Ілля СТУРКО: «Моє фотографування розпочалося з Прутського намулу»

Цей юнак мав би працювати бухгалтером в цирку, проте чернівецька повінь змінила русло його життя… Молодий художник загруз у прутському намулі і… почав знімати весільне відео! Чи  вдалося б йому перемогти в міжнародному фотоконкурсі Cross Border Pictures без румунської цуйки?! Воістину, герой моєї чергової розповіді, – справжнісінька знахідка для газетних заголовків!

Фотограф без фотоапарата

Назвати Іллю звичайним фотографом – в мене «язик не повертається». Спілкуючись з ним, в мене склалося  якесь дивне враження: ніби цьому скромному чернівецькому художнику випадково дали потримати чийсь фотоапарат, він його крутив-вертів в руках і, – не втримавшись від цікавості – почав фотографувати!

Бабуся Іллі родом з Байкалу, проте у до гуцульсько-молдавського коріння цього непересічного чернівчанина домішані ще й турки з росіянами. У його крові є навіть естонські гени, але проявляються вони, за словами Іллі, лише зранку.

– На фотоконкурс Cross Border Pictures я потрапив в останній момент, та ще й – без фотоапарата! З собою в мене була плівкова «Фуджика» з трьома плівками… Та й та невдовзі зламалася, – бідкається Ілля.

Виручили його організатори, які позичили цифрову дзеркалу. Для Іллі старенький, але цілком бадьорий Нікон Д80 з 50мм фіксом став справжнісіньким «дзеркальним просвітлінням», адже досі такими камерами йому знімати не доводилося.

– Своє знайомство із фотографією я розпочав з радянським «Зенітом». Проте поїздка до Санкт-Петербургу із нещодавно придбаною цифровою мильницею для мене стала знаковою. Саме після неї я активно почав цікавитися фотографією, читав різноманітну літературу. Зокрема, якось натрапив на книжку одного англійця, де той розповідав, як із самого дитинства захоплювався чорно-білою плівковою фотографією. Книжка була з ілюстраціями. І якщо сюжет тих фотографій мені здався не дуже цікавим, то фактура, – ніби світлом намальована! – якась особлива, заворожуюча зернистість, – мене вразили надзвичайно.

Дізнавшись про нове захоплення Іллі, друзі-художники, які в училищі вивчали «Фотосправу», якось запросили його до себе на пари. Ілля прийшов туди зі своїми фотографіями. Сергій Ахременко (відомий чернівецький фотограф, керівник та співзасновник фотоклубу «Інший вимір») подивився на них і сказав: «Непогано, але нудні якісь вони… людей тут бракує…» Проте одна світлина Сергію Ахременко сподобалася, і навіть дуже. Це було фото прутського намулу.

– Після усім відомої повені на береги Пруту понаносило багато намулу. Він висох, і своїми тріщинами нагадував якісь марсіанські пейзажі. Я фотографував його восени, навколо стелився туман, і справді здавалося, що ти ніби на якійсь іншій планеті… Можливо, якби не ця похвала, я би сказав: «Та ну її, цю фотографію…», і почав би малювати графіті, – каже Ілля.

Проте з легкого слова відомого чернівецького фотографа він своє захоплення продовжив і поглибив.

Завдяки нудним лекціям розпочав малювати

Ще до фотографії Ілля серйозно захопився графікою та гравюрами. Нахили до образотворчої творчості йому передалися від батька, який і став його першим вчителем. Малювати ж він розпочав завдяки… нудним лекціям у кооперативному коледжі, здобуваючи професію бухгалтера!

– Тобі треба було в циркове училище поступати! – заявила йому якось одна з тамтешніх викладачок. Ілля згодом вступив – до художнього. Для галочки має ще й диплом КНТУ – фінансиста. Проте працює – весільним відеооператором. І справді, незбагненні шляхи твої, Господи! Так ось, повертаючись до розмови про усім відому повінь…

– Стояв я на мосту, фотографував, і тут якийсь чоловік підійшов до мене зі словами: звідси непоганий ракурс, але там далі – ще кращий, – розповідає Ілля. – Коли ж я повертався в місто, він у мене (мабуть, для певності) перепитав: а ти що, фотограф?

Ілля і оком не змигнув. Ніби й так не помітно… «Мені потрібно фото, відео весіль робити, не хочеш познімати?» – одразу запропонував його теперішній роботодавець.

– Я погодився спробувати. Хоча жодних знань у мене не було, я ніколи в руках відеокамеру не тримав. Пішов – і почав знімати. Таку хрєнь… Я й зараз хрєнь знімаю, але вже набагато кращу, – жартує Ілля. А потім задумливо говорить. – Я думаю, що насправді у нас більшість весільних відеооператорів знімають не надто добре. З того, що я бачив, мені найбільше сподобалося відео чернівецької студії «Інший вимір», у них відчувається школа. Адже, як на мене, відео ще складніше за фото, тут треба ретельно вчитися, причому десь. Бо фото можна навчитись самому робити, відео ж – набагато важче…

Лінивий художник займається фотографією

Парадокс, проте Ілля вважає, що як фотографу, художня освіта йому скоріше заважає. Адже, мовляв, сучасній фотографії насамперед потрібна швидкість, чіткість, оперативність. Дозволю собі з ним не погодитися: якщо йдеться про комерційну або репортажне фото – можливо… Проте чи вимагає поспіху художнє фото? Тим паче, зваживши на те, як полюбляє Ілля знімати на чорно-білу плівку. У своїх фотографіях він свідомо уникає чіткості, для нього важлива фактура фотографії. Тривале «видивляння» композиції часто відтісняє в нього на другий план пошук образу. Натяки на людину, на пейзаж, на дію – ось головні герої світлин цього фотохудожника.

– Одна моя знайома, згадуючи моє захоплення, любить постійно повторювати: «Лінивий художник займається фотографією», – каже Ілля. – Можливо, мені хотілося щось створювати, малювати, проте технічно рука моя не могла цього зробити, тому я і спробував фотографію, за допомогою якої мені вдається себе повніше виразити.

Універсальних фотосекретів успіху в нього немає, проте що насправді допомогло Іллі перемогти у міжнародному фотоконкурсі Cross Border Pictures – він не приховує.

– Ми з Лєною (Єлєна Перевалова з Молдови посіла друге місце на фотоконкурсі, – авт..) виграли, бо пили румунську цуйку, – зізнається Ілля. – В останній день усі учасники фотоконкурсу, націлившись фотоапаратами, ходили якимось селом біля Ясс. А потім усі дружно пішли фотографувати слимаків та равликів на місцевій фермі (їх там у спеціальних кімнатах розводять). Ми ж з Лєною у тому селі «загубилися». Зустріли файного місцевого газду, на міґах пояснили його невістці, що ми фотографи… «О, то заходьте до нас в гості, будете нас фотографувати, ми якраз гарячу цуйку варимо з винограду!» Ми з Лєною як ковтнули тієї гарячої цуйки – то таку фотосесію влаштували! Отож, радісні господарі щиро нам і набажали перемоги! Ще й цуйки тієї нам із собою дали, яку ми потім допивали в Ясах, згадуючи румунську гостинність…

– Проте перемога на фотоконкурсі для мене стало величезною несподіванкою… Коли до мене вперше подзвонили із вітаннями – я подумав що наді мною жартують, – зізнається Ілля. – Мені було б вже приємно, щоби у збірничку надрукували кілька моїх фотографій. А тут така перемога!

Нагадаю, одразу двоє чернівецьких фотографів здобули призові місця у міжнародному фотоконкурсі Cross Border Pictures!  

Перше ж місце здобув Ілля Стурко, талановитий фотохудожник, перемогу якого завтра урочисто мають відзначити на відкритті фотовиставки у Художньому музеї (21 березня, о 14.00). Нещодавній ж переможець дебютного фотоконкурсу «Версії 2011», фотограф Іван Ковбаснюк – посів третє місце.

Фотоконкурс Cross Border Pictures об’єднав у дружню команду румунських, молдавських та українських фотографів, які впродовж 10 днів подорожували прикордонними локаціями та туристичними містами Яси-Сучава-Чернівці-Бєльци-Кишинів-Одеса тощо, готували окремі фотоісторії зі свого рідного міста… Загалом фотоконкурс проходив у кілька етапів і тривав майже півроку. Подібна виставка відбулася вже в Ясах (Румунія) та триває у Бєльцах (Молдова), спричинивши серед місцевих фотолюбителів неабиякий ажіотаж.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»