Лариса КЛЮЧЕВСЬКА, небайдужа чернівчанка: «Дивлюся вперед із надією, назад – із вдячністю, вгору – з вірою, навколо – з любов’ю!»

Саме з Лариси Володимирівни Чернівецька обласна громадська організація спілки жінок України започаткувала традицію висловлювати щиру вдячність за  добрі справи. Чому з неї? Бо Лариса Володимирівна не просто як волонтерка збирає кошти для допомоги бійцям АТО, вона щедро долучається до цієї допомоги власними коштами, власним часом, усією добротою серця.

Завдяки таким людям, як Лариса Ключевська, багато простих людей вирішують невирішувані проблеми.  Під час Революції Гідності це була допомога Майдану, а сьогодні це допомога бійцям на фронті, пораненим бійцям, дітям та вдовам загиблих бійців.

Пані Лариса – освітянка, має за плечима майже 35 років роботи з дітками з особливими потребами. У спецшколі №2 вона навчає таких діток правильної вимови. Члени шкільної профспілки довгі роки довіряють їй очолювати свою організацію.

Притаманна Ларисі Володимирівні людяність – надбання родинного виховання, адже народилася вона на спецпоселенні в Забайкаллі – в родині репресованої вчительки з Галичини. Та навіть після реабілітації 1960-го року родині не дозволили повернутися до Галичини, рідними для них стали Чернівці.

Учителька Ключевська все життя вчиться й сама:  Чернівецька школа № 9, Чернівецький університет. У Київському педінституті ім. Драгоманова спеціалізувалася на кафедрі дефектології у справі, якій віддала ціле життя, деталями якого поділилася у розмові з кореспондентом «Версій».
– Пані Ларисо, чернівчани знають Вас, як активну учасницю громадських акцій, доброчинницю. Вас можна зустріти на концертах, виставках, театральних прем’єрах… Де берете час на всі свої уподобання?
– Брала участь у громадській організації «Союз Українок» від початку 90-х, приєдналася до релігійної спільноти «Матері в молитві». Свого часу закінчила музичну школу №2 по класу скрипки, тож радо відвідую концерти, особливо органної та симфонічної музики.
Дуже мені цікаве наше місто. Люблю його по-особливому… Здається, не вивчу його до кінця ніколи… Можу годинами блукати вуличками і милуватися архітектурою… Намагаюся не пропускати дослідження і художні твори з історії Чернівців.
У дитинстві любила малювати, мабуть, через те небайдужа до мистецьких заходів у нашому місті. Люблю читати. Обожнюю Ліну Костенко. Віддаю перевагу «розумним» книгам. Цікавлюся історіями успіху відомих людей, корпорацій, навіть… урядів ))).
– Ви маєте надзвичайне ставлення до релігіі…
– У храмі знаходжу відповіді на багато запитань. Проте, більше заношу Всевишньому подяку за життя, за родину. Разом зі спільнотою «Матері в молитві» при УГКЦ часто їздимо на прощі. Черпаю у святих місцях особливу енергетику, очищую душу.
– Ви – скромна, незалежна, самодостатня людина. Піару уникаєте, Ваша благочинність – непоказна. Але Ви завжди приходите на допомогу…
– Про патріотизм розмови вести не люблю… Просто, наскільки можу, намагаюся допомогти, вшанувати, коли треба, й до влади звернутися…
– Що вважаєте головним у житті?
– Особливо трепетно ставлюся до родини. Дякую Всевишньому за неї. Живемо дружно і підтримуємо одне одного. Допомагаю виховувати внуків сестрі. Беру їх із собою на різні заходи… А ще… люблю писати їм казки…
Зараз ми з братом (Тадеєм Сулятицьким, довгі роки директором обласного муздрамтеатру ім. О.Кобилянської – ред.) створюємо книгу нашого родоводу. Для себе відкрила дуже багато нового в історії одного нашого роду на тлі історії України. Може, колись наша спільна робота вийде друком.
На жаль, чоловік мій відійшов у кращі світи… Та залишається мій син, моя особлива гордість. Працює із всесвітньо відомими комп’ютерними компаніями, має багато патентів. І вважає, що прославляє цим Україну!
Завдячуючи соцмережі, маю багато друзів. Всі такі різні – в кожного можна чогось навчитися. Де з ким віртуальне спілкування переросло в реальне. Зустрічаємось за кавою, ходимо разом на різні заходи.
От так і живу: дивлюся вперед із надією, назад – із вдячністю, вгору – із вірою, навколо – із любов’ю!
– То й ми з Вами, пані Ларисо, із друзів на ФБ перетворилися на справжніх друзів. Бажаю Вам успішного здійснення усього задуманого, захоплююся Вашою незалежністю, твердістю духу, вірою в Правду та Перемогу.

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії», член СЖУ, Чернівці,
фото з архіву Лариси Ключевської, автор фото – Наталія Фещук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *