“У нескінченності мудрості прірва печалі”, – Странник. Звіт (і не тільки фото) з презентації поетичної збірки Ігоря Гурчика

Відеоконференції, інтерактивне спілкування вже давно стали звичними, і цього разу спілкування з автором  Ігорем Гурчиком відбулося у режимі он-лайн за допомогою Skype. На протязі години між Чернівцями і Києвом присутні “перекинули місток”, що побудований віртуально, умовно і, як виявилось, досить надійно.

Початок:
https://versii.cv.ua/anons/nebo-nadi-mnoyu-synim-okom/11499.html

Ігор, як зізнався сам, весь час перебував осторонь ( і умовно, і буквально), у жоден спосіб створення паперового варіанту збірки не інтегрувався, а просто спостерігав за тим, що відбувалося. І навіть сумнівався, чи треба це робити взагалі.
Попри всі сумніви і вагання, збірка вийшла, і кожний, хто бажав, отримав її в подарунок на цьому вечорі.

Я й сама не знаю, чи це випадковість, що відгук на збірку  Ігоря Гурчика «Странник» я попросила зробити саме Леоніда Швеця. Так здається. Але, попри все, будь-які випадковості відбуваються може  і спонтанно, а може і навпаки. Напевно випадковості ( зроблю уточнення : незалежні) не випадкові…

Предложение отозваться о сборнике Игоря Гурчика – “Странник” – было для меня совершенно неожиданным. Ни литературным рецензентом, ни даже любителем поэзии  я не могу назвать себя даже с натяжкой. Но вот именно эта неожиданность и была будто знаком и обязывающим обстоятельством: не зря же каким-то образом выбор пал на меня?

Я вдруг увидел связь между интернет-ником “Странник” и собственными никами – Traveller в ICQ и Hobo в Живом Журнале: “Я иду никуда, ниоткуда…” Не думаю, чтобы это тонкое обстоятельство было известно организаторам, но вот так вот. J И вся тематика и интонации сборника оказались такими родными, близкими, что поставить себя на место лирического героя не составляло особого труда. “Мы своих по глазам узнавали…”

Такие мы – поколение, пришедшее в интернет уже сложившимися людьми, принявшее эту территорию  свободы едва не как Землю Обетованную, текущую молоком и медом. Мы здесь находим собеседников, друзей, откликаемся на актуалку и делимся личным, отправляем дураков и мерзавцев в игнор, дополняя и расцвечивая свою жизнь в “реале”. Удивительно ли, что и стихи Игоря, человека живущего и работающего в Сети, существуют прежде всего в цифре?

Вот это их бумажное воплощение – некий ироничный поклон в адрес уходящей традиции, да и то этот жест стал возможным только усилиям неравнодушных и деятельных читателей, а не автора. В Сети стихи живут в полном смысле своей жизнью, расходясь в копиях. Сборники в интернете невозможны: “Бродягам не нужен дом”. А Татьяна Стрильчик и Олег Любкивський такой дом – ну и ладно, что бумажный – для стихов Игоря Гурчика построили, и вышло очень камерно, уютно, однако ощущение незаконченности и одновременно временности этого пристанища не покидает. Ведь Странник продолжает свое странствие, не обманывая себя иллюзиями относительно того, что ждет по дороге и в конце пути. И при этом – бодрячок, а как же иначе:
Да не плачь ты!
Все будет отлично.

Узнаёте себя, правда? Я – узнаЮ.

Леонид Швец, журналист, “Газета по-киевски”

Саме в цей час «Газета по-киевски» переживає важкі часи.
З 11 березня не виходить «Газета по-киевски». 21 березня внаслідок блокування фінансової діяльності підприємства відключили телефони, втрачена можливість спілкування  з зовнішнім світом. Причини – це політична цензура і натиск інвестора.

Сьогодні, 24 березня, я прочитала на сайті газети:
Коллектив «Газеты по-киевски» сообщает о намерении провести открытую акцию в поддержку “Газеты по-киевски”. Граждане Украины имеют конституционное право на объективную информацию – и мы будем за это право бороться. Наши требования остаются прежними: возобновление печати «Газеты по-киевски», выплата задолженности сотрудникам, сохранение должности главного редактора за Сергеем Тихим.

Время и место акции – 24 марта, четверг, в 13.00, площадь перед Администрацией Президента Украины, ул. Банковая, 11. Приглашаем всех небезразличных присоединиться – http://mycityua.com/inform/136.html .

Вчора, коли я спілкувалась з Ігором Гурчиком телефоном, він саме був на Пейзажній алеї, де вандали уночі вбили Маленького Принца. Випадковість? Закономірність?…
Звичайно, що у кожного своя Троянда любові, яку треба ростити і доглядати… А чому ми не вберегли Маленького Принца?… Який дарував нам троянди…

http://www.bagnet.org/news/summaries/ukraine/2011-03-23/118439

http://www.facebook.com/album.php?fbid=187814277930177&id=100001048184509&aid=50442

***
Впереди дорога…
И назад дорога…
Будет просто плохо?
Или много хуже?

Солнце – лампа,
В океане – луже
Время – цифра,
Для чего-то, кружит.

Для чего-то – много.
Для кого-то – Вечность.
Дальняя дорога,
Но не Бесконечность

***
Річ немічна перед ланцетом часу.
Ніч спинить день. Вона не вмре сама.
Ніч спинить день. І світло втратить масу.
Хай так! Все інше, не дарма.

Розтин Часу вивільнить життя?
Спалить душу, тіло людожер?
Знайдеш спокій виєм каяття?
Спробуй дію. Може, ти не вмер?

Ігор Гурчик

Фотозвіт з презентації. Дякую за фото і Дону Леону

Тетяна СТРІЛЬЧИК, “Версії”
фото автора, Дона Леона, Олі Склярчук, Ігоря Гурчика ( стенд у кафе)

p.s.

Пройшло трохи більше року, як вийшла збірка поезій Ігоря Гурчика.
Квітень 2012.
Сюжети не для поезії.
Зворотній бік реконструкцій, реставрації.
Вирок: як гине душа Києва…
Коли дивлюся на руїни Андріївського узвозу – це ніби якась галюцинаційна картина спорожнілої дійсності…

Про долю Андріївського узвозу у Києві –
http://www.youtube.com/watch?v=sjYyin_2x_U&feature=youtu.be .

На Андріївському узвозі знесли історичні будівлі під виглядом реконструкції –
http://5.ua/newsline/184/0/89640/

Реальність зла…