рекламі, що не п’ю й не курю, вказав номер телефона.

«Банк погрожував, що відбере все, що маю. Приватний кредитор також… Що було робити? Іти вбивати? Кредитор «порадив» швидкий спосіб – я зайшов в інтернет-клуб і попросив хлопців, щоби дали оголошення: «Продам нирку».

Через півроку мені зателефонували. Запропонували 10 тис. доларів. Сказали, що це реальна ціна, бо ті, хто обіцяють по 100 тис. – обмануть. Я відмовився. Але, як назло, щойно поклав трубку, – подзвонив той, кому я винен (а борг зростав, за півтора роки він становив уже 2 тисячі доларів від тисячі, яку я позичав). Мені натякнули, що в мене діти… Я одразу ж передзвонив тим, що пропонували купити мою нирку, і погодився».

Продавати нирку поїхав за гроші, наколядовані дітьми

«Потенційні покупці нирки дали координати в Києві, де я мав спочатку здати аналізи. Сказати чесно, я не мав коштів навіть на дорогу. Але мої співрозмовники порадилили перезичити, бо на місці все повернуть. Я послухався. Обманув дружину, що їду до Києва лікувати зір, мовляв, знайшов гарних лікарів. Узяв у дітей гроші, які вони наколядували, і поїхав. У Києві насправді повернули – і цей раз, і наступні, бо на аналізи довелося їздити кілька разів. Нарешті, коли в черговий раз приїхав, мені повідомили, що знайшли реципієнта. Все було швидко. Операцію робили в Азербайджані.

Вилетіли до Баку. У понеділок зробили операцію, видалили нирку, а вже в суботу знову був у Києві, обмотаний еластичним бинтом. В аеропорту нас іще з однією жінкою (такою ж дурною, як я, бо теж продала свою нирку) мали зустріти – не зустріли. Тоді ми звернулися до того хірурга, який нас оперував. Він дав тисячу гривень і порадив зняти кімнату на добу, упродовж якої обіцяв усе з’ясувати.

До місця, де ми збиралися винайняти кімнату, навіть не доїхали – нам подзвонили і призначили зустріч, щоби розрахуватися. І справді – розрахувалися. Я отримав обіцяні 10 тис. доларів. Забрав гроші і відразу поїхав додому. В лютому пройшла моя операція, у квітні я вже вийшов на роботу».

Розплата за нерозважливість

«А місяців через 8-9 до нас під’їхала міліція. Одразу до мене: чи був там і там, чи давав згоду на операцію, чи видаляли нирку. Я від усього відмовлявся, але міліціонер був з кола знайомих. Просто попросив підняти сорочку… А там – рубці. Заперечувати очевидне не було змісту. Я зізнався. Розумію, що тих трансплантологів спіймали, що вони відповідатимуть за законом. Можливо, наступні ділки такого спрямування тепер десять разів подумають, перш ніж за таке братися.

Я начебто й не можу мати претензій до тих, з ким пішов на цю угоду. Я погодився на ці умови, і я отримав свої гроші. А обман полягає в іншому. Лікарі в один голос мене запевняли, що я не матиму жодних проблем зі здоров’ям, жодних ускладнень. Один з організаторів купівлі-продажу нирки  навіть казав, що сам пережив таку операцію – і нічого. «Бачиш, як бігаю!» – казав. А чого б йому не бігати, з купою грошей в кишені? Бігати і я можу. Я працювати не можу! Важкого тепер носити не можу – а я ж великий, крупний  чоловік! Я і тепер 100 кг важу, а раніше й більше важив. Мішок підняти не можу, а як підніму, то три дні потім відлежуюсь. Не маю сили нічого робити. Залишився  інвалідом.

У мене була така ситуація. Жили в батьківському домі. Взяли ділянку під будівництво. Ще до кризи в нас хотіли її купити, пропонували 5 тис. доларів. Але тоді ми самі думали будуватися. А тепер і тисячі ніхто не дає. Як я міг вийти з тієї ситуації? Що продати? Телевізор з хати? Ну й скільки він коштує, той телевізор… Позичати? Ніколи не було в мене друзів і родичів з великими гаманцями. Сестра на той час якраз лише поїхала на заробітки в Італію, теж не від хорошого життя. Мама померла ще тоді, коли я лиш школу закінчив. А я ж працював, не сидів! Працювати почав зразу, як закінчив школу: у суботу відсвяткували випускний, а в понеділок я уже в сільпо вантажником мішки з крупами і ящики з цвяхами тягав».

Залишився біля розбитого корита

«За свою нирку я отримав гроші, але з боргами так до кінця і не розрахувався. Знаю, що дурний, але ж не геть дурний. Найголовніше повіддавав одразу. А на частину грошей купив дещо для господарства. Корову купив, свиней. Бо далі треба чимось дітей годувати. От хоч їсти мають що. Про ремонти в хаті вже навіть і не думаю. Батько дуже хворий, прогресує хвороба Альцгеймера.

За допомоги організації «Сучасник» і соціальних служб тепер маю пенсію (велике їм спасибі, особливо Ельвірі Миколаївні Мручковській з «Сучасника»). Дали інвалідність – спочатку третьої групи, потім другої. Зараз маю її на рік, а через рік обіцяли зробити пожиттєвою.

2005-го я вже намагався оформити собі інвалідність. Але тоді лікар сказав мені відкритим текстом, що за це треба тисячу гривень дати йому, ще тисячу – завідувачу, а ще дві з половиною – комісії. Тоді пенсія була десь 700 гривень, то я за рік міг десь тисяч вісім отримати. Але для цього треба було чотири з половиною за раз віддати! Щоправда, нині за гроші навіть не згадують – оформляють усе швидко і без зволікань.

Мій товариш, має косоокість з дитинства, теж має всі законні підстави для оформлення інвалідності. Питаю його: чому не зробиш? Каже, що не має грошей на це. А я так думаю: піди й спробуй. А може, й не треба на те грошей? Просто права свої треба  знати.

Застерігаю всіх, хто замислюється про продаж своїх органів заради грошей: не робіть цього! Краще їсти мамалигу з сіллю, ніж так ризикувати. Бо це не ризик, це хрест на собі. Просто заради грошей я ніколи б на таке не пішов. Але йшлося вже про дітей, я своїми боргами підставив їх під загрозу.

Якби не діти, я б довго не протягнув. Але я цю кашу заварив – я й мушу тепер все це розгребти. Не можна лишати їх напризволяще.

Але я бачив і хлопців по 18-20 років, які продавали органи заради того, щоби купити собі мотоцикл. Або автомобіль (до того ж, не надто й дорогий). Бачив хлопця, який отримані гроші й додому не привіз: дорогою в гральних автоматах усе залишив. Оце насправді страшно. І ті, хто вирізав у них органи, знали, для чого цим хлопцям гроші – що це не життєва необхідність, не вимушені кроки, а просто забаганки, забавки! Знали й зустрічали з широкими обіймами…

Але я бачив і хлопців по 18-20 років, які продавали органи заради того, щоби купити собі мотоцикл. Або автомобіль (до того ж, не надто й дорогий). Бачив хлопця, який отримані гроші й додому не привіз: дорогою в гральних автоматах усе залишив. Оце насправді страшно. І ті, хто вирізав у них органи, знали, для чого цим хлопцям гроші – що це не життєва необхідність, не вимушені кроки, а просто забаганки, забавки! Знали й зустрічали з широкими обіймами…

От ми всі скаржимося: «Країна погана». А я думаю, що якби ми всі знали свої права, а ще й вимагали, аби їх дотримувалися, то всі жили б добре. І хто знає про обмани, шахрайства, інші речі – не повинен мовчати! Про це треба говорити, кричати – і чим більше людей про це знатимуть, тим менше шансів, що таке повториться!»

Коментує голова громадської організації «Сучасник» Ельвіра Мручковська:

– Україна залишається країною постачання, транзиту та поступово стає країною призначення для торгівлі людьми. За оцінками Представництва з міграції в Україні, з 1991 року понад 120 тисяч українців постраждали від різних форм сучасного рабства. У 2011-му був прийнятий комплексний Закон України «Про протидію торгівлі людьми», а у 2012-му – Державна цільова програма з протидії торгівлі людьми до 2015 року. Спільно з місцевою громадою в Чернівецькій області заплановані заходи до 2015-го з відповідним фінансуванням для інформування населення про ризики та небезпеки потрапляння в тенета шахраїв і мисливців за «живим товаром». У 2013-му році зафіксовані перші офіційні звернення від постраждалих від торгівлі людьми мешканців нашої області до органів місцевої влади за отриманням статусу та комплексною допомогою. Мінсоцполітики розглянуло надіслані пакети документів і підтвердило встановлення статусу цим особам. Нарешті держава починає здійснювати заходи на допомогу жертвам торгівлі людьми. Чимало зусиль до запуску дієвого механізму доклали місцеві громадські організації, такі, як наша, та за підтримки  Координатора проектів ОБСЕ в Україні та Представництва Міжнародної організації з міграції в Україні.  Ми багато взаємодіємо із місцевою владою, але залишаємо за собою функцію громадського контролю й захисту прав таких постраждалих як Олесь.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»