Жорстокий Скорпіон з ласкавими очима

Противно-чесний романтик. Людина, яка «гризе» себе та інших. Журналіст нового покоління. Нездара. Справжній друг, який тим не менш використовує людей. Інтриган і яскрава симпатична наволоч. Блискучий організатор, людина команди та індивідуаліст. Захар ПОДКИДИШЕВ не залишає байдужим нікого з тих, хто його знає. Що з цих характеристик правда, а що ні – судіть самі. Отже, молодий журналіст «зі стажем» – старший редактор Чернівецького корпункту газети «Експрес», колишній кореспондент газет «Час», «Свобода слова» і «Версії».

«Чи пасує мені пам’ятник?»
«Чи пасує мені пам’ятник?»

Журналіст у суспільстві злодіїв

– Що головне в роботі журналіста?
– Коли я читав лекцію на журфаці університету, найперше сказав студентам: «Справжній журналіст має жити у злагоді з власною совістю». Всього решта можна навчитися.
– Хто для тебе авторитети в місцевій журналістиці?
– Незважаючи на моє неоднозначне ставлення до Петра Кобевка як людини, він професіонал. Після нього – Сергій Сулима, Андрій Романцов, Людмила Чередарик і Маріанна Антонюк. Причому, саме в тому порядку, як я перелічив.
– Крім журналістики, ти займаєшся літературною творчістю. Як можна охарактеризувати жанр, у якому ти пишеш? Кого вважаєш своїми однодумцями?
– Щодо жанру, то, радше за все, – філософська містика. Доробок поки що скромний, ідей багато, але, буває, залишаю їх незакінченими, а через деякий час повертаюсь. Маю 2 незавершені романи, кіносценарій, а також близько 20 оповідань. Два роки тому ми з трьома друзями заснували літературний клуб. Хочемо щось зробити для вітчизняної літератури, бо насправді небагато людей мають право називатися письменниками. Наприклад Христя Венгринюк та й подібні, які «понтово» піаряться, а писати, на мою думку, не вміють. З буковинських літераторів письменником можна назвати покійного Василя Кожелянка.
– На яких книжках ти «виріс»? Чого вони тебе навчили?
– У дитинстві зачитувався Олександром Дюма, Вальтером Скоттом, мені подобалися книжки «лицарсько-пригодницькі», коли можна так сказати. Якщо вірити, що людина насправді живе не один раз, то я приходив у цей світ десь у ІХ-ХІ столітті – в епоху лицарів, для яких честь і патріотизм, дружба і любов були не порожніми звуками.
– То ти – ідеаліст?
– Складне запитання. Я, мабуть, прагну жити в ідеальному суспільстві, а це дещо інше. У мене є принципи, від яких я намагаюсь не відступати. Хай це комусь і не подобається, кажу людям лише правду. Завжди допоможу другу, коли той мене про це попросить. Романтик, між іншим. Не заперечуватиму, що сам теж часто використовую людей, іноді для їхнього ж блага, хоча «використані» цього не розуміють.
– Хотів би ти жити серед собі подібних?
– Це було б краще, ніж жити в тому, в чому живемо зараз. Як не прикро, але часто доводиться «переступати через себе» і грати за правилами суспільства злодіїв, яке тебе оточує.
– Яке воно – ідеальне суспільство для тебе?
– Я прихильник жорсткої диктатури. Багатьом це не сподобається, але поділяю ідеї німецького націонал-соціалізму. Мені не потрібна роль вождя, згоден бути маленьким пішаком і виконувати чітко визначені функції. Вважаю справедливими міжнаціональні конфлікти: вижити повинні лише найсильніші нації. Відверто не люблю негрів, особливо, коли вони нахабно поводяться в нашому місті. Нехай це пафосно, але для «очистки» держави потрібно, щоб проливалася кров. Тому за потреби можу взяти зброю до рук.

Любов, що робить сильним і слабким…

– Ти – людина емоційна?
– Я – Скорпіон за гороскопом. Такі люди вміють пристрасно кохати і так само ненавидіти. Постійно когось «дістаю», але найчастіше – себе. Зопалу роблю дурниці. Можу «послати» або вдарити. Іноді почуваюся погано, хоч «на стінку вилазь». Але іншим бути не хочу.
– Не секрет, що ти частенько випиваєш. Навіщо тобі це?
– Творчим людям часто потрібен якийсь допінг. Для когось це – наркотики, для мене – алкоголь. Тоді в голові з’являються нові ідеї, сюжети, світ бачу по-іншому. Кину пити хіба тоді, коли якась жінка «візьме мене в руки».
– Які жінки тобі подобаються більше: красиві чи розумні?
– Мабуть, красиві… Для гаманця дешевше зробити красиву жінку розумною, ніж навпаки.
– Багато жінок «порозумнішало» під чуйним керівництвом?
– Насправді я дуже перебірливий, тому «западаю» на жінок не часто. Подобаються жінки, які взагалі не фарбуються, таких мало. Ще моя слабкість – великі груди: деколи трапляються просто шикарні «екземпляри»! Люблю жінок, які знають, що шлях до серця чоловіка пролягає через шлунок.
– Як на тебе, є хоч одна жінка і красива, і розумна?
– Є! Це жінка, яку я кохаю! Вона – найкраща! Але моє почуття невзаємне…
– Чоловіки сильніші за жінок?
– Однозначно. Взагалі вважаю жінок людьми не те, щоби другого сорту, вони просто інші. Проте це не означає, що чоловік може користуватися своїм домінуванням. Навпаки, він повинен зробити життя жінки легшим, кращим, красивішим.
– Чи буває дружба між чоловіком і жінкою?
– Коли це жінка мого друга – тоді так. Але це поодинокі випадки. Найчастіше ж усе закінчується сексом, як це не банально… Хтось з пари, як правило, хоче покласти іншого в ліжко.
– Наскільки міцна чоловіча дружба? Знаю, що ти маєш «невзаємних» друзів, до яких ставишся краще, ніж вони до тебе…
– В такому випадку мені їх шкода. Це лише їхні проблеми. Загалом з віком у тебе стає все менше друзів і більше ворогів. Головне, байдужих немає.
– Ти визнаєш, що маєш комплекс Наполеона»…
– Для людини важливо вчасно визначити власні комплекси і не боротися з ними, а обернути на свої «плюси». Я постійно був найменшим у класі і хотів довести, що теж чогось вартий. У якийсь момент кинув боротися з комплексом і тепер розробляю «наполеонівські плани», які намагаюсь реалізовувати.

Улюблене фото моєї мами
Улюблене фото моєї мами

– Чого або кого тобі в житті не вистачає для реалізації планів?
– Найбільше не вистачає батьків. Цю порожнечу мабуть ніхто не заповнить. Типова ситуація, коли живі мама і тато сварять, примушують, набридають, а нині я б усе віддав, щоби мама зустрічала на порозі і сварила, що прийшов пізно. Поки тато і мама були живі, я намагався чогось досягти заради них. Тепер – заради їхньої пам’яті.
Ще чомусь часто не вистачає грошей, хоча для мене купюри – не головне. Іноді не вистачає часу, іноді – ще чогось. Можна завжди знайти безліч причин, щоби виправдати себе.
– Твоїм дітям легко буде жити «під впливом» неоднозначної батькової репутації?
– Це не найгірше, з чим їм доведеться жити. Хоча, звичайно, мати такого батька – нелегкий «хрест». Не знаю, чи хочу я одружитися, але дуже хочеться мати сина. Його зватимуть Анатолієм, на честь мого батька. Це – сімейна традиція. Мого діда теж звали Захаром.
– У чому, на твій погляд, сенс життя?
– Жити в гармонії з самим собою.

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *