Вона унікальна… Твоя мова

Представники всіх націй і народностей планети 21 лютого відзначають 

Міжнародний день рідної мови. Це свято було проголошене на Генеральній конференції ЮНЕСКО 17 листопада 1999 року.

yaziki_mira

Нашу планету населяють носії 6000 мов, які на сьогодні зафіксовані в світі. Рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам. Однак багато мов нині перебувають на межі повного зникнення. В деяких мов не залишається живих носіїв, відтак одним з методів порятунку лінгвістичного багатства планети експерти називають вивчення іноземних мов.

Як сказав генеральний директор ЮНЕСКО, пан Коіхіро Мацуура, «Рідна мова дорога кожному з нас. Рідною мовою ми вимовляємо наші перші слова і найкраще висловлюємо наші думки. Вона є базою, на якій усі люди розвивають власну особистість від першого подиху, і вона є тим, що підтримує нас протягом цілого життя. Вона є засобом навчати повазі до самого себе, до своєї історії, до своєї культури і, головне, до інших людей з усіма їхніми особливостями».

Головна декларована мета Міжнародного дня рідної мови – сприяння мовній різноманітності світу і стимулювання вивчення іноземних мов населенням різних країн. ЮНЕСКО виступило також за зближення культур і їхню активну взаємодію, зокрема в мовних питаннях, оскільки саме мови є важливим інструментом розвитку духовної спадщини планети.

Українська мова пройшла нелегкий шлях. Однак, попри всі перешкоди, для мільйонів людей вона була і є рідною, мовою їхніх дідів, батьків і буде мовою їхніх дітей. Ми щиро віримо, що краса і сила української мови пригорне до себе серця мільйонів інших людей.

В Україні це свято відзначається з 2002 року, коли на зміцнення державотворчої функції української мови та сприяння вільному розвитку і використанню мов національних меншин України Президент України підписав відповідне розпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови.

images

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, українську мову назвали рідною 67,5% населення України. Російську мову визначили як рідну 29,6% населення. Частка інших мов, зазначених як «рідна», склала 2,9%.

 

 

Ігор БУРКУТ, історик, кандидат історичних наук, політолог:

,ehren

– В Україні до минулого року діяв закон про мови ще Української РСР, прийнятий 1989 року. Минулого ж року, як усі знають, прийнятий «закон Ківалова-Колісніченка», за яким установлені поняття регіональних мов і мов нацменшин.

Згідно з цим законом, українська мова є державною, а в місцях компактного проживання представників інших етносів їхні мови отримують певний статус. Наприклад, у місцях проживання румуномовного населення Чернівецької області румунською ведеться документація у сільських радах, а також у районних органах Глибоцького району, де румуни складають понад 90% населення. В деяких населених пунктах Сторожинецького району, де компактно проживає польське населення, певні права отримує польська мова. Цього раніше не було. Крім усього іншого, назви населених пунктів, окрім української, можуть бути мовою того етносу, який там проживає. Те ж стосується назв вулиць.

Закон діє і не становить якоїсь серйозної загрози державності української мови, як вважалося раніше.

А найголовніше, чого не спромоглися домогтися його автори, а хотіли, – за допомоги цього закону російську мову зробити фактично другою державною. Цього не сталося. Статус української мови й надалі зберігається як державної, єдиної в Україні. Використанню мов національних меншин на місцевому рівні він не загрожує, поки що не загрожує й українській мові. Але, тут можливий такий розвиток подій: оскільки закон не продуманий, а практика його застосування остаточно не склалася, можливий такий варіант, що люди в місцях компактного проживання національних меншин можуть відчути себе у певному мовному гетто. Це найгірше, що може бути.

А державну мову громадянам України все-таки треба знати, бо володіння нею дозволяє отримувати повну якісну освіту і працювати державним службовцем, викладачем – та в багатьох інших сферах, де потрібне вільне володіння державною мовою.

 

Лев КЛЕЙМАН, голова Єврейської громади Буковини:

DSC_0129

– Я з дитинства живу на Буковині. І всі місцеві євреї розмовляли між собою на ідиш, оскільки це мова наших предків. А у п’ять років, живучи в Новоселиці, я вже спілкувався двома мовами – ідиш і молдавською. Коли ж почали мене готувати до школи, додалися російська та українська.

Та головною для мене, точніше, моєю рідною, була, є й буде мова ідиш. Я дуже люблю цю мову, я її пропагую, скрізь, де тільки можна. Та, на жаль, зараз немає в Чернівцях навіть десяти людей, які могли би спілкуватися на ідиш.

Коли створили державу Ізраїль і почали вирішувати, яка мова повинна бути державною, то обрали за державну мову іврит. Тобто вирішили відновити іврит, історичну мову наших предків, синів Ізраїлевих, якою була написана Біблія, крім Тори. Сучасні євреї розмовляють на ідиш, це європейська єврейська мова. До прикладу, у нас на Буковині теж не чистий ідиш: це суміш єврейської, німецької, румунської, молдавської, української, російської тощо.

В єврейській школі Чернівців діти вивчають іврит. Ми хотіли ще раніше, і зараз я цього дуже хочу, щоби ввели хоча би факультативні заняття з ідиш. Плануємо також відновити видання єврейської преси на Буковині та радіопрограми, які раніше вже виходили. Ми плануємо знову їх запустити в ефір на державному радіо.

З тими людьми, які розуміють ідиш, я стараюся розмовляти цією мовою. У першу чергу, щоби не забути її: тренування повинне бути. І по-друге, щоби вона звучала, моя рідна мова: вона дуже красива. Ідиш мені подобається більше, ніж іврит. Я івриту не знаю, скажу більше, я його принципово не вивчаю, бо вважаю, що моя рідна мова – ідиш.

Якщо хтось бажає вчити ідиш, у Чернівцях є недільна школа, де її можна вивчати. Іврит вивчається тільки у школах. А вдома нею не спілкуються, бо батьки івриту не знають. Якщо й знають єврейську, то ідиш. На Буковині вже, на жаль, немає сім’ї, де спілкувалися б на ідиші чи івриті.

Наша рідна мова наразі вимирає, навіть у Ізраїлі, де її всіма можливими способами намагаються зберегти та відновити…

 

ХАРШІЛЬ ШАН, індус, студент-медик БДМУ, 23 роки:

Doctor Indian 

«Якби українська мова була такою, як українська дівчина, то я не вивчив би її – це точно»

В Україні за звичних, життєвих ситуацій послуговуємося здебільшого рідною мовою. У гуртожитку живемо всі разом: він окремий для іноземців, тому усі 100% «гуртожитського» життя пов’язані зі «своїм» мовним середовищем і системою культурних кодів. Тож умов більше ніж достатньо, аби й своє не забути, і чиєсь пізнати. Окрім побуту, щовесни організуємо Дні індійської культури. Цього року, як і зазвичай, у квітні-травні виступатимемо у Палаці Академічному, демонструючи весь спектр індійської культури: від національного одягу до співів з танцями.

В Індії я мешкаю в Центрально-західному регіоні Гуджрад. У нас понад  30 цілком самостійних «говірок», які у вас назвали б діалектами. Але, якщо я поїду, припустимо, на північ, не зможу порозумітися з тамтешніми людьми. У цьому головна відмінність між українським та індійським поняттям «діалектів»…  Але я виховую в собі терпимість і толерантність до інших, відкидаючи несприйняття лише тому, що люди чимсь відрізняються від мене.

Думаю, що володіти мовою країни, в якій живеш, обов’язково треба. Коли ти на місяць приїхав, це менш суттєво, та якщо маєш намір прожити тут 6 років, навчаєшся, – ти просто зобов’язаний. У телефоні, ноуті в мене налаштування англійською – я так звик ще до приїзду в Україну, але й української вже не боюся. Розуміти, що навколо мене говорять, почав десь через рік перебування в Україні, а наприкінці другого курсу сам почав розмовляти.

Вивчаю українську насамперед для адаптації в середовищі, далі – для спілкування з новими друзями, ну і звісно для навчання. Опановувати мову найлегше, переглядаючи кінофільми в перекладі цією мовою. Також допомагають пісні. І аж потім – підручники (сміється – авт.) Викладачі дуже добре ставляться до нашого прагнення опанувати мову.

Складне питання, який в української мови «характер» – чоловічий чи жіночий. Я, блін, навіть не знаю… Українська, якщо чесно, для мене не важка, і при бажанні освоїти її реально. Але це радше «чоловік», бо якби це була така мова, як українська дівчина, то я б не вивчив – це точно.

А от взяти за дружину українку – зміг би. Якби знайшлася така, як моя подруга Тоді (сміється – авт.). Коли б людина, перш за все, мене розуміла, підтримувала, любила – і це зі взаємністю і повагою з обох боків.

Після повернення додому відчуватиму ностальгію. Я набув тут гарного досвіду спілкування і співжиття з чимсь кардинально відмінним, незнайомим мені раніше. Дуже подобається мені спокійність міста і приємність стосунків. Тут дуже доцільний мій життєвий девіз: «Simple living high thinking» (Живи просто – думай високо).

Крім того,у нас немає цієї вашої  традиції взаємин і співпереживання. Так, і голубці у вас смачні теж…

 

Геннадій ПАН, президент Чернівецької обласної організації «Центр корейської культури»:

Геннадій_Пан_кореєць 

У Чернівцях живу від 1997-го. Народився в Туркменістані, куди мої предки були депортовані з Далекого Сходу страшного 37-го. Там, у Середній Азії, закінчив російську школу. Рідну мову пам’ятаю, але ще ту, давню… Мова ж – жива, вона розвивається, змінюється. А ні я, ні мої діти вже не є в контексті цих змін. Це можна порівняти з тим, як говорять рідною мовою українці з Канади: їхня мова як «законсервована», вона дуже відрізняється від сучасної української. Так само сучасна мова Південної Кореї вже давно не така, яку знаю я. Мав нагоду переконатися в цьому 2007-го, коли зініціював у Чернівцях фестиваль корейської культури, на який, серед інших, прибули й артисти-учасники, і дипломати з Південної Кореї. Тоді був і консул, і радник посла – на жаль, сам посол не зміг приїхати через сімейні обставини. То ж я з ними спілкувався переважно через перекладача.

Корейська громада в Чернівцях стає все менш численною. Адже вона складалася переважно з мігрантів, які шукали роботу. Вони й далі шукають кращої долі, чимало з них виїжджають, поодинці й сім’ями – в тому числі, й до Південної Кореї. Але я залишаюся тут. Подав заявку до Посольства Південної Кореї з пропозицією прийняти в Чернівцях корейця-волонтера, носія мови, який би міг навчати нас корейської. Знаю, що такі волонтери працюють  і в сусідніх областях – на Хмельниччині та Тернопіллі , та й у великих містах – як-от Києві, Харкові.

А особисто я більше, ніж рідною, користуюся російською та українською. З державною навіть мав казус. Свого часу для отримання громадянства намагався підтвердити своє знання української мови на рівні спілкування. З’ясувалося, що в Чернівцях з такою проблемою зіткнулися вперше, тож важко було знайти організацію, яка мала б повноваження прийняти в мене іспит і уявляла, крім того, якої форми довідку потрібно про це надати. Я побував і в школах, і в університеті, і в міліцейських підрозділах – ніде не знали, як правильно підтвердити моє знання державної мови. Зрештою, це зробив мовний коледж «Пріоритет».

 

Василь БИКУ, голова обласного Товариства румунської культури ім. М. Емінеску:

IMG_4522

«Від рідної мови ми йдемо до інших мов»

Як етнічний румун, для пропагування і збереження рідної мови насамперед нею розмовляю – і в сім’ї, і на роботі, і за іншої нагоди. І діяльність товариства, яке я очолюю, спрямована саме на це: пропагування рідної мови, традицій, культури. 2 березня збираємося удвадцяте провести весняний фестиваль «Мерцішор». Так само протягом двох десятиліть проводимо дитячий  різдвяно-новорічний фестиваль «Флорілє далбє»(Білі квіти). Святу рідної мови, яке навіть у Румунії проводять на державному рівні тільки вдруге, наступного року виповниться 25-років.

Щороку до днів народження і смерті генія румунського народу Міхая Емінеску – 15 січня і 15 червня – ми проводимо низку заходів на його вшанування. Багато є подій і меншого масштабу: виставки, презентації книжок, проектів співпраці з товариствами Румунії, Молдови, України. Як завжди, з радістю візьмемо участь у концерті в філармонії, разом з польським, німецьким та іншими товариствами.

У державі, де ти не є представником титульної нації, декому бракує можливості для вдосконалення рідної мови. Але я сказав би, що можливостей багато і ними треба користуватися: румунські школи, газети, кафедра румунської та класичної філології в університеті. Звертаємось і до відповідних закладів Румунії. Тож вивчити мову, вдосконалити її за бажання можна.

Я був школярем ще в часи СРСР, вивчав російську, а мої діти добре володіють українською. Можна сказати, що від рідної мови ми йдемо до інших мов. Я сам, окрім рідної та російської, вивчив українську, вивчав французьку, іспанську… Двомовність, а краще, багатомовність – нормальне явище сучасного світу. Наприклад, знаючи румунську, я можу без проблем подорожувати до країн з романськими мовами, знання слов’янських мов забезпечує комфорт у мандрівках від європейських сусідів аж до Владивостока…

Цікаво, що одна і та ж мова в різних країнах зазнає різних впливів, тож за вимовою можна навіть здогадатися, звідки приїхав її носій.

Ми маємо гарні стосунки з українцями з Сірету, вони теж розмовляють двома мовами. Я колись запитав: – Хлопці, знаєте чим ми відрізняємось один від одного? І пояснив: – Я говорю: «Еу ме дук ла автовокзал», а ви кажете «Я йду до аутогари». Тобто по різні боки кордону мови впливають одна на одну. Або буває, що при перекладі вживаєш слова не того семантичного забарвлення, яке притаманне оригіналові, і виходить курйоз. Як в анекдоті про те, що румун з Буковини поїхав до Москви на заробітки і якогось дня відмовився працювати, посилаючись на релігійне свято. Коли запитали, що за свято, він не придумав нічого кращого, як сказати «Пєтя-турист», хоча йшлося насправді про Св. Пантелеймона, якого в народі називають  Мандрівником…

 

Антоніна ТАРАСОВА, заступник голови правління Товариства польської культури ім. Адама Міцкевича:

image

«Мій син – більше поляк, ніж я»

– Я полька тільки десь на чвертку. Мій батько був справжнім росіянином-сибіряком, але при цьому я відвідувала українську школу: батько був далеким від національних питань. Бабця була наполовину німкенею і наполовину полькою. І часто вдома влаштовувала мені «польські» або «німецькі» дні – коли говорила зі мною тільки однією з цих мов і навіть не відповідала, якщо я зверталася до неї іншою. При цьому на вулиці і в школі я не повинна була говорити німецькою, адже в повоєнні роки німецька мова вважалася мовою фашистів… Нині вдома говоримо українською, чоловік мій українець. Але син – більший поляк, ніж я (усміхаєтьсяавт.). Він, Пьотр Жуковскі, стажувався в Краківському університеті, викладає польську мову в Польському домі.

Коли 180 років тому поляки їхали на Буковину, вони шукали заробітку. Франц-Йосиф давав їм у користування землю на 10 років без податку. У Старій Гуті (нині Стара Красношора) був цех із виробництва скла, яке продавалося навіть у Відні.

Тепер на Буковині трохи більше 5 тисяч етнічних поляків. Маємо Товариство польської культури ім. А.Міцкевича, яке свого часу, на початках української незалежності, заснувала відома громадська діячка Ядвіга Кучабінська. Зараз його очолює багаторічний голова Владислав Струтинський. Досвід науковця дозволяє йому налагоджувати потужні проекти з обміну студентами та викладачами.

У правлінні Товариства гарно налагоджена робота щодо шкільництва – цим опікується пані Люція Ушакова.  Минулого  року відзначали 20-річчя польської недільної школи при гімназії №3, на базі якої зараз створено культурно-освітній центр. Водночас з цією подією відсвяткували 130-ліття «Газети польської Буковини» (яку я редагую) і 15-ліття ансамблю «Квяти Буковини» при гімназії, на наше запрошення прибули консули польських консульств з різних міст України. Маємо дитячий конкурс польського шлягера «Буковинські мальви». Щороку беремо участь у Дні рідної мови, маємо свято поезії Юліана Тувіма, готуємося до 200-ліття Тараса Шевченка – влаштували конкурс, на якому читали вірші Кобзаря польською мовою.

Пишаємося тим, що в Чернівцях у видавництві «Букрек» вийшла книга «Антологія для позакласного читання для 5-6 класу для шкіл з польською мовою викладання». Автор-укладач – учитель зі Старої Красношори Томаш Калуські. Це варшав’янин, який приїхав понад півтора десятки років тому на Буковину, і наш край став для нього другою батьківщиною. За цією книгою навчаються і долучаються до польської літератури як діти в Україні, так і в Польщі. До речі, рівень викладання в польських школах на Буковині нічим не поступається рівневі викладання в Польщі. А учні недільної школи – це дуже зацікавлені діти і студенти, успішні і в інших предметах. І це не обов’язково етнічні поляки.

 

 

Слова пошуку:

1 response on Вона унікальна… Твоя мова

  1. Мови треба знати і кожна мова особлива. Я особисто люблю польську, хоча для багатьох вона звучить смішно. А допомогли у вивчення тут: https://www.imclasses.com. Дуже якісно навчають. Раджу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *