«Убитих і поранених українських бійців насправді набагато більше, ніж пише преса» – кажуть поранені, з якими зустрілася вільна журналістка Галина ЄРЕМІЦА під час тижневого туру буковинських і косівських артистів військовими шпиталями на підтримку бійців АТО

     IMG_8658Узгоджували тур по-військовому: за кілька годин

Сім днів у дорозі, концерти в чотирьох  військових шпиталях і у батальйоні територіальної оборони, 3000 кілометрів і море емоцій. За цей час артисти виступили в селі Миронівка Запорізької області та у військових госпіталях Дніпропетровська, Києва, Житомира та Вінниці.

Концертний тур «Гордімося, друзі, що ми українці» ініціював співак Святослав Край. А відбувся же він завдяки підтримці Чернівецької обласної державної адміністрації, Чернівецького обласного військового комісаріату та координаційного центру «Буковина – українському війську». Зазначимо, що для проведення таких турів потрібен спеціальний дозвіл Генштабу Збройних Сил України. Чернівецькому  обласному  військовому комісару Віталію Чураю вдалося отримати цей дозвіл неймовірно швидко – за кілька годин.

Разом з керівником туру Святославом Краєм підтримати бійців АТО зголосилися  співачка Алла Горинь, звукорежисер Василь Васкан, дует «Браво» – Василь Лутчак  (акордеон)  та Зеновій Кіт (баян) з Косівщини – та крейзі-журналістка, авторка цих рядків.

…І поїхали ми в тур на «Газелі» російського виробництва, яка жерла 20 літрів бензину на 100 км і кілька разів ламалася…

Дорога була складною, «Газелька» – незручною, погода – спекотною… Однак команда не здавалася і впевнено рухалася вперед. До Миронівки ми добиралися 27 годин, час від часу зупиняючись купити холодної води. Під час однієї із зупинок перед Мелітополем познайомилися з місцевим мешканцем. 60-річний козак Михайло залюбки з нами поспілкувався, розповівши, що обоє його синів воюють на Сході. Михайло побажав нам успіхів і сказав, що вірить у перемогу України.

Коли рухалися дорогою до Запорізької області,  буковинські та івано-франківські артисти разом з хлопцями на блок-посту при виїзді з Нікополя заспівали славнозвісну «Червону руту». Водії автомобілів, які проїжджали трасою, приємно дивувалися, підтримували сигналами клаксонів, махали руками. А добровольці, що несуть службу на блок-посту на подяку артистам сказали: «Гарну і потрібну справу робите» та сфотографувалися з нами на пам’ять.

         

« …Української пісні не чули останніх років25»

Концертний тур розпочався з Миронівки Запорізької області, де артисти виступали під сільським клубом, куди зійшлися і військовослужбовці, і мешканці села. Спочатку останні поставилися до музикантів з пересторогою, а після концерту вже співали українських пісень разом з ними. Місцеві наголошували, що в цьому селі української пісні не чули останніх  років 25, тож вони були приємно здивовані, дякували артистам і бійцям. А вже наступного дня принесли до військової частини харчі, аби підтримати солдатів.

Дві доби ми ночували в наметах разом з українськими бійцями різних національностей, Снідали, обідали  й вечеряли теж по-солдатськи. Передавши воякам молитовники, дитячі малюнки, гриби від бізнесмена зі Снятина, побажавши їм здоров’я, бойового духу і якнайшвидшої перемоги, вирушили до Дніпропетровська. Хоча за планом мав бути Харків, та дорогою у телефонній розмові з’ясувалося, що у Харківському військовому госпіталі майже усі поранені – лежачі… Загалом, серед військових Харківський госпіталь вважається найскладнішим.

А в Дніпропетровському військовому госпіталі артисти одразу ж узялися розставляти апаратуру й готуватися до концерту. Аж тут на територію госпіталю заїхало 10 реанімобілів з 60-ма пораненими. Артистів вразило, що ходячі пооранені, які йшли на концерт, кинулися допомагати медикам доправляти поранених у приміщення медзакладу. Їхній приклад зачепив і нас, тож усі учасники туру теж кинулися допомагати. Щось стискало горло і сльози наверталися на очі.

… А на  концертний майданчик тим часом почали сходитися поранені й персонал госпіталю. Під час концерту хлопці бурхливими оплесками – а дехто й танцями – підтримували артистів, співали разом з ними. Лежачі поранені слухали концерт через відчинені вікна. Глядачі знімали концерт на мобільні телефони, вони дякували за увагу до них, передавали вітання побратимам з інших госпіталів, а потім фотографувалися з нами.

 

«При бажанні та професійному підході цю війну можна було б завершити за два-чотири тижні»

Увечері ми мали нагоду у дружній обстановці поспілкуватися з деякими пораненими. Вони розповідали страшні речі, які не можу не озвучити: «Ситуація на Сході України ускладнюється, відсутня чітка координація дій, «паркетні» генерали роблять забагато «помилок», бо не мають досвіду участі у війні, «зливають» інформацію ворогу, продають за великі гроші місця переходу кордону бойовикам». Співрозмовники наголошували, що війна може затягнутися на роки, бо вже закуповують теплі речі на зиму для солдат, і що вбитих і поранених українських бійців насправді набагато більше, ніж повідомляє преса…  А ще хлопці кажуть, що після побаченого на війні гроші для них – ніщо, тому з легкістю їх витрачають, мовляв, невідомо, чи будуть завтра живими. Ще бійці показували нам фото та відео із зони АТО після обстрілу «Градами»: жахливішого я не бачила. Вони нарікали, що по них стріляють, а їм цього робити не дозволяють. Ті ж бійці, які брали участь у інших війнах, кажуть, що ця війна не схожа на жодну іншу, бо це війна без правил. В один голос вони стверджують: при бажанні та професійному підході її можна було б завершити за два тижні-місяць. І всі наші співрозмовники без винятку готові повернутися захищати свою країну в зону АТО за першої ж можливості.

 

За 4 місяці на передовій – пам’ятний знак

Далі  на нас чекав Головний військовий госпіталь у Києві, куди прибули пізно ввечері. Наступного дня під час виступу дуету «Браво» на майданчику з’явився  чернівецький герой Юрій Шипітко, який  нині там лікується. Саме йому Міністр оборони України Валерій Гелетей особисто вручив пам’ятний знак «За воїнську доблесть». Хлопець   важко поранений 15 липня в бою під Амбросіївкою (осколки міни влучили в праву руку). Йому зробили кілька операцій, нині каже, що вже все нормально.

– Коли розпочався концерт, я був у палаті, бо рука ниє. Та коли почув запальних музик дуету «Браво», не зміг встояти і вийшов на вулицю. Хлопці мене просто вразили своїмвиконанням, концерт дуже сподобався. Гра на акордеоні та баяні в сучасній обробці – це незвично і круто, – ділився своїми враженнями Юрій.

А за день до концерту, 11 серпня, його відвідав прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк і подарував годинника.

Юрко розповів, як був поранений:

– Ми спали, коли на початку першої ночі почавсяобстріл. Саме тоді мене й поранило.  Коли все ж таки добіг до бункера з пораненою рукою, там мені зробили укол, щоби запобігти больовому шокові, потім надали першу допомогу в медпункті, а зранку гелікоптером доправили у польовий шпиталь, а відтак у Дніпропетровськ. Там зробили операцію і, побачивши, що сильно пошкоджений нерв руки, відправили до Головного військового госпіталю м. Києва. Тут оперували кілька разів. Зараз почуваюся  нормально, лише в руку інколи «стріляє», нерви в пальцях відновлюються. Позавчора мені зняли шви, на наступному тижні робитимуть операцію з відновлення нерва. Після цього буде реабілітація. Лікарі кажуть, що на повне відновлення руки потрібно щонайменше півроку. Планую повернутися додому, до Чернівців, а потім – як Бог дасть.

Сам Юрко героєм себе не вважає, каже, що просто виконував свій обов’язок перед батьківщиною:

– Щодо нагороди, мені приємно, що її вручили: нехай буде пам’ять. Міністр нагороджував хлопців, які особливо відзначилися, ну й мені перепало. Жодних преференцій відзнака не дає, та все одно приємно. Я все ж таки чотири місяці воював на Сході, захищаючи свою країну, – каже Юрій.

«Мушу повернутися, аби помститися…»

З Києва тур вирушив до Житомира. Приїхали ввечері, поселилися у палатах військового госпіталю. Душ на ремонті. Ми це пережили, бо приїдемо додому й  помиємося. А як бути пораненим? Ще й за такої спеки?

Снідали разом з бійцями. Місце виступу – клуб госпіталю. Це, до речі, був єдиний медзаклад, де артисти виступали у приміщенні. Хочазала й не була  цілком заповнена, активна реакція глядачів тішила артистів. Пораненіймедики гучно аплодували йпідспіспівували артистам.

Фінальний концерт відбувся у Вінницькому військовому госпіталі. Послухати українських пісень зійшлися поранені бійці, їхні матері та дружини, персонал медзакладу. І знову всі разом співали «Червону руту». Жінки плакали. Після концерту вже традиційно, артистам дякували керівники госпіталю та глядачі. За їхніми словами, такі концерти дуже потрібні, адже це дозволяє хоча б на короткий час відволіктися від болю й думок про війну.

Дорогою додому артисти підсумовували власні враження від концертного туру.

Святослав КРАЙ, співак, керівник туру: – Враження неймовірні. Щирі прекрасні очі наших воїнів назавжди запали в душу.

Василь ЛУТЧАК, акордеоніст з дуету «Браво»: – Вражає, що попри нинішні негаразди, хлопці не опускають руки й вірять, що ми виграємо війну. І це найголовніше.

Алла ГОРИНЬ, співачка:– У мене багато вражень, багато що запало в серце. Я побачила, що на Сході воює саме цвіт нації – люди, на яких можна покластися. Я дякую воїнам за те, що вони захищають нас, нашу країну, бережуть наші цінності. Але мені дуже хотілося б, аби ця війна нарешті закінчилася. Нашою перемогою, звичайно.

Василь ВАСКАН, звукорежисер:– Ця поїздка особлива, дуже багато вражень – і цікавих, і дуже сумних. Велика кількість поранених солдатів вражає. У Дніпропетровському військовому госпіталі випадково розговорився з одним   контуженим 20-річним солдатом. Поцікавився у нього, звідкіля він родом, тобто куди після одужання поїде? А він і каже: «Я мушу їхати назад, на війну, щоби помститися за своїх хлопців, які загинули там».

Учасники туру побачили, а точніше – відчули, наскільки важливою є підтримка артистів-земляків для військовиків, що нині захищають Україну. Відтак уже наступного тижня планують знову вирушити із концертами на підтримку бійців АТО.

Галина ЄРЕМІЦА, спеціально для «Версій», Чернівці – Запорізька обл. – Дніпропетровськ – Київ – Житомир – Вінниця – Чернівці

 

1 response on «Убитих і поранених українських бійців насправді набагато більше, ніж пише преса» – кажуть поранені, з якими зустрілася вільна журналістка Галина ЄРЕМІЦА під час тижневого туру буковинських і косівських артистів військовими шпиталями на підтримку бійців АТО

  1. Галю, ти погугли, що таке “клаксон” )))

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *