Вишитий ангел – оберіг для усієї сім’ї

Доля сама все позначить

1.jpg

– Світлано, ти малювала, шила собі сукні, оздоблювала їх вишивкою. І раптом – така нова, така потужна творчість! Звідки все почалося?
– У нас хороша сім’я, я дуже люблю своїх домашніх… Але мені завжди хотілося чогось незвичайного. Немов якісь видіння блукали в свідомості, і я відчувала, що зробила не все з відпущеного мені долею… Навіть казала Ігореві, чоловіку: от якби усе довколишнє відтворити у вишивці! І одного разу, це вже років 12-13 тому, на «блошиному» ринку, де старі речі на продаж лежали просто на землі, мій чоловік підняв невеличку картинку, на якій були вишиті незвичайні квіти: «Оце, мабуть, саме те, чого ти хотіла?» Ми купили цю картинку, ось вона тут, на стіні.
Першу вишивку я спочатку намалювала на папері, намагаючись штрихами олівця ніби спланувати напрям майбутніх стібків шовку. Потім перенесла лінії на полотно…2.jpg
– Тобто ескізи до картин – твої?
– У цій папці малюнки, які згодом відтворилися на полотні. Інколи працюю олійними фарбами, але в них зовсім інша енергетика.
– А якщо ти береш відому роботу, як от «Христос перед дверима»?
– Якщо придивитися уважно, то видно, що я не копіювала картину, просто зробила з неї малюнок.
– Я бачила вироби багатьох вишивальниць, але твої роботи не схожі на вишивку, одні нагадують швидше живописні полотна, інші – графіку…
– Я знаю, що за правилами старі майстрині кладуть стежки гладі в одному напрямку. Але для мене нитка як мазок пензля. Я ніколи не знаю, як вона ляже: здається, що між руками й очима існує дивний зв’язок, поза розумом, через душу.untitled-1.jpg

Витівки часу
– Як ти вибираєш сюжети?
– Нічого не шукаю спеціально, просто живу на цьому світі – і кладу його на полотно. У мене є три головних джерела – Буковина, Китай, Індія… Але сприймати «на око» виявилося мало: багато читала, вивчала традиції, значення елементів і співставлення кольорів. Дуже люблю квіти. А ще мені хочеться усім своїм близьким вишити й подарувати ангелів. От у мене є такий в узголів’ї. Я не тільки вірю, я відчуваю, як він береже мене.
– На твоїх картинах часто зустрічаються ієрогліфи. Це стилізація?
– Ні, я знаю значення кожного і вживаю їх навмисне. Хоча вони й на погляд дуже цікаві…
– Не втомлюєшся від такої роботи?
– Вишивання – таке заняття, що коли не відчуваєш потягу до нього, готовності саме в цей момент взяти голку в руки – краще не сідати. Я зазвичай маю в роботі 2-3 картини, зовсім різних за змістом, за кольорами… Кожна робота дає свій імпульс, і я роблю то одне, то інше, залежно від якогось внутрішнього поклику.
Наприклад, коли вишивала цей пейзаж, уявляла собі, що ця галявина у пралісі – місце, де можна спілкуватися із Богом. Мені здавалося, що я додаю нитку до нитки і спілкуюся з вищими силами, і мудрішаю.

untitled-2.jpg
– Один час ти професійно займалася фотографією…
– Так, і відчула, що це – не моє. У вишивці більше простору саме для творчості.
– Вишивання, мабуть, займає багато часу. Як ставляться до цього твої домашні?
– Я – звичайна жінка, від життя не відмежовуюсь, все для сім’ї роблю сама. У мене чоловік, дві доньки, онук, і вони не потерпають від неуваги.
А з часом у мене особливі стосунки. Коли вишиваю, втрачаю його відчуття. Звичайно, є годинник, але коли я працюю, у часу – інший відлік. Він то ущільнюється, то розтягається, і все залежить не від розміру картини чи її сюжету, а від того, скільки вона потребує душевних зусиль.
Мені подобається жити серед картин. І відчуваю, що загальні закони, скажімо, фізики, психології тут не працюють.
– До речі, про психологію. Що привело тебе до вивчення цієї науки в університеті?
– Мені захотілося зрозуміти й оцінити дещо в собі.
– І допомогло навчання?
– Наскільки могла, з собою я розібралася. Але не з усіма теоріями і вченнями згодна. Науковці намагаються абсолютизувати розуміння внутрішнього світу людини, а насправді кожна людина неповторна, ярличок не приклеїш. І я це відчуваю.

Свій будинок спершу вишила
– Світлано, ти виставляла свої роботи?
– Виставок як таких не було. Але 10 років тому до мене додому приходив мер, і я подарувала йому свою роботу. На ній зображено розгорнутий старовинний папірус з відомими спорудами Чернівців (див. фото).
– А чому вибрала саме ці будинки?
– Мені здається, вони – обличчя нашого міста. А ще символізують головні складові життя чернівчан: собор – духовність, ратуша – владу, театр – творчість… До речі, помітила ще деякі властивості своїх творів: вони допомагають щось обдумати, вирішити і навіть… виконують бажання, коли поставиш правильне запитання.
– Можеш навести приклади?
– Коли малювала ратушу для папірусу, мені здалося, що вона якась відірвана від життя. Тож кількома штрихами додала до неї сусідній будинок по вулиці Головній. А менше ніж через рік ми оселилися в цьому будинку і живемо тут уже понад 9 років…
– Світлано, не може бути, щоби в тебе не було мрії
– Хочу вишити рушник. Буковинський. Але не орнаментом, а щоби були на ньому хліб і сіль, і горіли соняхи – і все це у традиційних кольорах буковинської вишивки.
Я дуже люблю Чернівці, а рідне місто відгукується, допомагає, підтримує. Ми навіть не завжди уміємо цінувати те, що живемо вдома, на батьківщині…
– Бажаю тобі і надалі зберігати таке ставлення до світу!
Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»

1 response on Вишитий ангел – оберіг для усієї сім’ї

  1. Ви вже задовбали говорете про якусь фігню!!!Давайте якісь картинки і схеми.Понятно?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *