Регрес, на жаль, триває. Хоча занедбана – і в підсумку майже знищена – інфраструктура скотарства ще «дихає», завдяки науковцям-ентузіастам та окремим підприємцям. Однак і вони втрачають останню надію. Тож і не дивно, що замість якісного м’яса нам усе частіше доводиться споживати «зрощене» хімією, а про Чернівецький молокозавод та сир- і маслозаводи в кожному райцентрі всі давно забули, ніби їх ніколи й не було.
Корівники без корів
В буковинських селах замість корівників – руїни. Про нинішню ситуацію у скотарстві та перспективи його відновлення на Буковині ми спілкуємося із завідувачем науково-технологічної лабораторієї селекції, розведення, годівлі й технології виробництва тваринницької продукції, кандидатом с.-г. наук, старшим науковим співробітником Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук Андрієм КАЛИНКОЮ.
– Буковинське скотарство, яке в минулому було однією з найбільш рентабельних галузей сільського господарства, нині на межі зникнення, – каже фахівець. – Скотарська галузь «затиснута» між переробною промисловістю, посередницькими постачальними структурами і неплатоспроможністю споживачів. Якщо зараз не усунути дестабілізуючі чинники, що призвели до її кризи, галузь буде знищена остаточно.
Станом на 1 січня цього року 87% поголів’я великої рогатої худоби вирощується населенням області і лише 13% – сільськогосподарськими підприємствами. Загалом на Буковині нараховується 68650 корів. Колись в кожному районі було більше. Та маємо у нашому краї села, де ніхто не тримає немає жодної худобини!
Спосіб життя, здатний прогодувати державу
– Нині утримання худоби найчастіше приносить не дохід, а збитки, – каже Андрій Калинка. Це, за його словами, підтверджується тим фактом, що останнім часом поголів’я великої рогатої худоби зменшилося втричі, а темпи виробництва яловичини, порівняно з 1990 роком, сповільнилися майже учетверо. У господарствах різних форм власності, як за продуктивністю, так і за кількістю поголів’я скотарство зведене до рівня 1951 року. Якщо раніше в кожному районі були потужні комплекси з виробництва яловичини, то сьогодні ті, що дивом збереглися, або розібрані та знищені, або населені кількома доморощеними десятками голів худоби.
Причини цього, за словами Андрія Калинки, лежать дуже глибоко й сягають відсутності кормової бази, яка, в свою чергу, зумовлена і зношеністю сільськогосподарської техніки (бо ж нема чим орати, сіяти, збирати), і фінансовим станом господарств (недолуга система довготермінового кредитування не дає можливості закупити новітню техніку й модернізувати виробництво), й низькою оплатою праці на селі, порівняно з іншими секторами економіки.
– П’ята частина земель і половина наявної чисельності поголів’я худоби припадає на дрібні індивідуальні господарства, де переважає ручна праця, – зауважує кандидат сільськогосподарських наук. – Тому ефективність використання трудових ресурсів суттєво знижується не тільки в цих господарствах, але й в аграрному секторі економіки загалом.
Андрій Калинка переконаний, що на село в жодному разі не можна дивитися виключно як на місце, де виробляється продукція. Село – це спосіб життя, а значить – і комплекс проблем, які треба вирішувати, а не ігнорувати. Зруйнувавши сільську економіку, держава втратила мільйони селян, які виїхали на заробітки до інших країн, а разом з ними втрачені й тонни молока, м’яса та зерна, що могли би бути вироблені.
– Найстрашніше нині – зруйновані ферми й забур’янені поля, – каже господарник. – Невелика кількість селянських спілок, які працюють в ринкових умовах, недоотримує значну кількість коштів, адже вони реалізують вироблену тваринницьку продукцію у вигляді сировини. А треба, як це роблять у сусідній Польщі та інших країнах Європи, продавати готову продукцію.
Щоби відродитися, село потребує кваліфікованих кадрів
Однією з проблем, які не вирішуються, а лише загострюються, є нестача кваліфікованих кадрів у галузі тваринництва. Старший науковий співробітник Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Андрій Калинка бідкається, що нині тваринницькі господарства лише на 20-30% забезпечені фахівцями.
– Прикро, що спеціальність «зоотехнія» нині просто відмирає: в області можна на пальцях порахувати фахівців-зоотехніків. Якщо в кожному районі ще збереглося по 2-3 зоотехніки – то це добре, – каже Андрій Казимирович. – Часто-густо до роботи стають ті новоспечені фахівці, які й найменшого уявлення не мають, як отримати якісні молоко, яловичину, свинину, зменшити їхню собівартість, при цьому зробивши галузь рентабельною. Ще низка спеціалістів керується в роботі багажем застарілих знань, не застосовуючи рекомендацій науковців.
Є й інший бік ситуації: за буденними труднощами – фінансовими, технічними, ринковими – у керівників тваринницьких господарств просто руки не доходять до впровадження інноваційних проектів, освоєння інтенсивних технологій. Бо ж які там передові досягнення сучасної науки, коли не вирішені проблеми забезпечення паливом, добривами, технікою…
Здобуток тваринників – нова м’ясна порода ВРХ
Методом схрещування місцевої симентальської породи з м’ясною породою американської, канадської й австрійської селекції буковинські фахівці створили м’ясну худобу з прекрасними властивостями – високою енергією росту й якісним м’ясом.
За інформацією Головного управління агропромислового розвитку облдержадмінстрації, у Вижницькому, Кельменецькому, Кіцманському, Путильському, Сторожинецькому й Хотинському районах немає жодної корови м’ясної породи.
Худоба нової генерації добре переносить умови передгірної зони області, цілорічне безприв’язне утримання, ефективно споживає грубі й соковиті корми, а в літній період – траву пасовищ. Науковці-тваринники регіонального агропромислового інституту встановили, що бички у 18-місячному віці досягають живої маси 500-600 кг і забезпечують забійний вихід м’яса 60-62%.
– Буковинський тип м’ясного симентала буде структурною одиницею створюваної української симентальської породи, – розповідає Андрій Калинка. – Нова генерація худоби переважає за приростом ровесників місцевих сименталів комбінованого типу на 15-23%. Вирощуючи саме цей вид худоби, ми зможемо збільшити вихід високоякісної яловичини за рахунок інтенсивних чинників без нарощування кількості м’ясного контингенту поголів’я молодняку.
М’ясну худобу вже 14 років розводять у ДПДГ «Чернівецьке» в Цурені на Герцаївщині. Як розповів пан Калинка, сьогодні в цьому господарстві для випасання м’ясних комолих сименталів є близько430 газемель. Із 270 голів худоби 153 – нової популяції. Ці тварини переведені на нову, енергоощадну, технологію виробництва дешевої яловичини. Господарство 2008 року отримало статус племінного заводу з розведення м’ясного комолого симентала. На фермі запроваджена малозатратна технологія вирощування м’ясної худоби, яка може слугувати моделлю для інших господарств області. Запроваджувана технологія дозволяє звести до мінімуму участь людини в догляді за тваринами, витрати електроенергії, палива, використання засобів механізації.
Торік «Чернівецьке» отримало 173 тис. грн. державної підтримки – 1200 грн. на одну голову, продало 31 голову племінного молодняку на суму 180 тис. грн. і отримало 112 тис. грн. чистого прибутку з рентабельністю 37%. За перше півріччя нинішнього року господарствам сусідніх областей уже продано 21 голову племінного молодняку на суму 150 тис. грн.
Хочете молока? – Корова не доїться!
Молочне скотарство сьогодні вимагає більших затрат, ніж м’ясне. Тож не дивно, що на Буковині в переліку підприємств, що працюють у галузі скотарства, більше тих, що вирощують худобу на м’ясо. А молочна галузь залишається в аутсайдерах.
– Молочну галузь треба відроджувати – і це безперечно, – переконує Андрій Калинка. – І використовувати для цього треба всі можливості: відновлювати приміщення, які хоч трохи збереглися, нарощувати поголів’я корів молочних порід, збільшувати виробництво молока, створюючи нові молочні стада з високим потенціалом продуктивності, забезпечувати наявне поголів’я збалансованою за всіма компонентами цілорічною годівлею, освоювати нові прогресивні технології утримання тварин.
У господарствах буковинців налічується 100500 голів молочного поголів’я ВРХ, а ще якихось 10 років тому ця цифра була вдвічі більшою. Підприємства станом на 1 січня вирощували 14400 молочного поголів’я ВРХ, а на цю ж дату 2002 року ця цифра становила ще 50,1 тис.
Найголовніша умова виведення галузі скотарства з кризи, на думку Андрія Калинки, це, насамперед, захист власного ринку та заповнення його продукцією власного виробництва. Доки завозитимемо продукти з інших держав, власне сільськогосподарське виробництво розвиватися не буде. А для цього слід припинити лобіювання такого господарювання із Верховної Ради.
Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»
