Підконтрольні медіа – мрія будь-якої влади, навіть найдемократичнішої. Та мрія про це вітчизняних можновладців, на жаль, зовсім не химерна, а цілком конкретна, до чого вони пруть як танки.
Зрештою, тут немає нічого дивного, навпаки, все дуже логічно. Бо хто хоче, щоби про нього відверто казали, що він злодій чи щось на це подібне? Хоча на інші оцінки українська олігархономіка, яка замінила радянську економіку, розраховувати не може. Тож і прагне, щоби довкола, як казав іще великий Кобзар, на всіх язиках усе мовчало. …Буквально кілька днів «висіла» в Інтернеті інформація (і раптом різко зникла звідусіль) про те, що з усіх податків і зборів, що їх сплачують українці, лише… 1,5% потрапляє до державної казни. Решта через різноманітні рахунки – до кишень наших мільярдерів, недарма ж вони й мільярдери. Та, попри таку оперативність знищення негативної для можновладців інформації, вона все ж потрапила в пресу. Щоби таке не повторювалося, треба всі ЗМІ взяти під контроль. Іншими словами, запровадити покарання, яких медіа боялися б.
Пригадуєте, півроку тому сильні світу цього здійснили атаку на ЗМІ – та суспільство разом із журналістами успішно відбили її, не дозволивши надати чинності закону про наклеп. А нині напоготові вже новий наступ на свободу слова – Кодекс про кримінальні проступки. Його прийняття назавжди затулить рота не лише засобам масової інформації, а й лідерам громадських організацій. Про це говорив на розширеному засіданні правління Чернівецької організації НСЖУ голова Національної Спілки Журналістів України Олег Наливайко. Він повідомив також, що в НСЖУ створена робоча група для захисту прав і свобод журналістів. Адже обіцяні усім нам положення Кодексу про кримінальні проступки суперечать статті 10 Європейської конвенції з прав людини – «Свобода вираження поглядів»:
Стаття 10 Європейської конвенції з прав людини «Свобода вираження поглядів».
1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
Водночас заговорили і про роздержавлення преси. Бо ще 2005 року Україна зобов’язалася перед Європою здійснити такий крок. До слова, Чернівці в цьому передують. У нас давно вже немає владних обласних газет, окрім комунальних «Чернівців». Тепер справа за районками. Щодо них влада чинить дуже хитромудро, проводячи так звану тиху приватизаці – тобто переводить їх у комунальні газети чи офіційні вісники, бюлетені райрад /міськрад. Подібне відбулося в багатьох областях, окрім поки що нашої. Але там, де прокуратура працює добре, такі неподобства припиняються. Між іншим, на роздержавлення чекають і обласне телебачення й радіо.
До цієї ще одна добра новина: українські журналісти (НСЖУ) стали членами Європейського прес-клубу. Може, саме це отверезить владників, які під пресом олігархів намагаються протягнути закон, який зробить медіа… німими?!
Людмила ЧЕРЕДАРИК
