Як корупційні скандали «поховали» румунський уряд

Розумні вчаться на чужих помилках. На жаль, українці постійно наступають на граблі власні. Спробуємо ж за допомоги нещодавніх подій в Румунії набути упевненості, що влада належить народові не лише рядком у Конституції. А допоможе нашим читачам у цьому скорочена публікація з «Європейської правди»

 

Звинувачення в корупції, багатотисячні протестні мітинги, загострення відносин з ЄС – усього цього за останні майже три роки зазнала румунська партія соціал-демократів. PSD отримали переконливу підтримку на парламентських виборах 2016 року, однак не виправдали сподівань виборців. Токсичність лідера PSD з кримінальним шлейфом, Лівіу Драгні, пустила під укіс цілу політичну силу. А масові протести врешті-решті досягли мети: владі румунських есдеків покладено край.

 

Януковичі румунського розливу: партія влади привела коаліцію до розпаду

Масові протести почалися вже у перші місяці роботи нового уряду через спроби екслідера партії та її «сірого кардинала» і голови палати депутатів Лівіу Драгні законодавчо послабити відповідальність за корупцію в державі й відтак повернутися у велику політику. Це наштовхнулося на спротив активної частини румунських громадян. Від відставки уряд деякий час рятувало лише те, що на тлі негараздів політичних Румунія демонструвала чи не найвище в ЄС економічне зростання. 2017 року зростання ВВП склало 7%, у 2018 – 4,1%, 2019-го прогнозується 4%. Такі показники позбавляли протести соціальної складової.

Суттєвих іміджевих втрат партія влади зазнала через тривале протистояння з уже легендарною керівницею Національного антикорупційного директорату Лаурою Кевеші. Уряд називав її діяльність політично вмотивованою, звинувачував у зловживаннях при розслідуванні корупційних справ і вимагав звільнення.Та звільнена зусиллями соціал-демократів з посади Ковеші недовго залишалася безробітною і нині проходить фінальний етап затвердження в статусі прокурора Європейського Союзу. А відносини з європейцями соціал-демократичний уряд суттєво зіпсував. Президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер взагалі ставив під сумнів можливість головування Румунії в ЄС у першій половині 2019 року, і те, що це головування (треба зауважити – досить сприятливе для України) відбулося, було мало не дивом.

Двічі правляча партія звільняла призначених нею ж прем’єрів –  подейкують, що за відмову сліпо коритися волі лідера партії. Та призначення прем’єркою лояльної до Драгні Віоріки Денчіле мало би наголосити партійцям, хто «головний соціал-демократ», і допомогти партії та її лідеру просувати через уряд свої ініціативи, незважаючи на протести вулиці та опозиції. Насправді ж партія зазнала нових іміджевих втрат і це поклало початок краху соціал-демократів. Першої поразки партія зазнала на травневих виборах до Європарламенту, поступившись прихильній до президента Румунії Йоганніса Національно-ліберальній партії (PNL). Майже водночас голова палати депутатів Лівіу Драгня програв в усіх апеляційних інстанціях і був ув’язнений за корупцію та зловживання владою у травні 2019 року на 3,5 роки.   

У серпні урядова коаліція розвалилася, з цього скористалися опоненти й 10 жовтня уряд Віоріки Денчіле відправили у відставку 238 голосами (при 233 потрібних).

Румунія має свого Орбана

Одразу після відставки уряду Денчіле президент Клаус Йоганніс заявив, що єдиним виходом із ситуації маютьбути дострокові парламентські вибори – безпрецедентні в сучасній історії Румунії – не пізніше січня 2020 року.

«Спіймати хвилю» популярності й перемогти на дострокових парламентських виборах було б для Йоганніса бажаним сценарієм. Однак тут висуваються відразу кілька «але».

  1. Аж до дострокових виборів уряд Денчіле отримав би статус «в.о.». Допустити цього президент не хоче.
  2. Депутати позбулися Денчіле але не хочуть і від своїх мандатів відмовитися достроково, а строкові вибори у Румунії відбудуться наступного року.
  3. Тривожні сигнали пролунали з Брюсселя. Європарламент відхилив запропоновану урядом есдеків кандидатку в єврокомісари Ровану Плумб і чекає від Бухареста альтернативних кандидатів. Якби Румунія пішла на дострокові вибори, номінування нового кандидата затягнулось би, а склад Єврокомісії залишався би неповним.

Відтак Йоганніс зважився на формування тимчасового уряду. З високою ймовірністю його очолить соратник Йоганніса, лідер PNL Людовік Орбан. Після заяви Йоганніса румунський Орбан має вже до 26 жовтня сформувати уряд та представити програму. Питання в тому, чи спроможеться Орбан зберегти посаду і після парламентських виборів. Адже у  PNL на них буде щонайменше 4-5  потужних суперників.

Не є відкриттям, що невдовзі після виборів популярність політиків та політичних сил знижується, тож існує й ризик того, що вже наступного року шарму президента Йоганніса виявиться замало для того, щоб здобути більшість у новому парламенті, і вантаж непопулярних рішень потягне PNL на електоральне дно.

Аби уникнути такого сценарію, президент Йоганніс все ще може гіпотетично розраховувати на те, що парламент двічі поспіль впродовж 60 днів відхилить пропозиції щодо нового уряду. Однак нинішній склад парламенту навряд чи піде на такий крок – там наразі, схоже, будують плани, як скористатися з фальстарту Людовіка Орбана та гарячковості Клауса Йоганніса.

Сергій ГЕРАСИМЧУК, експерт Ради зовнішньої політики “Українська призма”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *