У суспільстві – депресія. Держава потребує змін – їй потрібен-таки ЛИТВИН

Голова Народної партії, який відвідав Буковину, пропонує програму порятунку

Коней на переправі не міняють. Та в Чернівецькій обласній організації Народної партії зміни відбулися на марші. На звітно-виборній конференції минулої п’ятниці керівником її обласної організації обрали Михайла РОМАНІВА – єдиного екс-губернатора новітнього часу, який після відставки залишився жити на Буковині. Безпартійний депутат обласної ради перебував у фракції партії «Пора». Облрада досі мала 6 представників від блоку Литвина.   Проблеми спільного інтересу
Незважаючи на те, що зустріч з головою Народної партії припала на день професійного свята журналістів, прес-конференція Литвина зібрала повний зал. Йшлося про речі, які становили спільний для усіх інтерес. Тим паче, що Литвин не виключає парламентських виборів нинішньої осені або навесні наступного року. Протистояння всередині помаранчевої коаліції само по собі не розсмокчеться. Хіба що одна сторона здасться на милість іншій – такий хід Литвин називає «українським компромісом». Але, на його думку, таке практично неможливе. Зітхнувши, екс-спікер українського парламенту зауважив:
– Не зуміли помаранчеві скористатися владою: боротьба за неї розвела їх по різні боки. І Помаранчева революція втратила шанс. Бо патріотичні сили, замість того щоби її розвивати, почали ділити портфелі. Тож прорив до цивілізації не відбувся. В суспільстві запанувала депресія.
Наразі Народна партія на підйомі і до виборчих перегонів готова. Хоча, за словами професора, партіям, як і студентам, не вистачає на підготовку однієї ночі. Втім, блок працює в постійному режимі. Це показали вибори у Києві: ми – єдина партія, яка удвічі наростила присутність у Київміськраді. А ще 1 травня відбулися дострокові вибори 75 сільських і селищних голів – і третину місць забрала політична сила Литвина. Це, за його глибоким переконанням,  свідчить про правильну тактику і стратегію.
– Тож Україні потрібен Литвин? – запитала симпатична тележурналістка.
– Україні потрібен-таки Литвин, – відповів сам Литвин. – Але маю на увазі не персоніфіковано власну особу, а те, що люди втомилися від невизначеності, натомість потребують передбачуваності, стабільності, порядку, можливості спокійно жити та працювати.
Приречені на…боротьбу
Запитань до екс-спікера було багато, тож наведемо окремі витяги з його відповідей:
– Чому не відгукнулися на пропозицію приєднатися до коаліції та обійняти посаду спікера?
–Я вже в такому віці і статусі, що не буду задля посади змінювати свої принципи. Низку позицій не поділяю з правлячою коаліцією, як зовнішньополітичних так і внутрішньополітичних. Утім, блок Литвина голосує за рішення, які приносять користь людям і країні. Бо не діємо за принципом: чим гірше – тим краще. І ніколи так не чинитимемо. На некролог собі я заробив, і закопають мене на два заступи глибше, і салют зроблять, бо головою ВР був…. Тому нема бажання сісти і хизуватися. Коаліція ж спроможна на одне: ділити посади.  Її роздирають внутрішні суперечності. А причина – в жорстокій конкурентній боротьбі між Президентом і Прем’єр-міністром України. Вони приречені на боротьбу. І така приреченість позбавляє перспектив. Крім того, я не  прихильник поділу ВР на коаліцію та опозицію, бо він – штучний.

«Ми добре скроєні, та погано зшиті»
На цьому наголосив Литвин, коментуючи позицію блоку стосовно листа Держдуми про денонсацію широкомасштабного договору Росії та України. Треба вже припинити емоційні заяви, – вважає він. Бо дії, що пробивають отвори у взаєминах і послаблюють стосунки народів і країн, зайві. Вийти з договору можна за 6 місяців до терміну його закінчення. Якщо такої заяви не буде, договір автоматично продовжується на 10 років. А саме так і буде. Українська ж сторона та її політики повинні нарешті знайти собі іншу роботу, ніж дратувати протилежну сторону. Я переконаний: нам треба поновити засідання міжпарламентської комісії України і Росії, створену ще за мого спікерства. Ми будемо це ініціювати, брак діалогу – завжди погано. Стосовно ж наскоків на територіальну цілісність України нам треба мати єдину позицію. Доволі намагань сподобатися НАТО чи Росії, Штатам чи Польщі. Час повернутися в Україну та розбудовувати власну державу, що ми, до речі, й робимо.
Україна має бути позаблоковою країною. І, хоча ми не супер-держава, та регіональним лідером бути можемо. Бо дуже добре скроєні: погляньте тільки на наше геополітичне становище  і на те, чим володіємо. Але, на жаль, погано зшиті: Україна – європейська держава, але з азійським способом організації життя.
Про різне або «золоті розсипи»
n У буковинському краї Народна партія має шанси. Але за однієї умови: коли будемо ворушитися. Не кажу вже про те, що треба працювати, бо це – наше основне завдання. Фракція ж в обласній раді буде і вона працюватиме активніше. Голос депутатів почують.
n Віктор Ленчинський 18 років був головою облвиконкому і залишився жити у Чернівцях. І Романів також. Їх таких тільки двоє в історії Буковини.
n Будинки податкової служби та центрів зайнятості завжди серед найошатніших у будь-якому обласному чи районному центрах. А це – нонсенс…
n У ВР – куми і свати. І майже всі вони олігархи…
n Прості люди не зацікавлені у виборах. Тим паче, що за нинішньої виборчої системи вони нічого нового і не дадуть. Бо партійні квоти все зведуть нанівець. Ми за мажоритарку.

Пора вже і Народній партії
М. Романів:
– Робота фракції «Пора» в облраді ефективна. Але тепер працюватимемо за принципом: пора вже й Народній партії…

n Змінити свою долю можуть тільки самі люди, притиснувши владу своїм волевиявленням. А для цього треба збирати підписи. Ми вже, скажімо, зібрали 80 тисяч підписів на підтримку введення статусу держслужбовців для вчителів і лікарів…
n Програма порятунку проста: гроші з бюджету повинні працювати в науці й техніці, освіті, сільському господарстві, а не проїдатися соціальними програмами та держслужбовцями…
n Я отримую насолоду від того життя, яке у мене зараз. Я можу говорити те, що думаю, їхати, куди хочу, і робити, що хочу. А офіційні посади такої можливості не дають, – додав екс-спікер українського парламенту. – Ось і сьогодні я піднявся на башту ратуші і з висоти пташиного польоту поглянув на Чернівці. А в іншому випадку це було б неможливо…
Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *