Без паспорта, без грошей, без рідних… Заслання до Сибіру триває?

У самісінькому центрі Новоселиці, на вул. 8 Березня, мешкає 85-річна бабуся, яка жодного(!) разу за своє життя не отримувала ані пенсії, ані будь якої іншої грошової соціальної допомоги.

Мешкає Марія Кристюк в умовах, які людськими не назвеш… Маленька кімнатка із закопченими стінами, столик із брудним посудом. Потріскана, напіврозвалена грубка. Поруч – щось схоже на лежанку. На ній, занурившися з головою в купу різнобарвного старечого шмаття, ночує старенька. У хатині немає світла, у віконницях – потріскане скло, деінде замість нього стирчить ганчір’я. Воду бабуся топить зі снігу в казанку, за туалет слугує найближча кучугура…

– Якби хтось розповів – не повірив би, що у XXI столітті таке можливе! Хіба людина нині може так жити?! Це просто жахіття! – щиро дивується – чи то обурюється – пічник Віктор, якого сусіди попросили полагодити старенькій пічку.

– Я виліз на горище, замазав у димарі діри, щоби була тяга, адже до цього дим йшов просто до кімнати і виходив через шпари у вікнах та дірки у склі, – каже чоловік. – І досі не розумію, як Марія не вчаділа, не згоріла…

Пан Віктор розповів, що бабця самотужки зліпила якось до купи цю грубку, розвалену повінню 2008 року. Та її треба розібрати і ставити заново, стверджує фахівець. За його словами, навесні це можна було б зробити, але зиму старенькій десь треба перебути, адже такий ремонт швидко не зробиш!

– Маріуца (так усі називають Марію – авт.) уже тривалий час живе сама, – розповідає сусідка Лідія. – Мати її померла років тридцять тому. Поруч жив брат, але й він уже 8 років як помер. Раніше вона трохи підробляла на ринку, в’язала якісь рукавички… Ми, як можемо, підгодовуємо її, приносимо дрова. Минулої зими, коли були міцні морози й багато снігу, я щоранку бігала дивитися: дим іде – значить, ще жива…

10 років тому Маріуца навіть вирішила пішки тікати від такого життя до Румунії: стареча пам’ять міцно тримає приємні дитячі спогади й те, як добре жилося їй за Румунії. Проте її затримали румунські прикордонники й повернули додому. Відтак бабусю лікували 2,5 місяці та визнали, що у неї старече слабоумство та вікові характерологічні зміни. Воно й не дивно, бо ще за радянських часів усю їхню родину вислали до Сибіру. Якось спромоглися повернутися, але відтоді Марія не довіряє людям і панічно боїться будь-яких представників влади…

Теперішня влада дізналася про існування Марії під час повені 2008-го року, коли стареньку силоміць евакуювали із затопленої хати. Бабуся провела ніч у лікарні, проте вже наступного ранку звідтіля втекла.

– У Марії Кристюк не було жодних документів, – розповіла міський голова Новоселиці Марія Нікорич. – Як громадянина України, такої людини взагалі не існувало! Позаторік, завдяки міліції, нам удалося зробити їй паспорт. Фотографували на відстані, з вулиці, адже бабуся не йде на жодний контакт із владою… І завжди розповідає про те, як у неї колись відібрали землю, будинок і не пускає нікого до хати, навіть із допомогою…

«Повеневі гроші» 2008 року теж не прийняла, тож їх повернули назад до бюджету. Ми запропонували її сусідці Лідії оформити на себе опікунство, але та відмовилася. Тоді нам удалося знайти в Маршинцях родича Марії, племінника від двоюрідної сестри, який погоджується нею опікуватися. Ми підготували документи до суду, і якщо судово-медична експертиза визнає Кристюк недієздатною, будемо розглядати питання про оформлення опіки над Марією на дружину племінника, в якої бабуся зараз і мала би проживати.

Коли ж це не вийде, владі, мабуть, доведеться оформляти стареньку до будинку-інтернату.
Те ж, що Марія й досі поневіряється у старій хатині, стало для міського голови Новоселиці несподіванкою. До того ж, за словами пані Нікорич, бабуся вже цілий рік мала би отримувати через пошту соціальну пенсію, проте сама Марія про ці гроші не має щонайменшого уявлення.

Поштарка, яка розносить гроші пенсіонерам, навіть не чула про існування Марії Кристюк. Мабуть, тому, що Кристюк неписьменна, читати не вміє, тож нікому не пише і газет не передплачує…

– У Новоселиці жінка на ім’я Марія Кристюк ні пенсії, ні інших грошових виплат поштою не одержує, – повідомила Маргарита Білик, начальник ЦОС №8 Чернівецької дирекції УДППЗ «УкрПошти».

Більше того, в базі пенсійного фонду Новоселиці Марія Кристюк теж не значиться.
Проте, як з’ясувалося, гроші таки нараховуються – управлінням праці та соціального захисту населення, відповідно до друкованої заяви нібито від пані Марії, на поточний рахунок у Новоселицькому відділенні Чернівецької філії КБ ПриватБанку! Хто підписав цю заяву, яка надійшла до соцзахисту поштою (сумнівно, що той чіткий, впевнений підпис належить саме неписьменній Марії Кристюк! – авт.), хто отримує через банкомати нараховані кошти і чи отримує їх взагалі (а від початку виплат нараховано вже понад 8 тисяч гривень) – на ці запитання начальник управління Людмила Крояло так і не спромоглася відповісти. Адже це – поза її компетенцією.

Та, гадаємо, з’ясувати, куди діваються державні кошти, виділені для самотньої жінки, все ж таки у компетенції новоселицьких прокуратури та міліції. Адже якщо прокуратура мала б дбати про права людини, то міліція – розслідувати шахрайства. Однак у цій ситуації існують незборимі перешкоди: прокуратура здійснює перевірки лише за наявності письмової заяви. Оскільки Марія Кристюк цього зробити сама не в змозі, а питання опікунства ще не вирішене, редакція «Версій» офіційно звертається до новоселицького прокурора, пропонуючи даний газетний матеріал розцінювати як заяву.

До речі, й соціальні працівники закріплюються за одинокими літніми людьми тільки тоді, коли ті «звертаються». «Стукайте – і вам відчинять»! Проте цікаво, чи всі верстви населення поінформовані про можливість допомоги від соціальних служб, профкомів, благодійних організацій, влади, врешті-решт? І чи кожний здатен ходити численними інстанціями, волаючи про своє горе та просячи або вимагаючи собі допомоги? А якщо людина неграмотна, як у нашому випадку? А коли ще самотня й практично недієздатна або ж просто дуже старенька? Невже усім байдуже до неї?

І ще один нюанс: бабуся мешкає просто у центрі Новоселиці, де її занедбана хижка розташувалася на певному клаптику землі. Подейкують, дехто вже кинув оком на нього… То може й претенденти на опікунство невдовзі з’являться?

Колись вичитав у стародавнього філософа: «Суспільство, в якому погано живеться старим і малим, – злочинне суспільство без майбутнього». Та чи поодинокий для нашої дійсності випадок Марії Кристюк?

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»