Нашому поколінню випала велика честь закладати підвалини нової Української державності. Лягла на нас і величезна відповідальність за збереження того, що створено нашими предками, за творчий розвиток старовинних традицій, за побудову сучасної модернізованої держави. Виконання таких завдань вимагає значних зусиль не лише державних органів і громадських організацій, але й пересічних громадян. Та щоби збудувати щось путяще, треба мати певний план такого будівництва. А для цього – зрозуміти всю складність завдань, які стоять перед нами, і хоча би приблизно уявити той результат, якого прагнемо отримати.
РУСЬ: ІСТОРІЯ ТА МІФИ НАВКОЛО НЕЇ
Більшість людей уявляє собі історію крізь призму сучасного життя, до того ж, на рівні своїх повсякденних звичок. Наш сучасник багато подорожує, значно більше, ніж людина середньовіччя. Щоби подолати кілька сотень кілометрів, він сідає в автомобіль, чи автобус, або ж у вагон поїзда – й за лічені години прибуває туди, куди йому треба. Навіть може літаком за ті ж кілька годин подолати тисячі кілометрів і опинитися на іншому континенті. Й рідко хто замислюється над тим, що тисячу років тому долати відстані було не просто важче, а набагато складніше – навіть не у порівнянні із сьогоденням.
Ціна великих відстаней
Величезні території легше завоювати, ніж управляти ними. Центр повинен контролювати підлеглих, підтримувати з ними постійний зв’язок. Великому князеві з місць привозили щорічну данину, а в разі необхідності отримували від нього військову допомогу проти ворогів, що нападали на прикордонні території. А як долати значні відстані?
Суходолом вирушати у путь можна було пішки, верхи на коні або возом, запряженим конями чи волами. І то лише там, де була можливість пройти й проїхати, а наші предки жили не лише у степах і лісостепу. Величезні простори давньої Русі були вкрити густими лісами, продертися через які було майже неможливо. Тож водні шляхи нерідко ставали головними, особливо для далеких подорожей. Ріки тоді були повноводними: ще не вирубані могутні праліси утримували воду своїм корінням, і безліч струмків та потічків підживлювали це повновіддя. Що вже казати про часи стародавні, коли у відносно недалекому від нас XVII століття турецькі галери Прутом піднімалися і до Чернівців, і до Коломиї! При будівництві залізничних мостів через ріку за австрійських часів у річищі Пруту були знайдені якорі від тих галер.
Плисти проти річкової течії на веслах, і навіть під вітрилом – справа марудна, довга. Час подорожі в ті часи вимірювався не годинами, як нині, а тижнями, місяцями, навіть роками. Адже Русь займала величезні території, підтримання зв’язку між якими вимагало чималих зусиль і часу. Про це варто пам’ятати, коли ми згадуємо справжню історію Русі. А нинішні фантазери уявляють, що інформація в ній поширювалася із сучасною швидкістю і зв’язки між частинами Русі були тіснішими, ніж насправді.
Ще у XVII століття турецькі галери Прутом піднімалися і до Чернівців, і до Коломиї! При будівництві залізничних мостів через ріку за австрійських часів у річищі Пруту були знайдені якорі від тих галер.
Усе тодішнє життя значно відрізнялося від нинішнього. Однією з головних причин розпаду великих імперій минулого саме й була складність управління ними через великі відстані та слабкість постійних зв’язків між різними частинами держави. Русь же складалася із князівств, на які вона врешті-решт і розпалася, повторивши долю інших імперій.
Міф про «російську» Русь, що охоплювала мало не цілий світ
Ми вже говорили про те, що сучасна Росія намагається всю історію давньої Русі приписати собі. Якщо офіційні науковці ще намагаються шукати хоч якихось логічних аргументів і з вигодою для себе трактують реальні документи, то міфотворці нічим не стримують політ власної фантазії!
Найбільш відомим з них у сучасній РФ є академік РАН Анатолій Фоменко. За фахом він математик, жодної історичної освіти не отримував, але спробував дати власну картину історії людства, насамперед – російської історії. Для нього Русь – це Росія, яка охоплювала цілі континенти і якій майже цілком належали вся Європа, Азія, а також Північна і Південна Америки. Японські самураї, за його думкою, походять з російського міста Самари – і такі «докази» зустрічаються в нього повсюдно.
Сперечатися із «аргументами» цього фантазера навіть не варто. Не стане ж сучасна освічена людина обговорювати казку про плоску Землю, над якою розкинулася «небесна твердь», а Сонце крутиться навколо Землі… А казки Фоменка в сучасній Росії користуються великою популярністю, і на своїх книжках він вже заробив чималі мільйони. Тож не заважатимемо математикові робити бізнес на перекрученій історії, а розглянемо ще кілька популярних міфів.
«Это русские» на Апеннінах
В античні часи на Апеннінському півострові оселився загадковий народ – етруски, які стали попередниками римлян. До наших часів дійшло понад 10 тис. етруських написів, проте наука дотепер не спромоглася їх прочитати. Та що не вдається зробити вченим, з легкістю роблять дилетанти, фантазія яких нічим не стримується. Для них етруски – «это русские», і написи, залишені цим народом, міфотворці намагаються прочитати сучасною російською мовою.
Дилетантів не зупиняє навіть те, що етруски жили 25 століть тому, а за такий час будь-яка мова міняється докорінно. Не зупиняє їх також і те, що народ цей називав себе «Расена», або «Расна». За їхньою логікою, «Расена» є трохи зіпсованим «Россияне». Звісно, подібні «відкриття» лише сміху варті.
Але існує ще один міф, який пов’язує Русь і Апенніни, причому його прибічники посилаються на реальні історичні джерела. У катакомбах австрійського міста Зальцбурга під костелом святого Петра є старовинна мармурова плита, на якій згадана відома історична особа Одоакр, названий «Королем русинів» («Рекс Рутенорум» латинською). З різних джерел відомо, що 476 року Одоакр на чолі германських племен захопив Рим і скинув з престолу останнього римського імператора. Серед багатьох племен згадані і «руги», яких зальцбурзька таблиця назвала «русинами». Протягом століть ведуться суперечки навколо того, чи був Одоакр «русином», чи ні. Сучасники Богдана Хмельницького вірили в його «русинство» і навіть порівнювали гетьмана з цим руйнівником Римської імперії. Проте сучасна історична наука не вважає доведеним русинське походження Одоакра і ругів.
Натомість у міфотворців тут сумнівів нема. Так, сучасні ідеологи донського козацтва заявляють: у період Великого Переселення народів Одоакр рушив на Рим з Дону, а це значить, що він був «отаманом донських козаків»! А ми думали, що лише у нас «Еней був парубок моторний, і хлопець хоч куди козак». Отакої…
Руси, варяги, євреї?
Нестор Літописець, історичність якого деякі фахівці ставлять під сумнів, повідомляв про запрошення на київський престол варягів, які заснували династію Рюриковичів. Поза сумнівом, що дружинниками у Києві служило чимало варягів – прекрасних воїнів тогочасного світу. Проте противники «норманської теорії» заперечують, що великокнязівський престол займали саме вихідці зі Скандинавії, вважаючи правлячу династію місцевою за походженням. Правда, іноземні джерела імена князів і княгинь подають у незвичних для нас формах: Інґвар (Ігор), Гельґа (Ольга), Свейнальд (Святослав) – типово скандинавських.
Для подолання цієї дилеми історики припускають, що варяги швидко асимілювалися і перетворювалися на таких же руських, як і місцеві автохтони. Таке припущення несуперечливе й виглядає цілком можливим. Інша річ – новітній міф, який останнім часом набуває великої популярності перш за все в Росії. Там у путінські часи створюється культ князя Володимира Хрестителя, оголошеного «істінно русскім князєм» і потворний пам’ятник якому недавно поставили під самим Кремлем. А чим популярнішою стає особа, тим більше розповсюджується різноманітних вигадок про неї. Їхньою «жертвою» став і князь, з іменем якого пов’язують хрещення Русі.
Достеменно відомо, що Володимир був сином князя Святослава і Малуши – ключниці княгині Ольги. А недавно з’явився міф про «єврейське походження» Володимира. Мовляв, справжнє ім’я Малуши було «Малка» і була вона донькою єврея Товія з Любеча. Крім доньки, той мав іще сина, також Товія. Діти були розумними, з різноманітними талантами, тому княгиня Ольга забрала їх до себе. Малку перейменувала на Малушу і передала їй управління своїм господарством. А Товія поставила вихователем до князівських дітей. Давньоєврейською слово «Тов» означає «Добрий», відтак Товія перейменували на Добриню. А коли у Добрині прорізався військовий талант, він став знаменитим богатирем і полководцем.
Жодних документів про «єврейство» Малуши, Добрині й Володимира у природі не існує: повсюдно у джерелах вони згадані під звичними нам слов’янськими іменами. А міф став особливо популярним серед російських нео-язичників, яким притаманні різко антисемітські й антихристиянські настрої. Певного поширення він здобув і в Україні.
У нас вистачає й власних міфотворців і фантазерів. Але про їхні казки поговоримо іншим разом: матеріалу тут вистачить надовго. Згадаймо лише професора Валерія Бебика, який проповідує, що «найдавнішою цивілізацією світу є протоукраїнська». Пан професор свого часу закінчив Київський політехнічний інститут, кандидатську захистив з психології, а докторську – з політичних технологій. Із таким багажем історичних знань саме й говорити про стародавню історію: компетентність не заважає польоту фантазії. Тож обговоримо і його цікаві вигадки.
Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук
