Поет, журналіст, ведучий програми на радіо «Свобода». Унікальність цієї людини в тому, що сьогодні вона більш чернівецька, аніж самі Чернівці.
– Що приємно робити в Чернівцях? Мій приятель, коли був тут, сказав: тут приємно завести роман із дівчиною і прогулюватися з нею, тримаючи її за руку.
– Ваш приятель абсолютно має рацію, тому що буковинські, чернівецькі дівчата унікальні. Подивишся з одного боку – румунка, з іншого – українка, а в фас – європейська жінка над міжнаціональними і етнічними бар’єрами. З концентрацією краси у Чернівцях усе гаразд. З концентрацією геніїв – також.
– Ви прогулюєтеся Чернівцями? Якщо так, то де саме?
– У мене є свої улюблені місця – місця впізнавання. Я був на вул.Федьковича, 78. Там поселилася моя родина у п’ятдесят третьому році. Я зайшов у двір і побачив виноград – такий самий як тоді. І спробував ці терпкі зеленкуваті ягідки на смак. Вони були такі ж ароматні, як п’ятдесят сім років тому. І я згадав цей смак. У дворі сиділи чоловік і жінка, не те щоби старі, а літнього віку. Ну, по-перше, чим вони займалися! Вони сиділи і нарізали баклажани і перці, збиралися їх консервувати. Побачили мене і запитали, чому увійшов у цей двір. Відповів: «Тому що я тут жив»
– «А кого ви пам’ятаєте?» Кажу: «Мені й імена пригадати важко. Тут жили родини Ковальових, Погорєлових, Померанцевих». – «Ні, ми таких не знаємо. Тут жив Борис Соломонович». Я спитав: «Лікар?» – «Так. Лікар». І я сказав: « Я пам’ятаю його, пам’ятаю його вигнуту волохату грудну клітку!». І вони сказали: « А, ну ви тут жили». А я дружив із Борисом Розенбергом. З Борькою. Коли нам було по п’ять років. Усі нині померли. І ось ця маленька сцена мене розчулила. Це якась легка емоційна цинга. І ці ягідки зеленкуватого винограду, ніби горошини вітамінів. Я знайшов ці ліки.
– Що хвилює вас у сучасній Україні?
– Режисер Олег Мельничук поставив виставу за моєю книгою «КДБ і інші вірші». Я люблю театр сучасний, авангардистський, сильні рішення. Актуальний театр в естетичному сенсі. Подивився цю постановку і зрозумів, що ця вистава актуальна і в політичному сенсі, на жаль. Тому що зараз у Києві йдуть політичні процеси (очевидно, судові – авт.) або, принаймні, політично вмотивовані процеси. Це значить, що фестиваль ж бо живий, але змінюються українські політичні декорації. Поки не можу точно сказати, наскільки радикально змінюються ці декорації. На жаль, і ця вистава, і мої вірші, виявилися політично актуальними. Я передав свою книгу Юлії Тимошенко у в’язницю. Я не є прихильником її політичних поглядів і декларацій. Але тим не менш, оскільки вона перебуває зараз у СІЗО, передав їй книгу «КДБ та інші вірші» з написом «Юлії Тимошенко. Актуальна книга».
