Чемпіонка області з художньої гімнастики Ірина Задорожна: «Обмежень не існує» (Студентські посиденьки, які перетворилися на статтю)

 

      

Якось за горнятком запашного чаю в улюбленій кав’ярні ми, дві студентки, теревенили про різні цікаві для нас дрібниці: наше дозвілля, швидкоплинність часу, життєві цілі та ймовірність їхнього досягнення… а потім виявили, що в однієї з нас випадково був увімкнений диктофон на смартфоні: розмова записалася. І ми зрозуміли: це доля! Доля цієї розмови – перетворитися на газетну статтю. Нехай читач не запідозрить нас у нескромності, та хіба наші посиденьки не цікаві нашим ровесникам – так само, як цікаві, до прикладу, видані окремою книжкою «Ворохтаріум» розмови відомих літераторів Юрія Андруховича та Олександра Бойченка? Тим паче, що бесіда була пізнавальною…

 

Маша: Ти така струнка, Іринко… Та і як може бути інакше – ти ж гімнастка…

Іра: Та й тобі нічого не бракує, Марійко J А те, що я гімнастка… Навіть не знаю, чи можна це назвати причиною стрункості. Скоріше – наслідком. Бути гімнасткою дуже важко, але прикольно. Звичайно, ми слідкуємо за своїм харчуванням – потрібно завжди триматися у формі. Раніше я сиділа на різних дієтах і мала через це купу проблем зі здоров’ям. Зараз намагаюся правильно харчуватися. У нас дуже суворо слідкують за нашим зовнішнім виглядом. Тренер помічає навіть зайві 500 грамів. Раніше могли навіть вигнати з тренування, якщо ти погладшала…

Маша: І що таке «правильне харчування»? 5 разів на день, дрібними порціями, овочі-фрукти, без фаст-фуду?

Іра (сміється): Приблизно так. І ще – не їсти за 2-3 години до сну. Хоча я дуже люблю тортики і морозиво… То і не обмежую себе в цьому. Захотіла – з’їла, але потім довше попрацювала в залі.

Маша: І який ще, окрім чудового вигляду, результат цих зусиль?

Іра: Майстер спорту з художньої гімнастики. Призерка міжнародних турнірів. Бронзовий призер літньої універсіади в групових вправах. Чемпіонка області. Якось так!

Маша: Ну да, для 19-ти років чимало… А оце на початку травня ти також на змагання їздила?

Іра: Ага, на Чемпіонат України до Білої Церкви. Ми потрапили до фіналу в групових вправах із трьома обручами та двома парами булав. У фіналі посіли 7 місце серед найсильніших команд України. Що дуже й дуже непогано.

Маша: Слухай, але ж на це витрачається стільки часу! А треба ж іще вчитися чи працювати, діставатися до місця роботи чи навчання, застрягати в заторах на дорозі… Та після трудового дня не те що часу, вже й сил немає на спорт!

Іра: Все можна списати на брак часу, зайнятість чи втому. А причина найчастіше одна: лінощі. Заняття спортом дуже важливі для здоров’я. Тим більше, що для зарядки достатньо п’ятнадцяти- двадцяти хвилин на день, у будь-який зручний час.

Маша (іронізує): І давно ти це усвідомила?

Іра: Від чотирьох років – відколи мама привела до ДЮСШ. Саме там і тоді, зовсім маленькою, я здобула першу перемогу, там і займаюся досі – завдяки батькам, які завжди мене підтримували, і тренерці Людмилі  Леопольдівні Бутковській, в якої тренуюся,відколи потрапила до збірної команди області.

Маша: Зарядка зарядкою, а спорт – це, мабуть-таки дорого?

Іра: Недешево, особливо художня гімнастика. Одяг для виступів дорогий, спортивне спорядження, із яким тренуємося й виступаємо, також. Але займатися і тримати себе у формі можна абсолютно безкоштовно, для цього всюди знайдеться місце. У минулому числі «Версій» навіть мою статтю на цю тему розмістили: перелік місць, де у Чернівцях можна безкоштовно займатися спортом (сміється).

Маша: На когось рівнялася під час свого професійного зростання у спорті?

Іра: В дитинстві моїм кумиром була відома гімнастка Анна Безсонова. Мені завжди подобалося, як вона виступала. Я могла годинами переглядати її виступи!

Маша: Цікаво, який спорт, так би мовити, «за лаштунками». Чи буває там взаємовиручка, чи тільки жорстка конкуренція?

Іра: Взаємовиручка є, і найкраще проявляється у групових вправах. Адже нас виступає п’ять гімнасток і ми повинні бути, як одне ціле. Звісно, ми підтримуємо одна одну, допомагаємо в різних ситуаціях (коли щось трапилося, або коли забула щось взяти із собою)  За стільки років ми вже навчилися розуміти одна одну без слів  і справді стали єдиним цілим.

Маша: Розумію, що виступ на змаганні – то вже результат тривалих тренувань, шліфування номера… А правда, що «за кадром» лишається купа курйозних випадків – іноді смішних, іноді не дуже?

Іра: О-о-о, це так! У мене що не змагання, то вічно якісь пригоди! То ногу зламаю, то предмети загублю, то з температурою високою виступаю, або валізу на вокзалі зламаю… Кілька прикольних випадків було в Сумах – якесь це для мене «знакове» місто. Одного разу на виході з готелю у мене зламалася коробка і з неї повипадало 6 м’ячів… Я бігала за ними по вулиці й збирала. А ще колись я майже спізнилася на потяг (саме їхали до Сум на Чемпіонат України).  Я встигла, але за те, що змусила всіх хвилюватися, мене тоді покарали: розмістили в купе окремо від команди, і це було купе, де їхали пасажири з маленькою дитиною, яка цілу ніч плакала… Ото вже я «виспалася» (сміється).

Маша: Цікаво, що ти вчишся разом зі мною в одній групі на журналіста, а фактично вже маєш іншу професію. Що обереш на майбутнє? Вже вирішила?

Іра: Вже не уявляю себе без спорту. Для мене це сенс життя. Тож заочно ще навчаюсь на тренера. Уже зараз працюю в дитячому садочку:  викладаю там гімнастику. Мені це дуже подобається. На жаль, я ще остаточно не вирішила, чи стану тренером. Це дуже важка праця, яка, на жаль, не цінується. Але я дуже люблю дітей, а особливо працювати з ними. На мою думку, це найважливіша риса, яка має бути у тренера… А загалом, що більше знаєш і вмієш – то краще. Як у журналістиці майбутнє за конвергентними медіа, так і взагалі в усіх сферах майбутнє за фахівцями, які вміють якщо й не все, то багато чого.

Маша: Ти для мене розкрилася зовсім з іншого боку – не такою, якою я тебе досі знала… Захоплююся твоїми успіхами і хочу від тебе поради: як досягати вершин?

Іра: Не перебільшуй! Нічого надзвичайного я не роблю. Просто 15 років послідовно і наполегливо працюю. І воно ж буває по-різному, як злети, так і падіння… Головне – любити те, що робиш. Тільки завдяки любові та бажанню можна досягти неймовірних висот…

Марія БОДНАРАШЕК, Ірина ЗАДОРОЖНА, студентки кафедри журналістики філологічного факультету ЧНУ

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *