Володимир Павлів за пропаганду ідей федералізму в Україні був підданий обрядові екзорцизму і облитий свяченою водою
Коли в маленьких Чернівцях аж двічі на тиждень відбуваються публічні заходи з обговорення (радше – зі спробою пропагування) питання федералізму в Україні, то це, очевидно, комусь потрібне. Спершу це був «круглий стіл» із керівником проекту «Українська федерація» громадського руху «Український вибір» Михайла Павліва, а пізніше – презентація книги Володимира Павліва «У пошуках Галичини».
Відповідь на питання «кому це потрібне» лежить на поверхні – у розісланому організаторами «круглого столу» прес-релізі. Заходи відбувалися в рамках проекту «Українська федерація», заснованого громадським рухом «Український вибір» (голова – Віктор Медведчук). Метою проекту, переконують організатори, є «діалог суспільства з науковою та політичною елітою країни в контексті реформування держави», і такі «круглі столи» плануються в усіх регіонах України.
Попри те, що захід, окрім журналістів, політологів і практиків державного управління, відвідав навіть «найтитулованіший з них – колишній міський голова Чернівців, а нині народний депутат Микола Федорук» (пряма цитата зі втішених цим організаторів), підтримки ідея федералізму в Чернівцях не здобула. Федорук, мовляв, був «традиційно обережним» у виступі, а представники «Свободи», на думку федералістів, «традиційно спробували використати дискусію виключно для партійної пропаганди». Більше того, «з Федоруком фактично солідаризувався його давній опонент Борис Артемович Руснак», а досвідчений політолог Ігор Буркут натякнув організаторам на застарілість їхніх ідей, наголосивши, що «подібні непрості питання обов’язково треба обговорювати, проте рішення про майбутній устрій України, як і про її місце у світі, прийматимуть молоді люди – вже після того, як нинішнє покоління політиків зійде з політичної арени».
Заклик виступаючих – зокрема, головного редактора газети «Київський телеграф» Володимира Скачка, заступника директора Чернівецького регіонального центру перепідготовки та підвищення кваліфікації держслужбовців Сергія Гакмана, професора ЧНУ Олександра Сича – «чітко розрізняти федералізм та сепаратизм» не отримав відгуку в учасників заходу, оскільки чіткості в цьому розрізненні так ніхто і не знайшов.
Другим заходом, який називався презентацією книг Володимира Павліва, а насправді був спробою презентатора так само «поговорити про федералізм», стала його зустріч з чернівчанами в Літкафе. Павлів презентував третє видання відомої, створеної в співавторстві «Енциклопедії нашого українознавства» і нову власну книгу «У пошуках Галичини».
І хоча частина учасників презентації пам’ятали Павліва як співавтора покійного Олександра Кривенка і прихильника так званого проекту «Україна», ліричні спогади не перекрили жорстокої реальності. Сьогодні Павлів уже далеко не той, що був. Він відкрито зізнався, що проект «Україна» для нього безповоротно закритий.
Тому й акцентував на «необхідності усвідомлення галичанами своєї ідентичності як шляху до створення громадянського суспільства». Тобто йшлося про той же федералізм. Очевидно, на межі з сепаратизмом.
Автор вважає, що причиною безуспішності проекту «Україна» є відсутність справжньої еліти, яка ідентифікувала б себе з якимись визначеними категоріями. Тому є потреба, на його думку, сприяти формуванню такої еліти на території, де ще існують найбільш сприятливі для цього умови, – у Галичині. Він пропонує творити свій, галичанський світ, відкинувши інші частини України. Гарна обгортка для отруйної цукерки.
Та ідеї Володимира Павліва, як і натхненника ідеї українського федералізму Віктора Медведчука, розбилися об жорстке несприйняття. Під час зустрічі В.Павліва з чернівчанами відомий на Буковині блогер Роман Жахів здійснив над ним обряд екзорцизму (процедуру вигнання бісів та іншої погані з одержимої ними людини за допомоги молитви та певних ритуалів освяченою в християнському храмі водою). Якщо по-простому – Павліва облили свяченою водичкою.
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
Мирослава Кавецка, доктор філології Люблінського католицького університету Яна Павла ІІ:
– Можна порівняти досвід України з досвідом Польщі. У нашій державі завжди були і є різні еліти, які перебувають і в конфронтації, але в якийсь момент усі вони усвідомили, що саме ідея соборності має об’єднати Польщу. Я розумію розчарування й загальні настрої пана Павліва. Але я знаю, що ніхто з польської еліти ніколи б собі не дозволив сумніватися в її соборності.
Блогер Роман Жахів:
– Завданням таких діячів є підготовка світоглядного підґрунтя для подальшого розділення України на дві (щонайменше), підконтрольні різним господарям території, без народу, але з населенням. Адже, проводячи аналогію з людиною, після ампутації значної частини тіла новоявлений каліка втрачає здатність сам про себе дбати, а потребує сторонньої допомоги. От потенційні опікуни з Кремля і Білого дому використовують давню методику окупаційної політики: «Поділяй і ґаздуй». Для цього треба вустами своїх же «пророків» переконати нас, українців, що ми не цілісний соціальний організм, а тим більше не однорідний сегмент генетично, культурно і духовно спорідненої спільноти, яка називається українською нацією.
Цікаво, якби таких павлівих переполовинили, комфортно б їм велося чи ні? А з українським народом вони готові провести такий злочинний експеримент чи принаймні підготувати операційний стіл для цього.
Та українці не дадуть проводити над собою подібні досліди і дадуть належну оцінку будь-яким намаганням себе скалічити.
P.S. Священик, у якого ми запитали, що ж ото діється з такими сепараторами, дав однозначну відповідь – одержимість бісами.
Літературознавець, ведуча Літкафе Інга Кейван:
– Для мене проект «Україна» існував, існує і буде існувати – хто б що не говорив. Україна для мене – це не лише якесь політичне, географічне утворення. Україна – це така екзистенція. Коли я на різних факультетах читала культурологію, то розмову про Україну завжди починала з мізинської культури, знайденої на Чернігівщині, а це 18 тис. років до нашої ери! Там знайшли 6 музичних інструментів, перший календар – це свідчення того, що люди мислили, у них були своя наука, мистецтво. Якщо було 6 музичних інструментів – відповідно, під них виконувалися пісні, а значить – була мова… Отже, всі ці «еволюційні теорії» для мене неприйнятні й смішні. Думаю, що світ розвивається інакше: в якісь моменти люди змінюються, досягають вершин цивілізації – а потім через якісь умови, катаклізми – та через що завгодно – бувають змушені повернутися до іншого рівня існування, але завжди залишаються збережені знання.
Це дуже важливо. Отже – мізинська культура, буго-дністровська, трипільська… На наших землях усе це було. Багато всього тут зароджувалося. Тут зароджувалися народи. Як ми можемо від цього відмовлятися? Що за поділ України? Що за ідентичності? Це неприйнятне. Особисто я можу побажати панові Володимиру Павліву, аби за кілька років він або хтось інший презентував книгу під назвою “Віднайдена Україна”
Ігор Буркут, політолог, кандидат історичних наук:
– Посилення регіональних еліт в Україні випадковістю не назвеш. Ідуть складні, ще до кінця незрозумілі процеси, які охоплюють великі простори, навіть цілі континенти. Світ постійно змінюється, і нема на те ради.
На зміну інтеграції приходить дезінтеграція, а потім навпаки – зовні це нагадує пульсацію. У відповідь на одну кризу різні регіони об’єднуються і цим долають кризові явища. Але згодом приходить нова криза, і для її подолання вони ж таки намагаються роз’єднатися. Шкода лише, що такі процеси проходять по людських долях і виграє від цієї пульсації значно менше людей, ніж програє.
