За 50 років з найчистішої річки Європи Дністер перетворився на стічний рів

Проблеми й перспективи

Згадуючи цю річку, мимоволі спадає на думку банальний вислів, що вода – це життя. Але напрошується питання – яка вода? Відповідь проста – нам людям, рослинам, тваринам, птахам, рибам… потрібна жива вода. Що ж тече руслом, яке називають річкою Дністер? Тим паче, що з неї чернівчани п’ють воду. А тече рідина – мутна, інколи із запахом нафтопродуктів, з піною від миючих засобів, з пластиковими пляшками… Якщо рідина навіть прозора, то це ще не означає, що це вода. Бо вода природна повинна бути приємна на смак, без запаху й забарвлення. А перетворили русло річки Дністер у стічний рів люди. Ті, які вважають себе розумними. Але так було не завжди.

Перша атака – катастрофа 1983-го: мертвих сомів-велетнів витягали військові за допомоги спецзасобів

Ще в середині ХХ століття річка Дністер належала до групи найчистіших у Європі. Будівництво у басейні р. Дністер великих промислових підприємств і відсутність надійних систем очищення промислових стічних рідин, активне й надмірне використання мінеральних добрив і отрутохімікатів, брак комунальних очисних споруд призвело до того, що весь непотріб разом з фекаліями потрапляв у річку. Річки здатні до самоочищення, але не за надмірного забруднення.

Першу велику атаку річка не витримала у 1983 році. З технологічного ставу калійної фабрики селища Стебник Львівської області у річку Дністер потрапило 4,5 млн. м3 ропи. Ця подія у списку найбільших екологічних катастроф не тільки в Україні, але й у світі. Тепер називають значно менші об’єми забруднень. Мене, хіміка, що співпрацював з калійними підприємствами Прикарпаття, запрошували на засідання державної комісії, створеної для ліквідації наслідків екологічного лиха.

Паніка була надзвичайна. Вода свого кольору не змінила, але категорично заборонили у річці напувати худобу, використовувати її для побутових потреб. Загинули тонни риби. Військові очищали береги від її трупів. Навіть фахівці були подивовані розмаїттям риб, серед яких були й осетрові. А сомів-велетнів довелося витягати за допомогою спеціальних засобів – вручну це було неможливо.

У цій ситуації позитивну роль зіграла гребля у м. Новодністровську – вона зупинила переміщення сольової ропи течією річки.

Сьогодні чуємо доволі багато негативних висловлювань щодо «цього тромбу» на річці. А 1983 року гребля стала порятунком. Адже на засіданнях комісій навіть ішлося про евакуацію населення м. Одеса: це за умови, коли б сольова ропа потрапила до Дністровського лиману. Втім, це лише дрібка спогадів сучасника тих подій.

Рибка, що вкорочує людське життя. І свідомим злочинцям теж

Та біда 1983 року людей нічому не навчила. Злочинне забруднення річки триває. Років через 15 були опубліковані результати аналізу вмісту сполук важких токсичних металі у м’язах (м’ясі), плавниках, шкірі, зябрах, зяберних кришках риб Дністровського водосховища.

Перевищення гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин сягало 5 ÷ 6 разів. А скільки людей ласує тією рибкою навіть не здогадуючись, що вкорочують собі життя.

Ось ще один факт, який свідчить про усвідомлену злочинну дію людей, які проживають у басейні річки Дністер. Це було вже після захворювання населення міста Чернівці на чернівецьку хімічну хворобу (так її названо у книзі, де описано екологічні катастрофи). Я мав нагоду перебувати на одному з промислових підприємств м. Івано-Франківськ. Спостерігав, як працівники завантажували у бочки токсичні відходи. На моє запитання, куди все це відвезуть, відповіли відверто: у лісок, в ярок. І ці люди знали про алопецію у населення м. Чернівці. Дії цих людей я називаю свідомим злочином. Бо з того ярочка отруйні речовини потраплять до річки Дністер, а потім водогоном у домівки чернівчан.

Такими є факти. А після цього ставлю собі одвічне запитання «Які причини екологічних лих і що робити?». Спитати легше, ніж відповісти. Причин чимало. Ось кілька основних:

● практично нульовий рівень екологічної освіти й екологічного виховання всього населення держави;

● неусвідомлення кожним громадянином його особистого внеску в забруднення довкілля;

● застаріле технологічне обладнання й відсутність заходів попередження забруднення навколишнього природного середовища відходами промислових і комунальних підприємств;

● відсутність жорстких законодавчих актів щодо покарань за забруднення довкілля;

● неефективна діяльність Державних управлінь з охорони навколишнього природного середовища і Державної екологічної інспекції України, малоефективна діяльність громадських екологічних організацій.

Цей перелік можна продовжувати. Перспективи поліпшення екологічного стану басейну р. Дністер вельми туманні й мало, а той зовсім не оптимістичні.

«Що робити?» Відповідь на це питання знають усі. Нічого нового я не скажу. Просто потрібно робити, а не говорити.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *